ЯК КИТАЙ ВИРІШИТЬ АФГАНСЬКУ ПРОБЛЕМУ ЗА КІЛЬКА РОКІВ

 

На відміну від СРСР, що думав вирішити проблему військовим шляхом, і від США, які сподівалися побудувати в Афганістані західне управління, Китай вирішить проблему підкупом. Треба буде купити афганські родовища, і віддати частину доходів керівництву талібів. Крім того, Китай покриє камерами спостереження та дронами важливі дороги і селища уздовж них, і райони родовищ, і навчена поліція буде стежити за всими й кожним, як це вже робиться в Китаї, в Сіньцзяні. Таким чином, на зміну безлічі місцевих військових формувань прийде централізований тоталітаризм і включення в світову економіку на боці Китаю. Афганістан стане торговою артерією Китаю, а Талібан - прокитайской поліцією. Рівень життя в країні швидко підвищиться і маси будуть задоволені. Після війни прийде стабільність.

Через років 5 до цієї справи мало-помалу де-факто підключаться Узбекистан, Таджикистан і Киргизстан.

Численні (часом ворогуючі) терористичні організації (ІДІЛ, Аль-Каїда, Талібан) виникають там, де слабка влада. Є два способи вирішення проблеми - східний і західний. До східного вдався Путін в Чечні, віддавши країну на відкуп Кадирову, зміцнивши його владу і створивши матеріяльну зацікавленість. Китай вдався до іншого варіянту східного методу в Сіньцзяні. Нікому на відкуп нічого не віддавали, замість цього застосували повний тоталітаризм. У Сіньцзяні Китай розгорнув поліцейську систему, повністю поставивши населення під щосекундний поліцейський контроль. Обидва методи виявилися ефективними, вирішивши проблему для правителів. Зокрема, і в Чечні і Сіньцзяні терористична діяльність зійшла нанівець.

До західного методу вдалися США в Афганістані. Повний провал. Китай піде східним шляхом і вдасться до суміші московського і сіньцзянського варіянтів. Китай створить Талібану технічну можливість контролювати країну по орвеллівськи, як в Сіньцзяні. Тепер Китай побудує таку систему для талібів, і пустить через Афганістан свій великий шовковий шлях, чим надасть для лідерів талібів можливість збагачуватися. Тоді у талібів не буде бажання підтримувати всіляких злиднів з ІДІЛ. Поки Китай планував пакистанську гілку свого торгового поясу, тепер у нього з'являється можливість додати до неї і афганську.

Вадим Ольшевський

Що є демократія і вибори...

 

"Українці самі винні в тому, що так живуть".

Згоден. А далі цікавіше.

"Винні через те, що погано голосують на виборах".

Супер. А що більше за все вплинуло на їх вибір?

1. Відсутність мізків.
2. Телевізор.
3. Пофігізм.

Ви думаєте, що це сильно відрізняється від пересічних в США чи Франції ? Ні вони так само голосують. Може там телевізор трохи інший :) ? Все набагато простіше - там є еліта, яка керує вибором пересічних (через телевізор також). І ця еліта достатньо розумна та розвинута, щоб розуміти суть так званих "демократичних виборів". А суть дуже проста - при системі 1 людина = 1 голос, людина нерозумна = людині розумній, але перших в 10 раз більше ! А ще нерозумними маніпулювати дуже просто. Достатньо їх налякати чи наобіцяти... А далі ця еліта нікого і ніколи не підпустить до засобів маніпуляцій, крім себе.

А хто в Україні замість еліти ? Там хоч один українець є?

Таким чином, засоби маніпуляцій в Україні знаходяться в руках не українців ! Тому говорити, що пересічні у нас голосують якось не так, як хотілося би розумним, це неправильно. Бо вони голосують саме так, як і в інших країнах. Просто засоби маніпуляцій знаходяться в руках не українців !

Мене будуть питати, як вийти з цього глухого кута?

