Будь-які спроби теоретичного осмислення феномену РУНВіри та спадщини її засновника – Лева Силенка – можна тільки вітати. Були б вони лише максимально чесними й аргументованими…
Одного з найавторитетніших в Україні релігієзнавців, до того ж доктора філософських наук Анатолія Колодного заочно знав як редактора журнальчика «Релігійна панорама». Передплачував кілька років, аж доки в часи Бандюковича його взагалі не закрили – вочевидь, через різко–непримиренну критику в ньому церкви Московського пархату – п’ятої колони в Україні. Що стосується РУНВіри, то кілька разів у журналі подавалася об’єктивна, доброзичлива інформація про стан справ у ній і новини. І на тому, як то кажуть, спасибі.
Розлога ж стаття пана професора у 22-23 числах нашого часопису залишає двояке враження.
З одного боку, радує низка фахових спостережень, узагальнень та оцінок; добре видно, що автор прихильно ставиться до Силенка і РУНВіри в цілому. Втім, видно і те, що теоретичний матеріал для статті почерпнуто безпосередньо з «Мага Віри», інших праць Учителя. Їх просто переписано – а від доктора такої серйозної науки хотілося б не банального плагіату, а таки чогось свого - глибшого, вже мовчу – глибиннішого…
З другого боку – читаєш і дивуєшся, дивуєшся, дивуєшся… Філософський доктор мав би значно чіткіше розставляти акценти, шліфувати формулювання, узагальнювати оцінки – свої і чужі. (До речі, а де посилання на конкретні джерела?!.) Почавши за здравіє, добродій Колодний деколи ніби сам себе осмикує і починає співати за упокій. Таке враження, що згадує про церкву Київського пархату, яку дивовижним чином (чи, може, замовним, а отже, й платним?!.) вважає найкращою для українців, і, злякавшись, що за крамольні панегірики РУНВірі й критику християнізму Філарєтушка і Ко позбавить його очевидних дивідендів, - дає задній хід…
Назагал неозброєним оком (а у нас воно таки озброєне РУНВірою!) видно, що зростав і виховувався добродій релігієзнавець при совєцькій власті і, швидше за все, був атеїстом; що після «пєрєстройкі» таки щиро зрозумів: Московська церква – лютий наш ворог, і тому прихилився до «української», «незалежної», «православної» церкви Київського пархату…
Дивовижно зміщено наголос уже в самій назві статті. Чому це РУНВіра – діаспорне явище? Та ж ні – загальноукраїнське, загальноєвропейське, ба більше, планетарне! Що з того, що Рідна Віра теоретично осмислена і вперше втілена на практиці далеко від України, за океаном? Все одно її підмурком стали незабутні дитячі спогади Силенка про рідного діда-волхва Трохима та його розповіді про Дажбога і Рідну Віру, а також усе найкраще, що юний Левко всотав у себе від рідної землі, рідних людей.
Учитель Силенко – плоть від плоті саме українського народу і водночас найдивовижніший її прояв. Недаремно ж він народився в самісінькому серці України – географічний бо її центр невипадково знаходиться саме на Степоградщині. (До слова, область досі бридезно йменується за прізвищем чужинця Кірова з ленінсько-сталінської банди – а мала б називатися Силенківською!). Учитель Силенко – найсокровенніша часточка саме українського народу, виходець із самісінької його гущі, зі споконвіку морально здорового села. Він мало не з дитинства відчував своє призначення здійснити щось величне, небувале для рідного народу. Він завжди палко прагнув прислужитися рідному краєві – і таки звершив би свій життєвий подвиг в Україні, якби не суперзлочинна жидо-московська комуна, що остаточно закабалила її якраз тоді, коли народився Лев Силенко. Ми повік будемо вдячні Дажбогові, що провів його живим через жахіття голодомору й війни, дав змогу неушкодженим покинути батьківщину – бо ж з упевненістю можна сказати, що в Україні така цілковито непересічна особистість з таким абсолютно непокірним характером потрапила б у жорна репресій і … І навіть уявити неможливо, що ми, українці, не мали б «Мага Віри» та РУНВіри в цілому – найбільшого не лише національного, а й планетарного масштабу скарбу…
Постать Учителя Силенка не просто рівновелика нашим найбільшим Титанам – Шевченкові, Франкові та Лесі Українці - але й перевершує їх. І це не принижує, не применшує рідних Пророків, а навпаки! – допомагає нам ще більше усвідомити їх велич. Бо всі троє підготували грунт для появи Учителя Силенка, всі троє були Предтечами РУНВіри, буквально за крок стояли від самої концепції цілковито нового Богорозуміння, усвідомлення крайньої необхідності для українців Рідної Віри. А Учитель Силенко в результаті своєї вулканічної діяльності розвинув, поглибив і вивершив їхній гігантський доробок духовним навершям зі Священного Вчення РУНВіри.
