На нашому сучасному "постсовіцькому" терені панують два протилежні погляди на місце України в світі.
Перший погляд відстоюють люди, які йдуть з повернутою назад головою. Це люди переважно похилого віку, котрі живуть не розумом, а ностальгією за "світлим минулим". Вони бачать Україну знову в сталевих обіймах "східного ведмедя". Ці сили ще справляють потужний вплив на свідомість "совка"-українця за паспортом, але, будемо відвертими, цей вплив має тенденцію до зниження, бо Московія продовжує неухильно розсипатися і все менше притягувати до себе погляди та хвилювати серце малороса.
Другий погляд полягає в тому, що "Україна - европейська держава", що вона "в центрі Европи" і що вона грає ледь не ключову роль в Европейській цивілізації. Цей погляд великою мірою відстоюють молоді, "прогресивні", "демократичні" люди і його дуже "вітають" в Европі, а особливо за океаном. Ця думка має тенденцію до зростання, і не тільки серед крамарів-"бізнесменів", а й серед учителів, істориків, філософів, що дуже сумно.
Існує, правда, й третій погляд: не треба дивитись, ні на Схід, ні на Захід, а йти своїм, українським шляхом. Це добра думка, проте вона ще досить квола і її носії здебільшого все ж бачать Україну такою собі середньостатистичною европейською державою на кшталт Бельгії чи Люксембургу, але яка говорить поряд з американським варіянтом англійської, також і українською вдома на кухні, а ще часом одягає шаровари з вишиванкою, коли в клубі співає народних пісень.
Таким чином, коли взяти до уваги, що молодь - це наше майбутнє, то нам "світить" лише один шлях: інтегруватися у всі европейські і трансатлантичні структури, куди нас невпинно заманюють. Нас, правда, не всюди ще пускають, але це тільки тимчасово, щоб ми стали на коліна ц постукали трохи в зачинені двері.
Що ж воно за штука така, ця Західноевропейська цивілізація, куди ми неодмінно маємо "вляпатись"?
Стародавній світ - Середні віки - Нові часи. За цією нехитрою схемою нас вчили історії в школі, внз, та й зараз ще продовжують вчити. Той, хто читав німця Освальда Шпенґлера, англійця Арнольда Дж. Тойнбі або московита Льва Гумільова, розуміє наскільки вона безсенсова. Ця схема наскрізь европоцентрична, бо в Стародавній світ включає "гамузом" всі доевропейські культури: Греко-Римську, Єгипетську, Вавилонську, Індську й багато інших, котрі подає як незначні джерела Европейської культури. Так, немов би всі вони для того тільки й існували, аби відмерши, породити Европу.
Насправді ж воно "трохи" не так, бо кожна культура - то є окремий самодостатній організм, який має свою власну цінність, свою причину зародження, свої неухильні періоди "дитинства", розквіту, занепаду і смерти. Як людина з пересічним розумом не може зрозуміти людину з іншим складом розуму і оголошує її хворою, так і европеєць ніколи не здатний до кінця відчути дух старого Єгипту, Китаю чи навіть античної Греції або зрозуміти поведінку людей цих культур. Наприклад, француз чудово розуміє італійця, ірландця, норвежця, але не до кінця - поляка, не кажучи вже про українця і московита, про котрих він говорить у своє виправдання: "Росію розумом не зрозуміти…". Причому з точки зору західної людини ми не просто чужі, а й люди другого сорту. Адже німці компенсують західноевропейцям - в'язням концтаборів суми в десятки разів вищі, ніж людям, пригнаним з тодішнього Совіцького Союзу. І це природньо. Більше дивує те, що вони платять взагалі. Відповідно сучасний істинний індус, прочитавши філософські твори европейця, щиро скаже, що це марення душевно-хворої людини. Здорове Европейське суспільство в час свого розквіту не пускало й на поріг Греко-Римську культуру, хоч вона і є великою мірою його материнською культурою. Бо суспільство не мало в цьому ані найменшої потреби, воно було самодостатнім. Після надлому ж Заходу почався так званий період "ренесансу", де буйним цвітом зацвіло все грецьке, тобто органічно чуже. Воно і роз'їло тіло Західного суспільства.