Є різні варіанти :

1. Введення тимчасової національної диктатури та відновлення права власності українського народу на свою країну.
2. Відокремлення демоса від охлоса та передача керування країною першому. Таким чином буде встановлена справжня Демократія.
3. Введення коефіцієнтів під час голосування. Таким чином голос розумного, патріотичного, активного, буде важити в рази більше, ніж глупого, ватного та пасивного. Це може частково нейтралізувати маніпуляції.

Робимо висновки :

1. Демократія, без наявності сталої національної еліти, не працює.
2. Так звані сучасні "демократичні вибори" є ні що інше, як система маніпуляцій охлосом.
3. В розвинутих західних країнах присутня закамуфльована диктатура національних еліт, які для створення ілюзії демократії розділені на кілька партій.
4. Засоби маніпуляцій охлосом завжди сконцентровані в руках місцевих еліт і до них нікого іншого не підпускають.

Олексій ПАВЛЮК

Рей Бредбері і Марк Цукерберґ

Нарешті і я, який не надто любить фантастику, хворіючи, перечитав книгу Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом".

На мене справила вона сильне враження. Американський фантаст ще тоді, далекого 1953 року показав, куди котиться Західна цивілізація, авангардом якої, як не крути, нині є Америка. 

Звичайно, з висоти нашого часу багатьом може здатися, що різні технічні фішки вже навіть нині перевершили все те, що понаписував автор. Зокрема він не додумався, що майже суцільно все контролюється відеокамерами і тому втекти головному герою з міста не вдалося б. Окрема тема - комп'ютерні ігри і смартфони, з якими ніколи не розлучаєшся. І ще достатньо багато вже є подібних штучок для майбутнього тоталітаризму.

Але він показав головне:

1. Людям вже досить легко вмонтовують у голову будь-яку бздуру - фашизм, расизм, сексизм, права елгебете, фемінізм, культ голокосту, права котиків/собачок тощо.

2. Практично убитий інститут сім'ї і народження дитини в "цивілізованій" (не негритянській і не мексиканській) сім'ї - майже досягнення. "Сім'я" - лише для зручного сексу, підвернувся зручніший партнер - створюється нова "сім'я".

3. Культ Санта-Барбари і безкінечних мильних опер для жінок, тупих детективів і екшенів для чоловіків, абсолютно кліпове мислення для дітей і молоді.

4. "Затички" у вухах для ховання від реальности.

5. Скупчення народу у мегаполісах, серед створеної людиною реальности і нерозуміння багатьох, а навіщо та природа взагалі потрібна...

6. Великий відсоток самогубств. Відсутність сенсу жити як наслідок.

тощо

Мені скажуть, мовляв, що ти верзеш, адже США - оплот свободи! Гм... Це дійсно було так у ХІХ ст., а зараз це далеко не так. Принаймні Україна нині - на порядок вільніша країна.

Мені закинуть, що там ідеться про тоталітарне суспільство, а в Штатах же книги не заборонені і це скоріше йдеться про СССР.

Воно то так, але коли розібратися, то лєнінци-сталінци хотіли форсовано зробити в недозрілій для того країні лише те, до чого справжні марксисти йдуть повільно і впевнено на Заході. І тому ті спроби накрилися мідним тазом. І я не здивуюся, що колись настане такий час, що забамбулений пунктом 3 плебс буде вимагати від влади дійсно закрити пельку нам, які читають книги, аби не баламутили їх і не заважали їм ловити кайф і далі, не обтяжуючи їх складними запитаннями. До того ж (О, жах!) у книгах буває написано неполіткоректно!

І влада піде назустріч, бо саме цей виборець і обирає цю владу! (Бо у нас же загальне виборче право, як же!). А ще будь-якій владі незручними були насамперед саме ми!

А ще прошу звернути пильну увагу на Фейсбук. Хіба це не віртуальна модель того тоталітарного суспільства, що описане в романі? При чому гайки невпинно закручують і закручують! Хіба тут не саджають вас на 30 діб без права оскарження лише за косий погляд у бік категорій, перерахованих у п.1? Хіба тут не можуть запросто знищити всі ваші багаторічні напрацювання, зв'язки з тисячами друзів тільки тому, що якісь "стукачі" на вас настукають Цукерберґу? 