До речі, хтось чув про бодай одне філософське відкриття добродія професора Колодного? А в Учителя Силенка їх дуже багато, і всі вони революційні, всі ламають усталені стереотипи, прокладають нові шляхи для планетарного мислення…
Наголошування на тому, що РУНВіра – начебто діаспорне явище, вигідне христософілам, бо виправдовує в їхніх очах чужинецьке походження їхньої ж власної віри. Принагідно зазначу, що в розмовах з послідовниками юдейського рабина Я(г)шуї бен Йосефа завжди кажу:
«Христосові приписують звернені до його послідовників слова: «Ідіть і навчайте всі народи». Якщо всі, то чого ж вони не розпочали з рідного, жидівського, а поперлися в чужі краї, куди їх, між іншим, ніхто не кликав?.. Тим самим фактично знехтувавши його наказ… Чому сам Жидусик со товаріщі ще за свого життя не здійснили головного «чуда» - не обернули всіх жидів у нову віру? Адже його вчення нібито «єдінствєнна п’гавільнає і вє’гнає», нібито від самого Бога. Тодішня Жидовія була маленька (як тепер котрась із середніх українських областей), і проживало в ній зовсім мало населення. Тож численні вишколені зомбувальники на чолі з «апостолами» вмить мали їх усіх охмурити. Адже так, погодьмося, було б природно, логічно, та й наочний і яскравий приклад сили нового вчення допоміг би значно швидше донести його до отих «всіх» решти народів… Включно з індіанськими племенами в джунглях Амазонки, які ще й тепер не контактують з білою людиною – а отже, умова про «всі» народи досі не виконана…
А по друге, уявімо собі, що в Україні й усіх інших країнах прийнято виправданий історією закон, що забороняє діяльність будь-яких партій, організацій, установ, керівні центри яких перебувають за кордоном. Чи, по-третє, що Ісус ще дві тисячі років тому відмовився від шовіністичного твердження «Біблії» про «богообраність» юдеїв і, навпаки, почав проповідувати те, до чого людство дійшло через ООН і Гельсінкську угоду у ХХ столітті з’юдженої ери – думку про категоричну недопустимість будь-якого зовнішнього втручання у внутрішнє життя навіть маленького племені, не кажучи вже про великі нації і держави. Адже він Бог, повинен був бачити майбутнє і наближати його! (Інша справа, що у світі досі є чимало – христосівських! - порушників цих декларацій). В обох випадках християнізму в Україні не було б узагалі, чи не так? Зрештою, як і ніде в світі поза власне Жидовією…
Дивовижний і різнобій в термінах. Добродієві ученому личила б значно більша строгість і академічність викладу, а не така розбурханість. «Рунвіри» в першому ж реченні – це «рідні українські національні віри»?! Як і згадка там же про ще якихось окремішних «рідновірів» - більш ніж чудернацька, бо непідготовлений читач має право подумати, що «рунвіри» - зовсім не рідновіри або якісь «не такі»… Годилося б замість такої штучної плутанини чітко зазначити, що в Україні є кілька напрямків Рідної Віри, але самі терміни «Рідна Віра», «рідновір» вперше широко впровадив у мовлення й саму свідомість українців саме Лев Силенко ще в 60-хроках минулого століття. «Язичники» та інші різновиди Рідної Віри також вважають себе рідновірами, і ніхто не заперечує такого їхнього права… А от «рунвісти», «силенкияни» таки стосуються лише РУНВіри – пан професор мав би відмітити геніальність, метафізичність обох термінів: у першому є «вість», «вісник», у другому – «кияни»… В самому кінці статті автор знову чомусь протиставляє «рідновірів» (у його розумінні ними є лише «язичники») сповідникам РУНВіри – «рунвірам», хоча і ті, і ті є рідновірами. (До речі, вульгарне христосівське обзивання «язичниками», то більше, «поганами» варто замінити на правильну назву – «старовіри», на відміну від «нововірів» - рунвістів…)
Плутанина і далі. «Лев Силенко… вчив… повернутися до своєї витокової (українською «джерельної –БЯ.) духовності». Ой, зовсім не того вчив і вчить Учитель у Святому своєму Вченні! Звичайно, він чітко зазначав, що ніхто не має права зневажати багатобожних вірувань наших предків. Але при цьому таки вчив тримати голову не оберненою назад, у минуле, а сміливо, будучи озброєними якраз «Мага Вірою» («Могутньою Вірою»!), перетворювати активно сьогодення, творячи тим самим нове майбутнє Матері-України, а значить, і всього світу. Бо ж Україні, як прабатьківщині індоєвропейської цивілізації, судилося в тому майбутті (одне з пророцтв Учителя, яке неодмінно збудеться) стати осердям духовного поступу людства в його переході на цілковито нове Богорозуміння.
