Для чого нам накинуто цю «демократію»?
Перед тим як відповісти на це питання, поясню, чому я взяв у лапки це заяложене нині слово, слово, яке стало майже священною коровою нашої доби. А тому, що між первісним сенсом цього слова, який був у давньогрецькому полісі, і нинішнім існує дуже суттєва відмінність. Вона полягає, в загальних рисах, у тому, що при тодішній демократії права голосу не мали раби й жінки, а мали лише вільні громадяни чоловічої статі, народжені у цьому полісі (!), яких була незначна меншість і котрі мали досить чіткі уявлення про справи управління державою. Зараз же у нас це право мають абсолютно всі – від президента до останнього волоцюги, при тому, голос кожного «важить» однаково для всіх.
Друга відмінність у тому, що грецький поліс за кількістю населення – щось подібне до нашого селища міського типу, тобто всі вільні громадяни один одного знали й вибирали з тих, кого знали. Щось подібне було й у нас на Запоріжжі. Але читач розуміє, що поліс чи Січ – величини неспівмірні із сучасною, навіть кількамільйонною державою. Тому грецька й козацька демократії, попри всі свої родові вади, попри те, що вони були менш ефективними за монархію, що вони не могли створити велику державу, все ж на своєму рівні могли досить успішно працювати. Коли ж ту давнішню схему та механічно переносять на сучасну державу, а до всього ще й наділяють виборчим правом абсолютно всіх, то це виходить щось майже протилежне до демократії, виходить ніби охлократія (влада натовпу з грецької). Однак це на перший погляд, бо насправді все складніше.
При нинішній системі державної влади діють зовсім інші важелі. Тут істинні риси характеру претендента на стіл, такі як мудрість, мужність, чесність, здатність найперше дбати про підданих, а не про себе чи своїх наближених, котрі відомі всім адекватним виборцям у тісній прозорій громаді, при «демократії» нинішній зовсім не важливі. Бо тут на перший план виходить т. зв. «піар» – не важливо, хто є людина насправді, а важливо, як її подадуть ЗМІ. Ось і голосуємо ми зараз так, як потрібно власникам потужних інформаційних джерел. Хтось може сказати, що це у нас так, бо тут, мовляв, демократія й громадянське суспільство недорозвинені, а ось побудуємо розвинені – й тоді все стане «як у людей». Насправді ж усе з точністю до «навпаки» – саме у нашому суспільстві, яке перебуває на стадії змін, істинні якості кандидата поки що мають хоч якесь значення, коли ж ми (не дай, Боже!) досягнемо стадії «цивілізованих країн», ці риси зовсім не матимуть значення і ми будемо голосувати виключно за тих, кого нам зліплять політтехнологи і піднесуть у ЗМІ.
А потужні ЗМІ з винахідливими (креативними) піарщиками коштують ой як дорого! На ці речі в період виборів витрачаються шалено грубі кошти. Купити їх можуть лише дуже багаті люди – а багаті люди в нас (не лише в нас – у всіх християнських країнах т.зв. «розвинутої демократії»!) переважно, самі знаєте якої породи. Отже для нинішньої «демократії» кращої назви за олігократію (влада багатіїв) годі придумати. Тепер розумієте, чому представники відомої нації так зі шкіри лізуть, нав’язуючи нам «демократію» та інші «загальнолюдські цінності»?
При тому нам нав’язуються не просто демократичні вибори, а обов’язково прямі й загальні! Бо непрямі вибори – це коли обирається депутат, припустимо, від вулиці (якого тут знають), той разом з іншими висуванцями від вулиць вибирає районного депутата і т.д. до самого верху. При такій системі вибір виходить значно більш свідомим і зомбування ЗМІ у такому випадку має значно меншу силу.
Ще більше відбирає владу в ЗМІ (читай: в олігархів) система влади не із загальним виборчим правом. При загальних виборах існують три умовних категорії виборців. Перша частина виборців визначилася зі своїм вибором давно, ще задовго до виборів і вони будуть вірні своїй політичній силі, незалежно від кількості галасу, який породжують ЗМІ. Друга частина, переважно це левова частина, визначається вже безпосередньо перед виборами чи під час виборчої кампанії. І, нарешті, третя частина, яку умовно можна назвати люмпеном чи рабами, визначається вже безпосередньо перед днем виборів чи навіть у самій виборчій кабіні з ручкою в руках. Ось саме цей люмпен і визначає зазвичай долю виборів у країнах "розвиненої демократії"! І ось саме для того, аби схилити цей люмпен на свою сторону, вкидаються величезні кошти у масовану передвиборчу агітацію. Ось чому дуже важливо для ляльководів, аби ця категорія максимально прийшла на вибори – тому й закидають нас перед виборами такими штампами-відозвами як «почесний обов’язок», «небайдужість до долі держави», «відповідальність перед майбутнім», «голосуй, а то проіграєш» тощо.