Прибіжать негайно "пожежники" і спалять весь ваш акаунт дотла! Щоб іншим було комфортно, кайфово і бездумно котитися весело в прірву! І щоб інші "розумники" боялися!

Можу лише запевнити, що на Фейсбуці це відлагоджується наразі, а потім запросто може втілитися в реалі. 

Тому не дивуйтеся потім і не кажіть, що я не попереджав...

Про причини суспільно-політичної кризи та прогнози подальшого розвитку подій

Про причини нинішньої кризи

1. Головною причиною кризи є не московська агресія, є не внутрішні різноманітні вороги, не світове масонство тощо. Головні причини всередині нас.

2. Найпершою причиною кризи є незрілість Української нації, невміння знайти спільну мову, навіть невміння елементарно вислухати думку опонента. Тупа українська твердолобість, дешева пихатість і небажання йти на поступки заради великої спільної мети. Це стосується також середовища рунвістів.

3. Критично низький рівень читання книг. І, відповідно, невігластво українців. Тому затхлість думок і небажання сприймати свіжі ідеї, особливо коли вони йдуть від українців. Рунвісти в цьому плані теж не особливо вирізняються.

4. Критичним є також низький рівень патріотизму, або й відвертий космополітизм українців. Наплювацьке ставлення до своєї мови, не кажучи вже про віру.

5. Відвертий матеріялізм, індивідуалізм і клептократія українців. Звідси продажність і готовність будь-що віддати заради матеріяльного збагачення. Неготовність вищих верств пожертвувати особистим заради громадського і національного.

6. Також важливе значення, принаймні в площині депопуляції, мають неправильні сімейні стосунки. На традиційний наш задавнений матріархат накладається зараз західний фемінізм. Ця гримуча суміш убиває не лише українську сім’ю, а й Українську націю. Тому на порядку денному має стати відновлення патріархату.

Про прогнози. Є кілька варіянтів розвитку подій в Україні

1. Захоплення влади здоровими силами (силовий варіянт чи демократичний) і встановлення на деякий невеликий час жорсткої диктатури. Далі змінюється конституція, ліквідовується загальне виборче право, таємні вибори тощо і встановлюється демократія у первісному значенні цього слова.

2. Україна продовжує існувати ще деякий час в такому підвішеному стані, обрізаною територіально і з уповільненою війною, нереформована і страшно корумпована. США її підпирають деякою мірою і стримують апетити Московії.

3. Відбувається громадянська війна всих протии всих. «Третя руїна». «Ліванізація» без відкритої зовнішньої агресії, але при допомозі людьми, зброєю і грошима від третіх сторін.

4. Розділення України між Московією, Польщею, Румунією і Угорщиною.

Дуже хотілось би 1-й варіянт, однак, нажаль, більш імовірний 3-й. Та й 2-й з 4-м мають право на життя...

Чи можна з нашої ями вибратися звичайним демократичним способом?

Почитаєш наші ЗМІ, погортаєш Facebook, - всі стогнуть, все не так, все погано, світло в кінці тунелю не проглядає…

Є, звичайно, переконані порошенкофіли та ті, що до смерти бояться нападу Путіна і готові підтримати будь-яке паскудство від влади, але то таке. Вони принаймні послідовні.

Іншим погано, стогнуть, лаються, але що робити, який вихід, ніхто не знає і знати не хоче. Всі, як манни з неба, чекають чергових виборів і сподіваються, що ось наступного разу вже точно оберемо Месію і кришталево чесних патріотів! Коли говориш, що того не буде, що «електорат» у нас глибоко зіпсований та й цілком достойний він тих, кого обирає, - не слухають, не хочуть задуматися: мовляв, у Європі й Америці так - і там гарно жити, а в телевізорі нам розказали, який гарний у нас народ, а ось політики у нас чомусь погані. Коли показуєш, що ми не Європа й не Америка, що ми інші, ми прибиті Совком, що на Заході до цього стану йшли не одну сотню років, коли на пальцях доводиш, що нам потрібні в нашому стані нестандартні, жорсткі методи, аби вискочити з совкової вигрібної ями, - ніхто вірити не хоче. Що ти, мовляв, розказуєш, ось доживемо до виборів і як виберемо!