А в реченні «Саме нехтування своєю рідною вірою, її Богами є однією з підвалин того, що українці легко лишають рідну землю й відправляються в діаспору» - знову ціле гроно суперечностей, неточностей і тих же зміщених акцентів. Нема в РУНВірі Богів (у множині), якщо ж мається на увазі стара віра, то власне іудо-християнізм зробив усе, щоб затерти, спаплюжити його сліди, і не лише на українській землі. Українці ніколи легко не кидали рідну землю (читайте класиків, хоча б Стефаника!), а повоєнні емігранти «відправлялися» «в діаспору» не задля «довгого долара», а втікаючи від рабства уже згадуваної жидо-кацапської комуни, яка, до речі, простягла свої клешні далеко вглиб Європи… Ну, і так далі – будьте такі ласкаві, пане докторе, подивитися решту у пречудовому матеріалі «РУНВіра не міфологія» - ачей збірка «Мудрість Української Правди» вам відома…
Далі п. Колодний наголошує, що «Як релігійний діяч Силенко жодного разу не приїздив (українською «приїжджав» - БЯ.) з діаспори в Україну. Навідати українські терени його змусило лише тяжке захворювання». Це не зовсім так, бо медицина в Америці ніяк не гірша, аніж у київській «Феофанії». Повернутися доживати в рідний край, під опіку рідних людей – було рішенням єдино правильним, хоч і явно запізнілим. І що означає твердження, що «офіційних зустрічей» із послідовниками РУНВіри Учитель під час своїх приїздів уже не мав? Хіба велелюдна зустріч Учителя в Борисполі не була «офіційною»? Або коли до нього, тяжкохворого, приїжджали численні рунвісти – щоб вклонитися, просто щоб побачити. (До речі, завжди шкодуватиму, що не приїхав тоді до Учителя – торкнутися рук, подякувати… Просто не вважаю себе якоюсь персоною в РУНВірі, щоб зайве порушувати спокій такої людини. Впевнений, не один я так думав…).
А от здогад про те, що Силенко вже після проголошення Незалежності «був заляканий кимось тим, що, враховуючи його минуле, в Україні він відразу ж буде арештований», - вважаю правильним. Наскільки мені відомо, ті, хто мав з Учителем тоді контакт (не лише письмовий, а перш за все прямий, телефонічний), були залякані і провокаціями з боку христосівських та, ймовірно, каґебістських фірм (а то й їхнього симбіозу), і самі себе залякали через самонавіювання та, не виключено, психологічну обробку спеціально засланими «козачками». Як таке могло бути, тобто як рідновір узагалі може боятися, - годі збагнути, але не є таємницею, що радили і письмово, і телефонічно не їхати Учителеві в Україну. Бо тут, мовляв, його не стільки відразу арештують, а що значно гірше, фізично знищать. (Чим взяли неперебутню вину на душу, до слова…)
Вважаю великою помилкою Учителя, що він піддався на ці, м’яко кажучи, залякування боягузів. Історія, на жаль, не знає умовного способу, але якби Силенко приїхав назавжди в Україну бодай у другій половині 90-х, не кажучи вже про їх початок, - доля РУНВіри склалася б зовсім інакше. Згуртувавшись довкола Пророка, ми уникнули б ганебних розколів, що їх спричинило вождівство надміру амбіційних, а також, м’яко кажучи, неврівноважених осіб. Учителеві було б забезпечене гідне проживання і охорона (хіба не було вже тоді гопаківців?..), лікування у волхвів-травознаїв, бодай найвидатнішого із них – Івана Просяника. Перед такою особою, певен, відчинилися б двері академій, університетських аудиторій, вишів тощо – і ми мали б уже тоді в рунвістських лавах дуже багато молоді та інтелігенції…
На ті ж гроші, що могли зібрати у 90-х діаспорні, та й «материкові», рідновіри, можна було купити не одну квартиру на Хрещатику, біля самісінького Майдану Незалежності. А запросивши в Америку бодай по одному-двох рунвістів з кожної області України (по релігійній лінії їх би пустили) і допомігши їм знайти там роботу - купити з їх допомогою також і в усіх обласних центрах для початку великі помешкання. (Між іншим, це не пізно зробити і тепер – було б лише розуміння й бажання з боку діаспорних побратимів і посестер…). І обладнати в них потужні рідновірні центри, куди звільнені від інших обов’язків керівники громад приходили б щодня на роботу. Таким чином, механізм інтенсивного розвитку й утвердження РУНВіри був би запущений…
