Коли я часом вказую на характерні ознаки занепаду нинішньої Західної цивілізації, мені єврооптимісти, котрі чи не сенсом свого життя мають «іти в Європу», люто заперечують, вказуючи на вилизані європейські міста, блискучі автівки, справедливу Феміду чи силу американської зброї.
На жаль, вони не здатні роздивитися речі дійсно сутнісні, котрі незаперечно вказують на занепад, який невпинно і незворотньо наближається. Хоч цей процес і може тягнутися не одне століття, як було колись з Римською цивілізацією.
Короткий уривок з драми Лесі Українки «Руфін і Прісцілла» вказує на прозорі паралелі між ІІ ст в Римі і ХХІ ст на Заході.
Руфін
…Хоч я дивлюся з невимовним болем,
як гине Рим…
Кай Летіцій
(нетерпляче)
Хто вигадав сю байку?!
Вже скільки раз я чув се «гине Рим»!
І скільки вже століттів Рим сей гине,
а сила римська й влада все росте
і хутко цілий світ собі підіб’є!
Та доки ж ми носитимем жалобу
по стародавніх цнотах? Може, й справді
плохіші стали римляни, та Рим,
проте, величніший, ніж був він здавна.
І знаєш ти, що нам дає ту велич?
То римське право, то закони наші,
яким нема на цілім світі рівних!
Ніякий «веред» їх не подолає,
вони сильніші в нас за всяку владу…
