Як нам ліберасня втулила "День гідности і свободи"

 

З приводу минулого "свята" 21 листопада.

Так, я кілька разів заради цікавости підходив до протестантів до 1 грудня. Але я абсолютно не підтримував тоді тих усих єврооптимістів, які, сидячи на ґрантах, Україну тягнуть у цей веселково-толерантний Євроколгосп.

Для мене Майдан почався рівно 10 років тому, 1 грудня. І він для мене особисто й абсолютної більшости тих, хто витягнув його на свої плечах, був ніяким не "євро" - він був повстанням ЗА УКРАЇНУ. Саме тоді він почався, коли дурний Янукович із своїм псом Захарченком побили тих євроболванчиків, піднісши їм таким чином жирний подарунок.

 
Я провів на Майдані десь до десяти ночей, не рахуючи днів. Бо сподівався, що у Янучара вистачить розуму пожертвувати Захарченком і все затихне. Не вистачило. Зате вистачило розуму, коли вже почалася стагнація на Майдані, роздмухати пожежу законами 16 січня. Потім почати стріляти по майданівцях. А в кінці лютого злякатися виступу Парасюка і утікти зовсім у Московію.

Тому єврооптимісти мають в ноги поклонитися Януковичу, що він все зіграв по їхнії нотах і тепер вони це народне повстання проти розгулу беркутні видають за "Євромайдан" і "революцію".

Я не знаю, як краще...

Чи так, як сталося, коли ми отримали Небесну сотню, потім довгу війну, втрату земель і тисячі й тисячі загиблих. Зате маємо форсоване формування Нації.

Чи якби Майдан тоді затих і цього всього би не було, а нація би формувалася довго й еволюційним шляхом...

Як би там ми не хотіли, але все сталося як сталося.

 
У всякому разі 21 листопада для мене жодного свята немає. Натомість сьогодні можна відзначити початок повстання проти безпричинного свавілля янучарів.

 
Але краще в кінці лютого просто покласти квіти героям Небесної сотні, котрі теж далеко й далеко не всі йшли під кулі за Євроколгосп, у котрий нас тепер тягнуть на налигачі...

Як не впасти в прірву або Як будувати націю

Ходіння в горах по засніженому гребеню – зайняття доволі небезпечне. Там важливо триматися подалі від краю, бо там точно є карнизи і наддуви і той край запросто може обвалитися.

Однак гребені бувають доволі гострі, як, наприклад, на Кавказі, там край з обох боків і тому там просто необхідно ходити лише у зв’язці, тобто зв'язаним мотузкою, бо звалитися туди чи сюди не є чимось складним. 

Техніка проходження крутого гребеня така. Другий у зв’язці дуже уважно слідкує за першим і коли той раптом зривається в один бік, то другий має автоматично, без обдумування падати в протилежний бік. Бо коли проґавив, то перший неодмінно зісмикне і другого і вони обидва весело покотяться у прірву. 

Однак коли реакція була правильною, то вони обидва зависають на одній мотузці, але з різних боків гребеня, вони закріплюються на схилі і потім їх або витягують інші альпіністи, або коли вони самі, то почергово і обережно вилазять самі на гребінь.

Про що це я?

Побудова нації і держави – це теж таке собі ходіння по гребеню. 

Утриматися на гребені доволі важке завдання, значно легше звалитися праворуч чи ліворуч. Що люди недалекі, які не знають мистецтва побудови держави, успішно і роблять.

Звалитися ліворуч – значить розвалити державу, ту що є, „всі політики – козли”, „всих геть!”, прийти до повної анархії, а, можливо, і до війни всих проти всих.

Звалити праворуч – значить триматися руками й ногами за недолугого главу держави, котрий погруз в корупції, кумівстві, тримає на високих посадах мародерів і відвертих ворогів, робить лише косметичні реформи, а саму державу методично занурює в смердюче болото, з якого її громадяни невдовзі розбіжаться по всьому світові. Або вибухне бунт, дикий, стихійний і нещадний. Далі зі сходу прийде „спаситель” і візьме рештки голими руками… 

А пройти по гребеню і є побудувати державу. Тобто обережно і планово ліквідувавши цю недолугу державку, цей уламок СССР, на її місце тут же вмонтувати іншу державу – модерну і дійсно українську. Це і буде справді українська революція, а не те, що було на обох останніх „майданах”.