Спробую ще щось запропонувати посполитим альтернативне, може хтось почує.

Отже , я на 100% переконаний, що партійну систему на даному етапі треба відкинути і забути до кращих часів. Партії лише подрібнюють і нищать Українське суспільство! У них можна було гратися, коли був мир – вони й тоді, щоправда, більше шкодили, але хоча б не були смертельно небезпечними! Це зрозумів Євген Коновалець, створивши у 20-х роках минулого століття УВО і ОУН, тобто організації орденського типу. Іншого виходу і зараз я не бачу, але скільки українців це розуміють? Коновалець твердою силою і силою м’якою зумів підчинити головні сили Українства Ордену. І це перший інструмент визволення з ями.

Другий інструмент – відмова від загальних виборів, я його докладно описав тут. Обґрунтував доцільність і необхідність, механізм запровадження та схожі світові прецеденти.

Українство має стару хворобу бездержавности і, внаслідок цього, патологічну нездатність об’єднуватися. Це було впродовж чверти століття незалежности, коли патріотичні партії з майже подібною програмою люто один одного поборювали. У цьому ми зайвий раз переконалися після повстання 2014 року, коли майданівці і комбати віддалися вроздріб різним олігархічним партіям, а ВО «Свобода» і «Правий Сектор» внаслідок чвар залишилися взагалі поза парламентом... 

Тому націоналістичним і патріотичним чесним силам пропоную третій інструмент – жорсткий спосіб об’єднання і висунення єдиного кандидата на наступних (чергових, а краще позачергових!) виборах. Він полягає в тому, щоби всих кандидатів на майбутнього лідера держави (крім комуністів, регіоналів та скомпрометованих одіозних фігур порошенківсько-яценюківського пулу) зібрати в одне приміщення без вікон, зачинити там без їжі, можливо, навіть зброю дати, і хай вони між собою дебатують, обирають достойнішого, хоч і вбивають один одного! І доки «дим не піде», як то відбувається при виборі папи у старому доброму Ватикані. Хай це буде Тягнибок, Ярош, Білецький, Ляшко, та хоч Вася Пупкін! І ось за того єдиного ми тоді всим суспільством впрягаємося і «розкручуємо» всими можливими силами і методами - готуємо його стати президентом.

Я вже промовчу про метод простий як двері – це коли військові попросять Порошенка просто посунутися і візьмуть владу. Цей спосіб мабуть найкращий, але наше ніжно-демократичне українство штани обробить, коли нас з Москви хтось обізве потім «хунтою» чи з Європи – «фашистами»…

Ось такі методи, коли дуже коротко, я пропоную нашому суспільству – їх можна використати поодинці, можна всі разом. Але проігнорувати і знову чекати манни з неба під час чергових виборів у звичайному, заяложеному форматі – як на мене, можи бути смерти подібно…

Яромисл ІВАЩЕНКО, jaromysl@gmail.com

Про ризики революції в Україні

Пам'ятаєте епізод із "Аватара", коли головний герой стрибнув зі скелі, щоб не бути спійманим хижою твариною? Це називається - співвідношення ризиків. Коли стрибнувши зі скелі є ризик розбитись, а залишившись на поверхні, є ризик бути розірваним твариною. І те і те ризиковане, то ж інтуїтивно людина обирає ту дію, яка на його думку несе менший ризик. Суспільство існує приблизно за тим самим правилом. Те, що революція під час війни небезпечна усвідомлюють всі, але зараз виник інший ризик - небезпека бездарності керівництва державою, що воює, яка також несе ризик втрати державності і активізації наступу ворожих військ. Суспільство дивиться на Порошенко і усвідомлює, що йому ще чотири роки на посаді бути, потім повертають голову на схід і розуміють, що чотирьох років у нас немає. З кожною його бездіяльністю і провалом, суспільство все більше оцінює ризик, для війни, від революції, як менший за ризик подальшого перебування ПОП на посаді.