Пишу про це ще й тому, що свого часу довелося двічі ночувати у великій 3-кімнатній квартирі, що її купила на Хрещатику славної пам’яті Слава Стецько для себе і для Конґресу Українських Націоналістів (переїхала у Київ з Мюнхена – нотабене для вищезгаданих переляканців! – у 1991 році!) Там тепер музей Слави Стецько (прецікаві відчуття і враження, скажу я вам, від ночівлі в робочому кабінеті такої особистості!), а також редакція кунівського часопису «Нація і Держава», проживає її редактор, мають де зупинитися націоналісти, що приїжджають з областей. Ось яскравезний приклад справжнього, ділового ставлення до надважливої справи! Подружжя Свириденків, коли я зустрічався з ними у Богдана Климчака у Львові (хочу знати про все з перших вуст, а не, наприклад, в інтерпретації добродія Колодного), розказували, що спроби купити житло для Вчителя у Києві робилися, але не були доведені до успішного завершення – гадаю, тому насамперед, що не було чіткої волі, буквально наказу, Керманича РУНВіри…
Анатолій Колодний багато пише про постання і поширення РУНВіри в США і Канаді, про бурхливу діяльність і загалом подвижницьке, жертовне життя Лева Силенка. Правдиво розповідається про брутально-провокативне ставлення до Учителя «начальників» різних христосівських церков. (До речі, вкупі з канадсько-українськими комуністами, що зовсім не дивно з огляду на підгодовування їх КГБандою). Про те, що і в середовищі рідновірів він зіткнувся з нерозумінням, обмовами, навіть погрозами і провокаціями – на щастя, невеличкої лише купки марґіналів. (І знову: не можна виключити, що серед цих духовно інтелектуальних пігмеїв, особливо мізерних на фоні гігантської постаті Силенка, не були й агенти «послєдишів» жида-садиста Дзержинського).
Але автор жодного разу не зазначає, що, на жаль, інакше й бути не могло: тисячолітнє духовне рабство іудо-християнізму тяжко поруйнувало душі і мізки багатьох поколінь українців що в діаспорі, що в самій Україні. Поверхове засвоєння Науки РУНВіри, слабка загальна освіченість, точніше, антиосвіта жидо-християнства і жидо-демократії в Америці, жидо-комунізму і знову жидо-християнства в «незалежній» Україні, і, як наслідок, невисокий інтелектуальний рівень, а головне, відсутність внутрішньої потреби постійно вчитися, читати, думати, - призводить в окремих випадках до того, що планка, піднята Силенком, виявляється для них зависокою – і ці хворі на амбіціонізм особи починають ревізувати Святе Вчення, а то й повчати Учителя, боротися проти Рідної Віри. Учителя Силенка ми недарма називаємо Пророком, адже він, зокрема, пророчо стверджував, що будь-які дії проти РУНВіри і її засновника призведуть лише до вічного знеславлення тих, хто їх вчиняє. Так і ставалося, винятки невідомі…
Автор згадує про книгу Світослави Лисенко «Учитель Силенко: його родовід, життя і віра в Дажбога» та правдиво зауважує, що в переважній більшості вона була надиктована самим Учителем на основі його ж архіву, документів та спогадів. Але при цьому дивує твердження про те, що в деяких публікаціях про Учителя «по-різному (часом діаметрально протилежно)» подаються його «біографічні епізоди» (?! – БЯ.), «зокрема життя і діяльність в роки Другої світової війни, в еміграції». Далі знову мусується заяложена пісенька про членство Силенка в «Ордені Лицарів Бога Сонця» Володимира Шаяна… Все це подається зі здивуванням, мовляв, чи можна довіряти згаданій біографічній книзі?.. Пане професоре, не знаю, на основі яких матеріалів писалися ці абзаци (вкотре: де посилання на джерела?!.), а мені до рук потрапило кілька таких – авторства як не прямих агентів Ватикану і Москви, то явно психічно хворих, перезбуджених опроміненням юдейською шовіністичною маячнею «Біблії».