На цьому шляху національного будівництва я іду другим у зв’язці і уважно слідкую за першим. Коли того першого заносить праворуч чи ліворуч і він зривається, я негайно зриваюся в інший бік і таким чином ми обидва наразі залишаємося на гребені. 

І в цьому я бачу свою місію.

П.Н. Коли хто хоче познайомитися з думками, як же збудувати таку державу, читайте тут, тут, а ще краще переглянути цей блог.

Як роблять реформи

Багато хто страждає ілюзіями, що цю гнилу державу можна реформувати легальними методами, тобто такими, які дозволяє ця держава.

Не буде цього - ця система має інстинкт самозбереження і цього не допустить.

Кібернетики на цьому добре знаються - щоб змінити систему, треба ПОКИНУТИ ЇЇ, відділитися від неї.

І цю державу можна поміняти лише іззовні - революційним перезаснуванням.

"ПорошенкоНашеВсьо" чи "ТретійМайдан"

Зараз українці розділилися.

Одні розказують, що "Порошенка я не люблю, але кращого не буває", що він "легітимно обраний", вишукують щось позитивне серед нашої державної вигрібної ями і виставляють його, зображуючи якусь "перемогу". Кричать "НеПпіддаватисяНаПровокації", а всі, хто критикує цей режим, той "агент Кремля" і "працює на ФСБ", свідомо розколюючи Україну. Мовляв, сидіть тихо, не висовуйтеся, бо "Путіннападе"...

Інші при першій нагоді верещать "Третій майдан!!!", при тому роз'яснюючи, що той "третіймайдан" буде неодмінно коротким і кривавим. Найголосніше кричать саме ті, хто не лише не має зброї і не вміє стріляти, а й навіть нізащо не вийдуть на протест, відірвавши своє сідало від канапи.

Але ці останні, загалом правильно розуміючи, що ця Порошенкова держава вже вперлася в глухий кут, однак своїми войовничими, апокаліптичними закликами до смерти лякають тих перших, і ті ще більше будуть триматися за недолугого, навіть відверто ворожого Україні нашого горе-президента. Мовляв, хай лихо, аби тихо...

Цю владу треба міняти і чимскоріше. Бо чим далі, тим більше вони нищать Україну і вбивають будь-яку надію. Але. В обставинах, що склалися, це потрібно робити, максимально уникаючи катаклізмів. Бо коли почнеться стрілянина, то вона жодним чином не буде короткою, а переросте в повноцінну громадянську війну всих проти всих і невідомо чим закінчиться.

Тому тут найкраще, коли радники підкажуть Порошенку піти самому (повторити подвиг Кравчука). Така ймовірність є, але, враховуючи апетити наших верховних кліщів, вона, нажаль, надто мізерна.

Тому залишається робити на Порошенка шалений тиск ЗНИЗУ, аби змусити його відмовитися від крісла. Робити пікети, демонстрації, страйки, майдани, поїздки до маєтку, висміювання, нарешті, обкидання яйцями і обпльовування. Тобто не даючи йому правити і навіть жити. Але ні в якому разі не застосовуючи зброю і навіть не лякаючи цією зброєю і так переляканих посполитих.

Я бачу такий вихід з глухого кута, а ви?

Не порохоботам, але порохофілам. Може хтось і задумається...

1. На гнилому підмурівку не споруджують великий гарний будинок;

2. Зі старого пня не виростає струнке дерево, а лише густий кущ;

3. Щоб виріс новий добрий зуб, треба вирвати старий, молочний;

Так і з суціль прогнилої УССР пристойної України не вийде...
--------

Тільки очиисний вогонь революції закладе основи сильної України!

Про "Третій майдан"

Зараз вже стало мемом - всі повторюють як папуги "Третій майдан - Третій майдан", анітрохи не задумуючись про суть цієї мульки... І звичайно, талдичать лише про те, що його не можна ж допустити нізащо!