Тобто, як бачимо, вся система нинішньої «демократії» працює на те, аби ми вибирали не найдостойніших, не тих, які вболівають за свій народ і свою землю, а тих які будуть сприяти великому капіталу ще більше збагатитися за наш із вами рахунок. І за рахунок виснаження чи навіть повного знищення природніх ресурсів нашої землі.
Справа в тому, що ми реально дивимося на речі, і говорити найближчим часом про якусь іншу систему влади, крім нинішньої т.зв. «демократії», наприклад, про монархію, не доводиться – маховик зомбування «демократичними цінностями» зараз крутиться на повні оберти. Більш-менш реально зараз можна говорити лише про непрямі вибори і про виборче право не для всіх. Але якщо перше ще можна запропонувати нашому політикуму (під тим соусом, що навіть в обожнюваній нашими лібералами Америці президента обирають непрямими виборами), то з другим значно важче. На обережну пропозицію відібрати виборче право хоча б у бомжа чи зека зазвичай відповідають праведним «демократичним» гнівом. Та навіть коли й відібрати право вибору у цих категорій, то це не вплине суттєво на підсумок виборів як із причини нечисленности означених категорій, так і з тієї причини, що засуджений чи особа без житла може бути більшим знавцем державної машини і вболівати за суспільство, аніж звичайний міщанин. Спитаєте, як же тоді визначити, кому давати право голосу, а кому ні?
А дуже просто. Треба лише запитати у самої людини, чи хоче вона ходити на вибори чи ні, і якщо їй це не цікаво, то дати їй ще й грошову компенсацію – припустимо, гривень 300. Я впевнений, що знайдуться мільйони «громадян», котрі з радістю виберуть живі гроші замість якогось для них абстрактного права вибирати невідомо кого й невідомо навіщо. З іншої сторони голос свідомого громадянина стане значно «важчим» і, отже, вплив його на суспільство посилиться. Ідеально, коли ці гроші може платити держава – затрати з лихвою окупляться тим, що менше коштів потрібно буде потім витрачати на організацію всіх наступних виборів, оскільки буде менше виборців. Так що навіть з точки зору простої економії ця акція буде вигідною. Але яку користь суспільству й країні дасть така виборча реформа – це не всі навіть можуть уявити! Після першого туру можна буде провести другий тур, де ставку можна збільшити вдвічі, що іще більше розрідить ряди виборців. Ідеально, коли це право голосу можна буде викупити й назад (людина ж може дозріти до державних чи громадських справ!), але воно має коштувати, припустимо, вже разів у десять дорожче.
Якщо у держави немає на це коштів, то можна випробувати інший шлях – без посередництва держави. Це коли, припустимо, свідомі громадяни особисто купують право голосу в люмпену за ринковою ціною. Але цей шлях дуже слизький, оскільки ринкова ціна може зрости досить високо і голоси можуть скупити ті ж самі олігархи. Більш прийнятним є шлях, коли утворюється громадський комітет виборців, котрий приймає добровільні пожертви від свідомих громадян і який скуповує на ці гроші голоси у люмпену, але не користується потім їхнім голосом, а цей голос просто ліквідує. У такому випадку олігархам немає сенсу купувати голоси і вони в результаті отримають значно менший вплив на владу. А, отже, олігархи перестануть бути такими, а стануть простими багатіями, що буде краще для всіх. Навіть для самих багатіїв – адже не потрібно буде шалені гроші викидати на передвиборну рекламу:).
Коли ж серйозно, то ми свідомі того, що подібна ідея зовсім не на руку олігархам, які нами реально правлять і якби вона стала популярною в політичних колах, то проти неї наїжачились би всі ЗМІ (контрольовані тими ж олігархами) і всі продажні політологи. Нам би «довели», що такого немає в «цивілізованих країнах», що це треба вносити зміни до Конституції, що «не треба вигадувати велосипед», що це «юридично безграмотно», «недемократично» і «неморально», і що це в принципі неможливо, бо так «не буває». Це все наперед відомо. І це все переважно словесне сміття продажних журналістів, на яке й відповідати не варто. Єдине, що оскільки виплачуються гроші, то тут може здатися певний присмак неморальности. На це можна відповісти тим, що голос не купується, а ліквідовується, тобто той маленький важіль впливу на суспільство, котрий формально належав люмпену, а фактично олігарху, просто рівномірно розподіляється між свідомими громадянами, які розбираються в політичній кухні і хочуть активно впливати на суспільство, аби його покращувати. А цей люмпен від утрати голосу має навіть прибуток. То що ж тут неморального?
Тому ця ідея цілком реальна і, я повторюся, дуже й дуже корисна для суспільства, а єдина перешкода – це позиція великого олігархічного капіталу, якому це аж ніяк не потрібно. Тому й важко це буде наразі донести до нашого навіть незаангажованого політикуму.
Яромисл ІВАЩЕНКО, березень 2008 року