В одному із них автори, на щастя, прямо зазначають. що в часи Соєтського Союзу служили в спецслужбах. Ось звідки ноги ростуть! Неважко припустити: аналітичні підрозділи КҐБанди та й цілої Есесесерії відслідковували по всенькому світу все, що могло зашкодити жидо-комуні (інакше – «мі’гавой ´геволюциї» - планованому і здійснюваному дотепер світовому кібуцові). І через своїх пахолків із числа підкормлюваних ними ж тубільних комуністів та «православних» люмпен-пролетаріїв намагалися знищити або нейтралізувати. (Зрештою, сам А. Колодний далі пише про провокації, які мали на меті доказати… «співпрацю» Силенка зі своїм особистим та України найлютішим ворогом – моковським НКВД!). Слава Дажбогові, з РУНВірою за океаном у них нічого не вийшло; не вийде й в Україні, надто тепер , коли Батьківщина остаточно й незворотно відкололася від хижої Кацапії. Але це завжди не слід випускати з поля зору, коли читаємо чи то про «співпрацю» Силенка з нацистами, чи то про стосунки з Шаяном… Боже ж мій, та якби КҐБанда мала бодай найменші документальні (а не явно сфальшовані) докази, то давно організувала б світового розголосу процес проти Учителя – незгірш, ніж жиди проти Дем’янюка…
Щодо другого закиду, то Силенко був покликаний Дажбогом звершити свій життєвий подвиг, тому надзвичайно швидко переріс В. Шаяна, і то тисячократно, виріс із коротких штанців «Ордену..» і пішов просто незрівнянно далі – відкрито, гордо, сміливо; якби не це, то так і залишився б під ковдрою підпільного (читаймо: віртуального!) гуртка до кінця життя і нічого або майже нічого не звершив би для Рідної Віри на практиці, як В. Шаян…
Дуже дивний і докір (заднім числом!) Л. Силенкові, що той ігнорував «собори» й інші збори розкольників у РУНВірі. Та ж правильно чинив!... Змовники й агенти чужих сил завжди перегризалися між собою – і , як уже мовилося, знеславлювали самі себе, ідучи в непам’ять…
Найприкріше вражає, бо дисонує із загалом доброзичливим тоном статті абзац про «плаксиві нарікання» Учителя «на його тяжкі мучіння» (?! – БЯ.). В подібному тоні, та ще й із чужих слів, недопустимо писати про людину такого масштабу. Генії ж бо також люди (!), тільки особливі. Їх душевна організація тонка, їм притаманне все людське: свої слабкості, сумніви, вічний творчий неспокій, надзвичайно сильні хвилювання. А душевного неспокою їм завдає найбільше якраз нерозуміння, особливо якщо воно йде від своїх, від найближчих соратників. Щоб зрозуміти сіє кабінетному вченому, досить перевірити на практиці – створивши, наприклад, громаду РУНВіри і беручи активну участь в її повсякденному бутті й розбудові. «Каждий мніт себя стратєґом, відя бой со сторони…»
І вже зовсім паскудно (від кого б це блюзнірство не походило) порівняно життя Силенка «із життям Т. Шевченка та І. Франка, іншими славними героями українства» - мовляв, Учитель порівняно з ними жив «нормально», тож повинен був «заспокоїтись» (?!! – БЯ.). Звісна річ, при цьому автор (чи автори) такого брутальства не наводить жодних доказів на підтвердження провокативної думки. Бо таких просто не існує! Дорогі мої українці, в Україні і за океанами сущі, та ж генії ніколи не знають спокою, їхнє життя – то якраз вічний неспокій і хвилювання! Їм часто хочеться змінити все і негайно – а так не буває! Їм ще частіше прагнеться, щоб хоч послідовники намагалися змінюватися на краще, вчитися, самовдосконалювати розум, душу і тіло – згідно із заповіддю. А більшість якраз до цього не прагне, їм добре так, як є! Уявімо собі на мить, яка тривога вічно була в душі Учителя: а раптом він не закінчить і не зможе видати «Мага Віри», бо його ліквідують вороги – цього ж не зможе зробити замість нього жодна людина на планеті!... Та й потім, коли вже було створене ОСІДУ РУНВіри – хіба не тривожився повсякчас Учитель: а що, як ворогам вдасться розколоти організацію, посіяти колотнечу в її рядах, а потім і взагалі ліквідувати?!.