По-перше, який він до біса третій, коли я можу нарахувати їх вже чотири в минулому: 90-й рік, 2001-й, 2004-й, 2013-й? І це коли опустити Мовний, Податковий тощо.

По-друге, говорячи про Майдан, всі чомусь зашорено уявляють собі лише останній, кривавий. Але ж всі попередні майдани були безкровними, були мирним тиском на владу!

Чому, коли наша грьобана влада такі чудеса витворяє, то ми не можемо знизу на неї тиснути чи її попросити геть? Ми будемо мовчати, доки Донбас не звільнимо? А ви гадаєте, він сам собою звільниться, чи наш Говнокомандувач дасть команду його звільняти? Навіщо йому те, коли потім вже не буде його улюбленої відмазки "війна іде - Путіннападе!" і тоді посполиті з чистою совістю почнуть ставити незручні запитання своїм поводирям?

Моя думка, що повстати вже давно пора! Оточити Банкову і проводити мирну, але масштабну акцію до перемоги з вимогою - ПОРОШЕНКО ЙДИ ГЕТЬ! Не блокувати роботу АП, але щоб він ясно зрозумів, що мирно буде до пори, до часу...

І якщо він хоч трохи думає про Україну (чи хоча б про свій бізнес тут) і не хоче Україну перетворити в Сомалі, - має піти.

Кравчук же у 94-му пішов, та й Янукович у 2005 здався...

Про ризики революції в Україні

Пам'ятаєте епізод із "Аватара", коли головний герой стрибнув зі скелі, щоб не бути спійманим хижою твариною? Це називається - співвідношення ризиків. Коли стрибнувши зі скелі є ризик розбитись, а залишившись на поверхні, є ризик бути розірваним твариною. І те і те ризиковане, то ж інтуїтивно людина обирає ту дію, яка на його думку несе менший ризик. Суспільство існує приблизно за тим самим правилом. Те, що революція під час війни небезпечна усвідомлюють всі, але зараз виник інший ризик - небезпека бездарності керівництва державою, що воює, яка також несе ризик втрати державності і активізації наступу ворожих військ. Суспільство дивиться на Порошенко і усвідомлює, що йому ще чотири роки на посаді бути, потім повертають голову на схід і розуміють, що чотирьох років у нас немає. З кожною його бездіяльністю і провалом, суспільство все більше оцінює ризик, для війни, від революції, як менший за ризик подальшого перебування ПОП на посаді.

Це загострює революційні настрої та активізує потенційні суспільні інституції, які здатні її зробити. Важко сказати, хто із них і в якій формі врешті це зробить, але настрої суспільства діють за економічним законом "попиту і пропозиції", як і 2013 року, суспільний попит на революцію врешті реалізувався пропозицією від найактивніших суспільних груп у вигляді Майдану. Але Майдан був хаотичним явищем. Сучасна революція вже буде явищем організованим. Той, хто перший проявить рішучість в її організації, скоріш за все вже врахує недоліки попередніх двох Майданів, то ж зазделегідь забезпечить кадровий склад, для вкрай швидкого взяття під контроль всіх державних інститутів за всією вертикаллю, від Кабміну до останнього села, в ліченні години. І звичайно контроль над вертикаллю армії.

