Більшість дивиться на нинішню напругу навкруги України в контексті протистояння між США і Московією. Зовсім недалекі бачать тут лише конфлікт між Україною і Московією, а Штати ніби намагаються нас захистити від лихого сусіда - але що з таких візьмеш... Я би подивився на більш ширший контекст. При тому глобально-геополітичний контекст.
Зараз невпинно розгоряється, а невдовзі досягне гарячої стадії поєдинок за світове панування у протистоянні між США і Китаєм. Саме ці дві потуги скоро схоплять одна другу за горлянки. Ми всі розуміємо, що в тому поєдинку Московія пряму участь не братиме, але вона буде дуже солодким бонусом для однієї з потуг.
Для якої?
Назовні ми бачимо, як Путін показує зуби колективному Заходу, очоленому США, і заграє, виляючи хвостом, перед Пекіном. Але ми також бачимо, що Пекін перед Москвою не надто стелеться і розкриває обійми. Не вірить дядечко Сі дядечку Пу і правильно робить. Навіть коли дядечко Пу й щиро хоче дружити з імператором Піднебесної. Китайська цивілізація нараховує не одне тисячоліття і тамтешні мудреці не схильні так запросто повестися на мульку "русскій с кітайцем - братья навєк". Вони знають, що в потрібну мить Московія може вставити кинджал у спину. Але все це не виключає того, що Китай буде користатися природніми ресурсами РФ та "освоювати" тихою сапою Сибір і Далекий Схід.
Навіть коли дядечко Пу й радий би дружити з Піднебесною, однак він не вічний. Натомість вся еліта РФії і всі потенційни наступники Путіна тримають свої грошики на Заході, там навчають своїх дітей і там мають "хатинки". Це все з Пекіна добре видно.
Московська еліта все ж не насільки тупа, щоби не знати золоте правило - дружити треба через сусіда. І тому з Китаєм аж такої щирої дружби не вийде, бо мають вони кілька тисяч кілометрів спільного кордону і краєм вуха все ж чули про територіяльні претензії Китаю до північного сусіда.
Можна також довго говорити про значно ближчу релігійну і ментальну відстань московитів до европейців/американців, ніж до китайців. Бо попри негативне ставлення московитів до західного способу життя, китайський спосіб майже незбагнений - бо "восток дєло тонкоє".
Тому сам Бог велів московитам у майбутній битві виступити на боці Штатів. Це непогано розуміють еліти як московські, так і американські.
Але існує одне "але". Є одна держава, котра є занозою в дупі Вашинґтона і кісткою в горлі Москви і не дає їм злитися в екстазі. Ця держава наша з вами.
Вашинґтон не може так просто відкараскатися від нас і подарувати Україну Пу, бо все ж демократична країна, бо міжнародне право, бо Будапештський меморандум, бо вибори на носі і т. д. і т. д. А після Афганістану здати безславно ще й Україну на розпотрошення Путіну... Хто після такого їх буде поважати?
Натомість наші европейські й натівські амбіції не дають спокою Кремлю. Це для них просто образа, коли "матєрь городов русскіх" опиниться в руках "супостата". Щоправда, існування окремої держави України взагалі є образою для московських царів, але то таке, бо імперська "спєсь" повільно, але все ж вивітрюється. Також особисто для Путіна, схоже, не останнє значення має час підльоту гіпотетичних американських ракет з України до Кремля, але то особиста параноя царя Пу - ну хоче він прожити ще років 50, що поробиш.
І ось їм треба щось придумати навколо України, аби й вівці були цілі, й вовки ситі... І тому їде директор ЦРУ в Москву і сидить там кілька днів, щось перетираючи з Кремлем. Вам взагалі не дивні такі візити очільників спецслужб при майже передвоєнній взаємній риториці?
І вони, схоже щось таки надумали. Бо ще в листопаді пробайденівські помийки (котрі раніше були солідними ЗМІ) розпочали безпрецедентну інформаційну істерію "путіннападе", котра лише наростала. Синхронно це підтримав московський цар, котрий почав рухати своїх солдафонів та залізяччя до нашого кордону. Це також підтримали всі союзники Штатів, евакуюючи працівників посольств і наганяючи таким чином передвоєнного жаху. Кумедно спостерігати було, як радник Байдена Джейк Салліван, котрий завжди був промосковським, раптом включився в загальний хор антимосковської істерії. Або поспостерігайте, як реагують у Москві і речники Путіна, і його телепомийки на психоз із Вашинґтона. Спокійно й поблажливо, як у тому відомому ще совковому анекдоті, коли у вуйка запитують, а чи правда, що у нього гармата в хліві стоїть: "Та брешуть люди...". А ще познайомтеся з останньою розмовою Путіна з Байденом - розмова була недовгою, але Україна там стояла не на першомі місці і не на сьомому - так, згадали мимоходом, але не більше. Тобте все переконливо говорить про закулісні домовленості Москви з Вашинґтоном.
Всі адекватні військові експерти говорять, що з такими силами широкомасштабно атакувати Україну вже неможливо, а, отже, все це понти і розводняк. Адо того ще й на початку весни, коли на Донбасі вже неймовірне болото і танки просто загрузають у багні пачками. І це ґрунтовно аналізує і розкладає по поличках Іларіонов, чиє відео я подаю нижче і настійно раджу передивитися.
Для чого, спитаєте, всі ці коштовні танці з бубоном? А все для того, аби замирити Москву з Вашинґтоном. Коштом України, виходить. Тобто коштом пацифікації України за допомогою Мінського договорняка, що Путін розписав свого часу на коліні і Порошенко то подав своїм посполитим як "перемогу". Бо коли забгають нам автономне утворення ЛДНР, то ні про яке НАТО тоді й мови не буде, що й потрібно обом шулерам, що вишукано намагаються обіграти нас "в чотири руки". І про Крим тоді теж можемо забути назавжди. Бо коли почнемо нагадувати "гарантам", то знову "путіннападе", а кому таке треба...
І все це задля майбутньої міцної дружби Івана з Джоном проти східного Дракона, що стрімко набирає силу. Я так собі гадаю.
П.Н. До речі, зверніть увагу, які країни не евакуйовували посольств з Києва. Зокрема цього не робили Туреччина, Литва, Польща... Це про те, з ким нам варто дружити.