Життєвий подвиг трьох Титанів Духу – Шевченка, Франка, Лесі Українки, як уже писав, цілком співмірний із життєвим подвигом четвертого – Лева Силенка, котрий пішов найдалі і зробив, втілив у буття українців майже неможливе, неймовірне. Ба більше, Учитель Силенко мав, більш ніж переконаний, найширшу амплітуду душевних поривань, борінь і неспокою серед них. Бо створив Учення з великої букви, що випадає не просто людині, а надлюдині (якщо доречне таке слово) раз на тисячоліття. Такий - надлюдський – був і постійний борвій у його душі. Обивателеві, будь він чи то прохвесором, чи то «безтитульним» рідновіром (на жаль, на жаль, і серед рідновірів є обивателі!..), цього просто не збагнути…
Неправдивим є твердження А. Колодного, що назву «Мага Віра» «рунвірівці» «ідентифікують» (чому не українською – ототожнюють?! – БЯ.) з одним із імен засновника джайнізму Вардхмана – Махавіри («Великого Героя»). Паночку, якби не писання старовірки Галини Лозко, то ніхто б і не додумався до такої неправдоподібної версії. Бо рунвісти твердо знають, що «віра» і в санскриті віра, а «мага», як однозначно підказує корінь, - могутня, і «велична» чи «велика» можуть бути лише синонімами. До слова, пане професоре, чого б то змоскалічувати обидва імені індійського достойника , пишучи їх через московське «х»? Адже українці давно відновили правильне, бо так звучить, написання – через «г»…
«В своїх спогадах Силенко завжди прагне дещо сакралізувати процес написання ним цього твору (Мага Віри» -БЯ.), подати його як здійснюване ним «священне діяння». А хіба не так, пане добродію?! Ви гадаєте, що генії не усвідомлюють своєї винятковості, таланту, призначення?!. Прочитайте під цим кутом зору бодай Шевченка – і переконайтеся. І спробуйте видати на–гора хоча б сторіночку такої потуги тексту – без Дажбожого благословення нічого не вийде. (А в Святому Письмі «Мага Віра» аж 1428 таких сторінок!)
Я багато думав над життям Учителя. Повірте, все, що з ним і довкола нього відбувалося – чистісінької води метафізика, тобто з волі Дажбожої, про це напишу обов’язково окремо. (Сказане, звичайно, стосується і Шевченка, Франка, Лесі Українки, взагалі будь-якого генія). Якщо ви, пане докторе, цього не розумієте, не відчуваєте, то який же ви до біса філософ?!. А по-друге, такими пасажами ви що, прагнете, навпаки, десакралізувати постать найбільшого українського Титана Духу? Повірте, це неможливо, марні будь-які потуги: довершене Учителем говорить само за себе і житиме в віках.
На превеликий жаль, і в умовно другій частині «гросбуха» добродія релігієзнавця виразно проглядає оте намагання десакралізувати Cиленка і саму РУНВіру. А загальний тон викладу стає ще більше розбурхано-розгнузданим. Втім, не можу не відмітити цілий ряд гірких для рідноврів, але таки правильних висновків автора. Сподіваюся, що вони, як усякі гіркі ліки, сприятимуть одужанню гарячих голів і деяких розкольників від уже згадуваної амбіційності. Збоку часом видніше, в цьому превага А. Колодного.
Шкода лише, що посутні твердження сам автор буквально в наступних абзацах може нівелювати цілком протилежними оцінками і висновками. Наприклад, після правильних наголосів на тому, що РУНВіра – віра нова й сучасна – дивовижний ляп: «Перша громада течії офіційно була зареєстрована...». Виходить , що РУНВіра - всього лиш «течія»?! Течія в чому, пане прохвесорію?!. Таки у вашій підсвідомості хтось (чи не Філарєтушка і Ко ?) заклав переконання, що РУНВіра – секта… А я, наївний, направо і наліво кажу, що Рідна Віра апріорі не є і не може бути сектою, бо саме це слово в перекладі означає «частина цілого»…
(Раптом осінило: а може, надзавдання автора – замовлене ворогами Рідної Віри чи й підсвідоме – в тому-то й полягало, щоб тишком-нишком нав’язати підленьку думку про сектантський характер, а отже, й безперспективність РУНВіри?!. І все це на фоні розкиданих по всій статті дифірамбів Святому Вченню!.. Якщо так, погані ваші справи, пане добродію…).
На завершення опусу А. Колодний розповідає історію становлення РУНВіри в Україні від початку 90-х років та вплив на цей процес Учителя й діаспорних українців. Загальний тон викладу стає ще розбурханішим – галопом по Європах! Неточностей, пересмикувань, вкрай суб’єктивних чиїхось (чиїх? – автора!!!) висновків стільки, що годі проаналізувати всі. (Сподіваюся, побратими і посестри дадуть їм гідну оцінку на сторінках «Рідної Віри»). Їх видно навіть мені, що не брав тоді активної участи в рідновірному русі. Тож лише про перші, що впали в око.