За Шпенґлером поняття "культура" й "цивілізація" співвідносяться так: "Цивілізація - неухильна доля культури". Тобто кожне самодостатнє суспільство проходить грубо два етапи: культури (час росту і розквіту) і цивілізації (час застою і занепаду). Перефразовуючи, я сказав би так: цивілізація - це те, що залишається від культури. Цивілізація - це культура мегаполісу, це період самоізоляції людства від землі в величезних містах і за це дистанціювання від живої природи всі цивілізації платили своїм життям. Тобто вони гинули.
Даремно від мегаполісу чекати патріотизму, адже це Вавілон, бездонний казан, де переплавляються будь-які етноси. За Шпенґлером: "Світове місто означає: космополітизм замість вітчизни", цивілізована людина робить принципом девіз "ubi bene, ibi patria" ("де добре, там і вітчизна").
Мистецтво періоду цивілізації - це мистецтво лише дизайну і реклами. Ще непогано виходить мистецтво гумору, тобто кепкування над самими собою. Шпенґлер писав: "Ми цивілізовані люди, а не люди готики і рококо і нам доводиться рахуватись із суворими й холодними фактами занепадаючого життя, паралель якому віднаходимо не в Періклових Атенах, а в цезарському Римі. Про велике малярство і музику для західного европейця не може бути й мови. Його архітектонічні можливості вичерпалися вже сто років тому. У нього залишились лише екстенсивні можливості". Котрі він і використовує, підминаючи під себе всі інші культури. Творчі люди дуже тонко відчувають дух епохи і тому цивілізовані митці не можуть народити нічого достойного. Це можна зрозуміти, проаналізувавши сучасний західний театр, кіно, малярство, музику. Від них тягне, або могильним холодом, або повним здитинінням. Митці народились не у свій час, їм би треба було стати дипломатами, банкирами, брокерами-дилерами. Отже авангард, постмодерн, кубізм, панк-культура й тому подібне є символами часу сучасної Европи. Це стилі декадентські, занепадаючі, але вони, як і вся Західна цивілізація, досить агресивні і це ми ясно відчуваємо в сучасних наших театрах, виставкових і концертних залах.
Зараз дуже багато галасу, що в Україні знизився рівень народжуваности і що держава вимирає. Це справді так. Але в чому причина? Може в тому, що понизився матеріяльний рівень життя, як нас переконують? Зовсім ні. Варто подивитися на Китай, Індію та і ближчі до нас Таджикистан, Узбекистан, де прибуток на душу населення помітно нижчий і де відбувається щось подібне на демографічний вибух. Отже причина в іншому. Ці процеси почалися тоді, коли ми поставили себе "в центрі Европи" і почали без розбору натягувати на себе західне шмаття, при тому "second hand". Взагалі, вимирання таке ж притаманне, як Західній цивілізації в цілому (держави Західної Европи підтримують свій демографічний рівень тільки завдяки масовому вливанню африканців, азіятів, а тепер ще і "совків"), так і її авангарду поза Европою - містам-мегаполісам (вони ростуть тільки за рахунок спустошення села, бо інакше вони давно би вимерли). Абсолютно те ж саме було і в Римі періоду занепаду. Дякуючи рабам з заморських провінцій, італійці - це зовсім не римляни по крови.
Такі болячки Заходу, як наркоманія, проституція, гомосексуалізм такі ж притаманні занепадаючій цивілізації, як і тотальна механізація, автоматизація, забруднення довкілля, а також "гуманізм", пацифізм, фемінізм, корупція, панки - хіпі, відсутність ієрархії, неповага до батьків і лідерів нації. Ці хвороби не вражають здорові суспільства, де поважають традиції. Так у державах, де на кожній грядці вирощують наркотичні рослини, зовсім нема наркоманії, а в "процвітаючій" Европі за це зілля платять шалені гроші. А ось статистика самогубств. За Совітів у таких "відсталих" республіках, як Туркменистан чи Таджикистан кількість людей, які добровільно ідуть з життя, наближалась до 0 на 10000 населення, тоді як в "благополучній" Прибалтиці вона була найбільшою. Коли брати в світовому масштабі, то знову ж цей показник дуже мізерний в Африці, Азії і катастрофічний в Европі та Сполучених Штатах. Тобто і за цим показником европейські народи стоять в перших рядах черги на цвинтар. Це все - хвороби занепадаючого духу цивілізації, причому заразні хвороби, і лікувати їх треба не пігулками і уколами, а ізоляцією від хворого суспільства і відродженням свого здорового духу. Цими недугами хворіємо і ми, причому в прямій залежності від того, наскільки ми інтегровані в Західну цивілізацію.