Це загострює революційні настрої та активізує потенційні суспільні інституції, які здатні її зробити. Важко сказати, хто із них і в якій формі врешті це зробить, але настрої суспільства діють за економічним законом "попиту і пропозиції", як і 2013 року, суспільний попит на революцію врешті реалізувався пропозицією від найактивніших суспільних груп у вигляді Майдану. Але Майдан був хаотичним явищем. Сучасна революція вже буде явищем організованим. Той, хто перший проявить рішучість в її організації, скоріш за все вже врахує недоліки попередніх двох Майданів, то ж зазделегідь забезпечить кадровий склад, для вкрай швидкого взяття під контроль всіх державних інститутів за всією вертикаллю, від Кабміну до останнього села, в ліченні години. І звичайно контроль над вертикаллю армії.

Найбільшою складністю, в сучасних умовах, яка зараз грає на користь влади - є відсутність єдиної сили, яка би мала достатній рівень підтримки суспільства. Це створює ряд перепон: Роздрібленість потенційно опозиційних сил в умовах анархії, існування якої в Україні, вже складно заперечувати; Відповідно, із-за цієї роздрібленості, майже кожна така сила окремо, не має такого кадрового потенціалу, який потрібний для швидкого встановлення контролю над владою; Відсутність лідера, якого би однозначно прийняло все суспільство, що в умовах анархії створює ризик, коли за революції, з'являться інші бажаючи з Президентськими амбіціями, які зроблять спробу повалити вже нову владу, що додатково негативно розхитає човна, а отже, потенційна революційна сила має володіти планом дій на недопущення такого сценарію; У зв'язку із значними ресурсами, спроба проросійських сил, під виглядом національних, встановити контроль над владою руками тих же АТОшників, або Майданівців; Спроба пропорошенківських генералів повернути до влади його команду, що несе ризик виходу частини військових підрозділів із під контролю нової влади, або просто їх відмова підкорюватись. Всі ці ризики усвідомленні суспільством, і Порошенко має час лише до того моменту, коли ваги співвідношення ризиків не доведуть суспільству, що ризик бездарного управління державою, для них вищий ніж вищеописані ризики революції. Зараз ці ваги майже вийшли в режим - порівну. Додаткове масло у вогнище підлито неадекватною реакцією Порошенко у месиджах виправдання дій у Дебальцевому. Це стало певним дратівливим, для суспільства, фактором, коли люди бачать реальні жертви Дебальцевого, спілкуються з воїнами, які звідти вийшли, перебувають у стані емоційного сприйняття великої трагічності цієї події, ганьби, вкрай неприпустимого програшу, усвідомлюють, що 100% негативності цих наслідків - вина ГенШтабу і тут, в цьому стані їм кажуть, що це перемога. На місті Порошенко, я би ростріляв піарщика, який йому це придумав, бо цей піарщик зробив більше, для наближення революції, ніж навіть Муженко.

Також треба і усвідомлювати емоційний стан потенційних виконавців революції - АТОшників. Не дивлячись на те, що більшість дописувачів соцмереж живуть за правилами мирного життя, ті хто побував на війні, емоційно знаходяться в межах законів військового часу. В їх свідомості, пустити ворога в росход - це щось звичайне і єдино правильне. Вони не зрозуміють навіть ідеї - під час революції, при затриманні голови держави, посадити його в тюрму. То ж, коли революція відбудеться, наслідки, для Порошенко абсолютно передбачувані.

Виходів у Порошенко зараз два:

1. Негайно звільнити весь склад ГенШтабу, визнати трагічну поразку під Дебальцевим, і за пару тижнів прийняти серію важливих рішень, які доведуть суспільству, що він дійсно здатен керувати державою під час війни. Але ці рішення мають бути дійсно важливі, а не як звик Порошенко - прийняти непотрібне рішення і намагатись довести, що воно важливо. В сучасному суспільстві це вже не конає, а Порошенко досі намагається використовувати цей метод, чим додатково дратує.