Володимир Пилат передав «клейноди» керівникові київської громади «Дажбожа» Богданові Островському не тому, що не знайшов «реальної підтримки у своїй діяльності з боку керівних київських одновірців, а також із Спрінґ Ґлену…» А тому, що зазнав цькувань і переслідувань – зокрема, йому спалено квартиру з усіма письмовими напрацюваннями і нажитим добром; його було поставлено перед загрозою втрати справи всього життя – Бойового Гопака, сім’ї, а мабуть, і самого життя. Неважко здогадатися, що злочин чинили спецслужби: СБУ – філія КҐБанди дотепер і, з великою імовірнстю припускаю, подібні таємні, напівтаємні підрозділи в надрах христосівськх конфесій. Не можна скидати з рахунку, ще більше певен, і окремих фанатиків – суперпатріотів з членства охристосених партійок та організаційок…
Богдан Островський «став не влаштовувати» не лише «Оріяну», чи то пак, Лева Силенка й Світославу Лисенко, але й «материкових» рунвістів. Адже небезталанний кобзар і проповідник мало не відразу почав проводити не Священні Години самопізнання, а «набожества», впроваджуючи в абсолютно монотеїстичну РУНВіру багатобожжя (!), інші «виправлення» Учителя. Тобто захворів тією ж сверблячкою – хворобою ревізіонізму, що уразила й деяких діаспорних рідновірів. Їхнє протистояння з «силенкіянізмом» (?! - БЯ.) було б смішне, якби не було таке сумне: силенкиянство уРУНВірі - це щось на зразок внутрішнього ордену «твердіших» рунвістів, але аж ніяк не підміна Святого Вчення…
Газетка, в якій ще за життя Учителя друкувалися, м’яко кажучи, неадекватності про його особу і РУНВіру в цілому, називалася не «Самобутня Україна» (таку видавав сам Силенко, потім в Україні – хмельницькі рунвісти), а «Самобутня Україна-Русь», її редагував і видавав ув Америці Марко Рубан-молодший. Справжню «Самобутню Україну» бодай хмельницького періоду почитайте, пане писателю, тільки на користь вам піде…
Сверблячка все міняти на свій копил, ревізувати і «покращувати» РУНВіру, особливо коли не рахуються з думкою не лише побратимів і посестер по вірі, але й самого Учителя, - явище для мене і незбагненне, і цілком поясниме. Поясниме, бо давно зрозумів причину неймовірних людських амбіцій і славолюбства. (Даремно, чи що, читаю книги з 5 років і цікавлюся, зокрема, психологією та феноменами людської психіки?!.). Вона в конгеніальних чотирьох словах найбільшого українського педагога (якщо не рахувати, звісно, Лева Силенка) Василя Сухомлинського: «Егоїзм – першопричина раку душі». І діаспорні, і «материкові» рідновіри підпорядковуються одним і тим же законам психології, мають схожі стереотипи й ілюзії. Багато з них слабо, поверхово засвоїли Священну Науку РУНВіри, часто пірнають у старовірство, у каламутну езотерику – і верзуть таке, що не тримається не лише Рідної Віри, але й здорового глузду. А дехто з них що там, що тут однаковою мірою хворіли (чи ж тільки в минулому часі?..) себелюбством. Бо ще за життя Учителя вискакували з чудернацькими, а то й провокативними ідеями, зовсім не обтяжуючи сумління думкою про присутність Генія, про те, що йому може бути боляче. «Немає й Бога, тілько я», - це з Шевченка. «Немає й Силенка, тільки я» - перефразовуючи…
Друга вкрай сумна і тривожна сторона тієї ж медалі егоїзму - це коли рідновір проявляє нетерпимість до поглядів побратимів-посестер по вірі. Іноді й свавільно трактуючи їх як апріорі шкідливі для Рідної Віри -- і зовсім не обмежуючи себе при цьому думкою ширшого кола рідновірів. Найприкріше, коли проти “крамольних” поглядів одновірців застосовується принцип “нє пущать”, тобто суперганебна цензура…
Якщо навчимося розуміти і застосовувати в повсякденні імператив Вольтера: “Я можу бути не згідним з Вашою думкою, але я віддам життя за Ваше право висловлювати її” -- РУНВіра матиме значно більше сповідників, безстрашних творців Української Духовної Революції.