Все це сучасні европейські мислителі добре відчувають, але не у всих вистачає мужности про це сказати вголос. Одним з тих, хто забив тривогу, був Рене Ґенон. Він передрікав загибель Західного суспільства неминучу. Питання тільки в тому, чи на зміну йому прийде якесь інше суспільство, чи стара західна примара, знищивши всі інші суспільства, візьме світ у залізні обійми і ця цивілізація буде останньою в історії людства.
Мені можуть показати на північноамериканське суспільство, яке є прямим продовженням Західного суспільства і відрізняється зараз від Европи деякою молодечістю і життєвою силою. Проте це тільки ілюзія. Хто був у лісі, той бачив, як біля старого пня виростає яскраво-зелений кущ з великим листям. З нього ніколи не виросте могутній стовбур і він ніколи не дасть ані плодів, ані квітів. Цей кущ і є сучасною Америкою. Він не є породженням культури, а лише цивілізації.
Отже картина на перший погляд песимістично-апокаліптична. Насправді ж вона песимістична тільки для Заходу. Всі інші мають шанс. І за нього треба вчепитися. Московський ведмідь ще зовні досить страшний і часом показує ікла. Але не настільки страшний, щоб від нього безоглядно тікати будь-куди і потім "вляпатись" в смердюче багно занепадаючої цивілізації. Давайте краще подумаємо, як приручити цього ведмедя, навчити і примусити працювати на себе. Це не так страшно, як здається переляканому, жінкоподібному, "демократичному" малоросу. Ми з цим ведмедем дуже добре знайомі, бо все ж належимо до однієї Руської культури і тому він нас досить легко зрозуміє.
Ми повинні відкинути все чуже, що хоч трохи нагадує Західну, та і будь-яку іншу цивілізацію: від образу мислення і релігії - до крою штанів. Але святе місце порожнім не буває. Тому треба народити щось кардинально своє, одночасно і нове, і давно забуте старе. Треба повернутися до своїх коренів, до рідної землі й автентичної культури, до природнього способу життя. Варто звернути увагу на такі явища сучасного життя, як нове язичництво, народне цілительство, вчення Порфирія Іванова, а також на ті народні звичаї й обряди, котрі ще живуть у нашому селі. Тільки це є справді українським і тільки звідси ми можемо народити з часом свою, несхожу на інші Українсько-Руську культуру, котра постане на руїнах Західної цивілізації і яка буде вабити до себе погляди далеких і близьких сусідів.
Основою будь-якого здорового суспільства є релігія. Щасливе те суспільство, якому до снаги породити свою, несхожу на інші, святість (латиною - religio), на своєму власному грунті і під своїм сонцем, святість, яка вбере в себе світогляд, звичаї і міти корінного етносу. Західна культура цього зробити не зуміла, вона імпортувала собі віру з Близького Сходу, а точніше, ця віра, трохи переінакшена, й народила цю культуру (а може саме завдяки цій неприродности Західне суспільство і має такий навіжений характер?). У цьому зв'язку хотілось би вказати на вчення, яке вже зараз поширюється по Україні. Це Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра) - вчення Лева Силенка. Воно має всі шанси стати в майбутньому тим каталізатором, який породить могутню Українсько-Руську культуру.
Отже ми живемо зараз в дуже убого-нікчемний, але в той же час і дуже цікавий період історії. Від нас великою мірою залежить, куди завтра піде Україна: чи попаде в московську клітку, чи в "демократичне" болото, чи все-таки набереться сил на свій справді незалежний шлях.
Не заблукати б…
11000 р.Д. (2000 р.Хр.)
