вівторок, 17 січня 2012 р.

11. 11. 11011


Коли наш Колодар дарує нам таку рідкісну дату, ми не змогли відмовити собі в задоволенні її гідно відмітити.

Якщо з часом цієї події все зрозуміло – це 11 січня 11011 року Дажбожого (2012 р. адм.), 11 година 11 хвилин за Київським часом, то щодо місця проведення були різні пропозиції. Зрештою зупинилися, мабуть, на найоптимальнішій, оскільки де ж її проводити, коли не на місці, звідки й походить наше літочислення, – в Мізині?

Дорога з Києва неблизька, тому аби не запізнитися, виїхали рано. Знайшлися й люди, котрі, проспавши, хотіли нам зірвати захід, однак їхні “підступні задуми” не здійснилися – водій справно давив на педаль газу і ми прибули до Мізинського музею так, що встигли нашвидкоруч підготуватися до урочистої миті, - всього за якихось 20 хвилин. Спрацювали швидко і злагоджено: хтось готував Жертовник, хтось вогнище, хтось смолоскип, інший лагодив феєрверк, було приготовано фото- та відеозйомку. Все готове і залишилися лише позбирати людей, які розбрелися по території, що й було успішно виконано.

Всі встали в коло навкруги вогнища, п’ятеро рунтат розташувалися біля Жертовника і почали наше урочисте дійство. Сухі дрова на багатті справно спалахують від тієї самої свічки, яку запалив у Києві на кручі Дніпровій наш Учитель Лев Силенко 24 серпня 11008 року; всі учасники від вогню запалили свої свічки і ось уже промовляється Молитовне Слово Пророка нашого. Далі йде молитва до Тата Оря, Мами Лель та всих наших прадавніх Предків, - і в цю мить підходить 11-та хвилина по 11-й годині – смолоскип прадавньої Української 11-титисячолітньої культури, котра тягнеться від апогею розквіту Мізинської культури, через Трипілля, Оріяну, Скитію, Антію, Русь, Козаччину до теперішньої України, впевнено спалахує. Всі присутні задумують цієї щасливої миті кожен своє заповітне бажання, яке, коли дуже захотіти, обов’язково збудеться! Лунають іскристі постріли феєрверку. Всі вітають один одного і бажають, аби збулися всі наші заповітні бажання.

Після цього наші рунтати прочитали Святе Письмо Мага Віру – у тих місцях, де безпосередньо йдеться про Мізинську культуру та наше, рунвірівське, літочислення, а р. Мирослав Марченко поділився своїми знаннями про символіку на розкопаних тут бивнях та кістках, відмітивши, що українці про це дуже мало знають і всі знаки та взори меншовартісно чомусь вважають привнесеними на нашу землю бозна звідки.

Ми фотографуємося, оглядаємо територію музею зі зразоком археологічного шурфу розкопок під скляним ковпаком та вирушаємо в сусіднє село Свердловка (стара назва, нам здалося, краща - Псарівка), де й знаходиться частина експонатів Мізинського музею, створеного енергією і  зусиллями вже, нажаль, покійного ентузіаста-дослідника Мізинської стоянки Василя Єлисейовича Куриленка. Сам же Мізинський музей зараз на реконструкції і, сподіваємося, він постане у значно привабливішому вигляді, а також буде присвячений виключно Мізинській археологічній культурі. Цей музей міг би стати спеціалізованим та приваблювати туристів, якби, звичайно, до нього повернути хоча б частину вивезених звідси експонатів до Чернігова, Києва, і аж до Москви-Петербурга, що є наразі малоймовірним...

Отож, ми вже у Свердловці й оглядаємо в тамтешньому музеї, котрий не є музеєм Мізина, а музеєм нещодавно створеного Мізинського національного парку, деякі експонати, викопані в Мізині, та фотознімки артефактів, вивезених звідти деінде, що теж є дуже цікавим. Опісля ми ще передивилися стрічку про цей Національний парк, відмітивши, що навколишня місцевість з крейдяними виходами сама по собі є цікави природним об’єктом.

А по дорозі до Києва ми завітали ще й у містечко Сосницю, відвідавши хату, де народився славетний український письменник та кінорежисер Олександр Довженко, а також оглянули поряд його музей. Всі відмітили, що експозиція створена з любов’ю, а працівники музею проводять дуже цікаву екскурсію, так, що вже стемніло, а людей з музею не можна було виманити.

Наша поїздка всім дуже сподобалася і, що цікаво, після довгих тижнів сирої погоди з похмурим, низьким небом, цей дня день видався теплим, сонячним і майже весняним. Ми відмітили, що Дажбог нам постійно сприяє під час наших свят і знаменних дат, а це, як кажуть, добрий знак.

А ще дехто з учасників нашої поїздки виявив бажання прибути до Мізинської стоянки 11.11.11111 року Дажбожого, чого ми їм щиро й бажаємо!

Немає коментарів:

Дописати коментар