Тисячу разів пересвідчувався в геніальності Учителя, і тому одержимих ревізовувати все і вся в Ученні РУНВіри запитую оце через часопис: «Охоче вірю, що в цілому або в окремих теоретичних чи практичних питаннях Рідної Віри ви розумніші за Вчителя. От тільки хотілося б побачити підтвердження цього. Бажано письмове. Чи не могли б ви показати свої публікації? При таких амбіціях їх повинно бути дуже багато, більше, ніж у Силенка. Понад те, вони повинні бути глибші, сильніші – мовно, інтелектуально і всяко інако – від того, що залишив нам у спадок Учитель, від «Мага Віри» перш за все. А читання їх повинно давати більшу наснагу, ніж дає її читання Святого Письма!.. То покажіть , покажіть нам свій багатотомник нетлінок! Ощасливте! Що?!. Нема й одного?!. То чого так оганьблюєте самі себе? Адже, як уже зазначав, у Святому Письмі не випадково одна з безлічі чеканних формул Учителя каже, що кожний, хто перекручуватиме Священне Вчення і таким чином боротиметься з ним і його Засновником, - лише назавжди знеславить себе…»
Ще подумалось: якщо в голові хоч і совіцького, але таки ученого чоловіка – чудернацька каша, то що казати про тих із «рядових» рідновірів, які не обтяжують себе постійним навчанням чи бодай перечитуванням «Мага Віри»… До речі, пане Колодний, і вам не завадило б для прояснення мислення постійно перечитувати Святе Письмо. Не від одного побратима-рідновіра я чув: з кожним новим прочитанням відкриваються такі глибини!..
Так, можливо, Учитель недооцінив потребу підготувати й залишити по собі хоча б десяток «крицевих» керівників громад. Не було створено й повноваге видавництво з друкарнею, не були збудовані житлові й інші приміщення в Оріяні. А головне, не була втілена в життя Вчителева ж ідея Вищого Духовного Училища (Академія) РУНВіри. Слава Дажбогові, Академія почала діяти з 11012 року в Україні. Не відразу, але ефект від неї буде великий.
Потрібне цілковито нове покоління теоретиків і, головне, практиків РУНВіри, які не мають в душі закладеного різними тоталітаризмами страху. Воно вже народжується в умовах хоч і відносної, але все-таки свободи – тяжко, майже в муках, бо совкізм, совєтська Україна – довкола, як повінь… Щось є в тому, що повинно пройти 40 років, народитися два покоління, які не знали тоталітарного рабства, перш ніж почне остаточно утверджуватися зовсім нова, українська Україна. Українська – значить рідновірна…
В такій Україні РУНВіра повинна стати державною релігією, серцевиною національної ідеї – згідно з трисутним гаслом:
Рідна Мова! Рідна Віра! Рідна Земля!
ПОСТСКРИПТУМ
А прізвище вченого чоловіка, як і попередньої моєї адресатки в "Рідній Вірі" -- письменниці Н. Околітенко, -- метафізичне. Тут і "колода" зашифрована, і "колодка":
1. "Розумний", як колода -- кажуть про людину явно немудру. (А ще літератори в художніх текстах нарікають на нечулість, московською "бесчувственность", людей-колод... Наш великий пророк і класик світової літератури Тарас Шевченко, маючи за плечима яскраве життя і величезний творчий доробок, через виняткову скромність писав у вірші "Колись, дурною головою..." (1859) (підкреслення -- БЯ), що боїться "В багні колодою гнилою // Валятись, старітися, гнить, // Умерти й сліду не покинуть // На обікраденій землі...")
2. Валити через пень колоду -- робити що-небудь недбало, незграбно, без належного старання та вміння. Так само "через пень-колоду" -- недбало, як-небудь, не так як треба.
3. Забити в колодки -- заслати кого-небудь на каторгу, позбавити волі (підкреслення -- БЯ). (Фразеологічний словник українськой мови у 2-х томах, 1993).
... Як діє Дажбог. На Великдень Дажбожого Світла (11015 р. Д.) допроваджував до ладу папери. Трапила на очі копія публікації, що її зробив давно, з газети "Народний лікар України" №2 за лютий 2011 р. У ній Сергій Шангутов із Вінниці дуже тепло і зворушливо розповідає про покійну матір Марію Ковтун із с. Дениші неподалік Житомира -- травницю, знахарку і сповідницю РУНВіри. Поряд серед анонсів публікацій раптом бачу: на 8-й сторінці заявлено три, і всі рідновірні:
"Євген Товстуха: двадцять тисяч секретів";
"Колодки" біля рідної хати" (підкреслення -- БЯ);
"Дай же ж, Боже! -- Дай, Дажбоже!"
Воістину так: "колоди" і "колодки" біля рідного порогу. Але ми, рунвісти, їх не боїмося. Бо твердо знаємо, що Велике Світло Волі непідвладне жодним кайданам.
Дажбоже, обороняю Тебе, щоб мій народ мав ВОЛЮ. Так у "Молитовному слові" Пророка нашого. Й останннє слово невипадково підкреслене...
Богдан ЯХВАК, Ужгород
