Серед політичних діячів України XX століття одне з найпочесніших місць належить полковнику Євгену Коновальцю – командиру Січових Стрільців, команданту Української Військової Організації, провіднику ОУН, організатору і вождю українського правого руху. У травні цього року буде 78 літ, як душа його пішла у Царство Духа Предків Рідних.
«У вогні перетоплюється залізо на сталь,
у боротьбі перетоплюється народ у націю»
полк. Євген Коновалець
Вже у сьомому гімназійному класі Євген – активіст таємних студентських гуртків «Сокола», пізніше – секретар «Просвіти». Вже тоді відкидає він ідеї з «чужого поля» – марксизм, соціалізм, космополітичний інтернаціоналізм, рішуче виступає проти москвофільства та польського засилля. У липні 1910 заарештований в справі «Процесу 101 українського студента» у Львові. Місцеві поляки називали його «новітнім гайдамакою».
Все подальше життя Коновальця проходить у постійній боротьбі. Він служить в австрійській армії. Потім створює студентське товариство «Січові Стрільці». З початком І-ї Світової його призвали знову до війська, він бере участь у битві на горі Маківці, де попадає в московський полон. У 10917-му він тікає з полону до Києва, тут створює Стрілецький курінь у 500 багнетів, де встановлює сувору військову дисципліну і з цього часу розпочинається його бурхлива діяльність, спрямована на творення Української держави.
Після встановлення влади Директорії Коновалець виступає проти «отаманщини» на засадах партійного довір’я, проти пробільшовицьких тенденцій деяких керівних діячів. Його Курінь трансформується у Дивізію, далі – у Корпус Січових Стрільців (20 тис. бійців). Ця формація стала найдисциплінованішою, найбоєздатнішою частиною збройних сил країни.
Обійнявши посаду коменданта Києва, Євген Коновалець суворо вимагав наведення порядку в усіх ділянках національно-державного життя, проте його накази саботувалися відірваним від реалій буття чиновництвом з числа демократів, соціалістів та поміркованої інтеліґенції.
Після поразки і роззброєння Корпусу поляками у таборі для інтернованих у Луцьку Євген Коновалець розробляє стратегію подальшої організованої націоналістичної боротьби. З’їзд Відпоручників Українських Військових Організацій, З’їзд Українського Студентства, Збори «Молодої України», заходи для скликання Всеукраїнського Конгресу – все це під гаслом українського націоналізму організовує полковник Коновалець.
Поразка національно-визвольних змагань та чотиристороння окупація України спонукала Коновальця до нових методів боротьби за незалежність. Тих методів, які верескливі демократи, залякані і задурманені жидівською пропагандою, зараз назвали б і «тероризмом», «фашизмом» і ще бо-зна якими «измами». У 1920 р. Євген Коновалець створює і очолює Українську Військову Організацію (УВО) – засадничо нову організацію, котра б в умовах підпілля могла ефективно боротися з окупаційними режимами і була б надпартійною. Завданням цієї структури він бачив не лише революційний спротив, але й поглиблення та поширення ідейно-політичної твердості серед найширших кіл нації. Уряди УНР і ЗУНР в еміграції не схвалювали діяльність УВО, бо та воювала проти їхнього союзника – Польщі.
3–7 листопада 1927 р. покликано до життя й чину Провід Українських Націоналістів, а 29 січня – 3 лютого 1929 р. на І конгресі Українських Націоналістів створено на місці УВО та усіх інших націоналістичних організацій єдину всеукраїнську понадпартійну Організацію Українських Націоналістів, Головою Проводу якої одностайно визнано полковника Коновальця.
Коновалець встановив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інфармаційні служби в багатьох центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Було створено осередки ОУН по Європі, а також в Канаді і США. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Євгена Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Євген Коновалець закликав до нейтральности українців у війні двох імперіалізмів – московського і польського, він пропагував українську справу без орієнтації на чужі сили, акцентуючи на самодостатності нації, що зродила Київську Русь, Галицько-Волинське князівство, Запорізьку Січ, рух гайдамаків, Коліївщину тощо.
В майбутній Україні відводилося місце лише для однієї політичної організації – ОУН. Тільки в рухові, тільки в акціях і революційній боротьбі можна сподіватися на постання Української держави. Підкилимними інтригами цього не досягнеш. Коновалець не сприймав демократію, як відповідальну за падіння держави у 17–21-му роках.
Дуже налякала діяльність ОУН червону Москву і та доклала значних зусиль для нейтралізації впливу Організації на Україну, а також для компрометації ОУН у закордонні. Вона по-єзуїтськи віщала, що боротьба проти СССР є боротьбою проти всього робітництва і цю боротьбу ведуть саме націоналістичні організації підсовіцьких народів. А найбільше їх турбував, звичайно, український рух. Ворожі пазурі досягли полковника Коновальця 23 травня 1938 року в Роттердамі. Комуністичний терорист «Валюх» передав йому пакет з «паперами», який у призначений час вибухнув. 28 травня вождя поховали.
Геніальна серед українців особистість, він створив організацію орденського типу, небачену до нього на Українських землях. І цю організацію пізніше довго не могла подужати значно сильніша потуга – московсько-комуністична. Однак його смерть завдала відчутний удар по націоналістичному рухові, бо невдовзі єдина сильна ОУН розкололася надвоє.
Ще за життя ім’я Коновальця було оточене ореолом величі і небезпідставно стало легендарним після загибелі.