2. Визначити особу, яка здатна керувати державою в умовах війни, такий собі аналог тимчасового військового диктатора (в принципі, таким стає Президент в правовому режимі військового часу), і піти у відставку. В цьому разі, будуть усунуті ризики революції, кандидатура буде обговорена, а не випадкова, як у випадку революції, плюс будуть застосовані гарантії тимчасовості цієї кандидатури виключно на період війни, на відміну від відсутності таких гарантій, у випадку революції. Благо і правовий механізм є - Призначити таку кандидатуру Головою ВР, який стане ВО Президента за відставки першого, і одразу ввівши військовий стан, за законом, автоматично стає повноправним керівником держави на весь час дії військового стану, по завершенні якого вже призначаються вибори Президента.

Якщо ж Порошенко не піде за жодним із цих сценаріїв, то нажаль, альтернативи революції не буде. У нього вже немає місяців, а залишились дні, максимум тижні.

Кирило Саргєєв, 21 лютого о 14:51 

Чому знищують “Патріот України”?

Якось за бурхливими подіями, пов’язаними з арештом і судом над Юлією Тимошенко, та справою над тризубівцями, які відпиляли голову “вождю всєх народов”, якось зовсім непримітними залишилися зовсім невмотивовані репресії влади проти хлопців з “Патріоту України”, при тому одночасно в Харкові і на Київщині, причому сюди задіяна вся державна машина, включно з МВС і СБУ.

“Патріот України” ніби не проводив якихось відвертих антидержавних акцій і не боровся з режимом Януковича “в лоб”. Це зовсім незрозуміло було ще й тому, що хлопці у Василькові мали навіть під час виборів співпрацю з владою (Партією регіонів) в особі кандидата на посаду міського голови, котрий, зрештою, і переміг.

І ось раптом таке... Не доводиться думати, що це “художества” місцевих силовиків, що комусь десь дорогу перейшли, оскільки всі відомості вказують на те, що замовлення “мочити” йде із самого центру.

Познайомившись із рядом матеріалів щодо цих справ (наприклад, цей фільм: http://www.youtube.com/watch?v=oWSn2gZ9Vw0&feature=related), можна зрозуміти, що причиною таких репресій були саме особливості діяльности “Патріоту України”. Вони не рвалися на вибори, а робили реальні справи, допомагали реальним людям, які цього потребували, і карали тих злочинців, яких влада і міліція ну ніяк “не могла” покарати. І таким чином тихою сапою здобували собі авторитет серед народу. Вони ніби робили одну й ту ж роботу, що і влада, тобто допомагали владі і, логічно, притомна влада мала би це вітати. Але... не наша влада.

Прості громадяни, очевидно, починали задумуватися, а навіщо ж тоді нам такий розгалуджений і роздутий апарат влади, коли ту ж саму роботу без хабарів, тяганини і “футболу” (і при тому не годуючись з бюджету!) робить кілька десятків хлопців? І наскільки тупа у нас нинішня влада, але й вона зметикувала, що така діяльність “Патріоту України” і є НАЙБІЛЬШОЮ ДЛЯ НИХ ЗАГРОЗОЮ. І тільки цим можна пояснити широкомасштабні репресії проти цих хлопців.

3 квітня в’язню Івану Дем’янюку виповнюється 91 рік

Дорогий пане Іване!

Наш великий український страднику!

Вітаємо Вас із 91-м днем народження.

Зичимо Вам якнайшвидше вийти на волю!

Хай навернеться Вам козацьке здоров’я. Живіть довго і, на зло нашим ворогам, бодай стільки, як останній кошовий отаман Війська Запорозького Петро Калнишевський - до 113 років!

Із зболеним серцем сприймаємо кожну звістку про Ваші танталові муки у німецьких катівнях.

Ви вже стали символом нескореності українського духу. Міцно стискаємо кулаки у гніві проти міжнародного юдо-християнського колоніалізму, на совісті якого Ваші багатолітні поневіряння по тюрмах і морально-психологічний терор.

Знайте, що Ваші життя і боротьба не були даремними!

Ми з Вами.

Національні координатори
Всеукраїнського громадського об’єднання Рідновірів України (ВГО РУ)

Адреса для направлення вітальних листів:

John Demjanjuk
Justizvollzugsanstalt Munich
Stadelheimer Str. 12
81549 Munich
GERMANY