Найбільшою складністю, в сучасних умовах, яка зараз грає на користь влади - є відсутність єдиної сили, яка би мала достатній рівень підтримки суспільства. Це створює ряд перепон: Роздрібленість потенційно опозиційних сил в умовах анархії, існування якої в Україні, вже складно заперечувати; Відповідно, із-за цієї роздрібленості, майже кожна така сила окремо, не має такого кадрового потенціалу, який потрібний для швидкого встановлення контролю над владою; Відсутність лідера, якого би однозначно прийняло все суспільство, що в умовах анархії створює ризик, коли за революції, з'являться інші бажаючи з Президентськими амбіціями, які зроблять спробу повалити вже нову владу, що додатково негативно розхитає човна, а отже, потенційна революційна сила має володіти планом дій на недопущення такого сценарію; У зв'язку із значними ресурсами, спроба проросійських сил, під виглядом національних, встановити контроль над владою руками тих же АТОшників, або Майданівців; Спроба пропорошенківських генералів повернути до влади його команду, що несе ризик виходу частини військових підрозділів із під контролю нової влади, або просто їх відмова підкорюватись. Всі ці ризики усвідомленні суспільством, і Порошенко має час лише до того моменту, коли ваги співвідношення ризиків не доведуть суспільству, що ризик бездарного управління державою, для них вищий ніж вищеописані ризики революції. Зараз ці ваги майже вийшли в режим - порівну. Додаткове масло у вогнище підлито неадекватною реакцією Порошенко у месиджах виправдання дій у Дебальцевому. Це стало певним дратівливим, для суспільства, фактором, коли люди бачать реальні жертви Дебальцевого, спілкуються з воїнами, які звідти вийшли, перебувають у стані емоційного сприйняття великої трагічності цієї події, ганьби, вкрай неприпустимого програшу, усвідомлюють, що 100% негативності цих наслідків - вина ГенШтабу і тут, в цьому стані їм кажуть, що це перемога. На місті Порошенко, я би ростріляв піарщика, який йому це придумав, бо цей піарщик зробив більше, для наближення революції, ніж навіть Муженко.

Також треба і усвідомлювати емоційний стан потенційних виконавців революції - АТОшників. Не дивлячись на те, що більшість дописувачів соцмереж живуть за правилами мирного життя, ті хто побував на війні, емоційно знаходяться в межах законів військового часу. В їх свідомості, пустити ворога в росход - це щось звичайне і єдино правильне. Вони не зрозуміють навіть ідеї - під час революції, при затриманні голови держави, посадити його в тюрму. То ж, коли революція відбудеться, наслідки, для Порошенко абсолютно передбачувані.

Виходів у Порошенко зараз два:

1. Негайно звільнити весь склад ГенШтабу, визнати трагічну поразку під Дебальцевим, і за пару тижнів прийняти серію важливих рішень, які доведуть суспільству, що він дійсно здатен керувати державою під час війни. Але ці рішення мають бути дійсно важливі, а не як звик Порошенко - прийняти непотрібне рішення і намагатись довести, що воно важливо. В сучасному суспільстві це вже не конає, а Порошенко досі намагається використовувати цей метод, чим додатково дратує.

2. Визначити особу, яка здатна керувати державою в умовах війни, такий собі аналог тимчасового військового диктатора (в принципі, таким стає Президент в правовому режимі військового часу), і піти у відставку. В цьому разі, будуть усунуті ризики революції, кандидатура буде обговорена, а не випадкова, як у випадку революції, плюс будуть застосовані гарантії тимчасовості цієї кандидатури виключно на період війни, на відміну від відсутності таких гарантій, у випадку революції. Благо і правовий механізм є - Призначити таку кандидатуру Головою ВР, який стане ВО Президента за відставки першого, і одразу ввівши військовий стан, за законом, автоматично стає повноправним керівником держави на весь час дії військового стану, по завершенні якого вже призначаються вибори Президента.

Якщо ж Порошенко не піде за жодним із цих сценаріїв, то нажаль, альтернативи революції не буде. У нього вже немає місяців, а залишились дні, максимум тижні.

Кирило Саргєєв, 21 лютого о 14:51 

Петре Олексійовичу!

Ти добрий підприємець і непоганий дипломат. Але ну навіщо ти під час війни в головнокомандувачі подався?!

Піди мирно і добровільно, мовляв, звиняйте, не справився... Як це зробив свого часу Кравчук...
Будеш шанованою людиною. Я особисто обіцяю лише цукерки "Рошен" купувати. Не проти буду, коли й міністром іноземних справ будеш...

Але головне, що твої тельбухи потім не будуть собаки по Банковій тягати...

Батальйонне братство 3 лютого у Яреми

Це перед тим, як ББ "штурмувало" Адміністрацію Президента, вони зайшли з поданням до генпрокурора. Послухайте "агентів ФСБ", як каже Наливайченко...

Щоправда, тут двоє чорноротих донецьких були зайві.