Про запальні танці з бубоном навкруги України

 

Більшість дивиться на нинішню напругу навкруги України в контексті протистояння між США і Московією. Зовсім недалекі бачать тут лише конфлікт між Україною і Московією, а Штати ніби намагаються нас захистити від лихого сусіда - але що з таких візьмеш... Я би подивився на більш ширший контекст. При тому глобально-геополітичний контекст.

Зараз невпинно розгоряється, а невдовзі досягне гарячої стадії поєдинок за світове панування у протистоянні між США і Китаєм. Саме ці дві потуги скоро схоплять одна другу за горлянки. Ми всі розуміємо, що в тому поєдинку Московія пряму участь не братиме, але вона буде дуже солодким бонусом для однієї з потуг.

Для якої?

Назовні ми бачимо, як Путін показує зуби колективному Заходу, очоленому США, і заграє, виляючи хвостом, перед Пекіном. Але ми також бачимо, що Пекін перед Москвою не надто стелеться і розкриває обійми. Не вірить дядечко Сі дядечку Пу і правильно робить. Навіть коли дядечко Пу й щиро хоче дружити з імператором Піднебесної. Китайська цивілізація нараховує не одне тисячоліття і тамтешні мудреці не схильні так запросто повестися на мульку "русскій с кітайцем - братья навєк". Вони знають, що в потрібну мить Московія може вставити кинджал у спину. Але все це не виключає того, що Китай буде користатися природніми ресурсами РФ та "освоювати" тихою сапою Сибір і Далекий Схід.

Навіть коли дядечко Пу й радий би дружити з Піднебесною, однак він не вічний. Натомість вся еліта РФії і всі потенційни наступники Путіна тримають свої грошики на Заході, там навчають своїх дітей і там мають "хатинки". Це все з Пекіна добре видно.

Московська еліта все ж не насільки тупа, щоби не знати золоте правило - дружити треба через сусіда. І тому з Китаєм аж такої щирої дружби не вийде, бо мають вони кілька тисяч кілометрів спільного кордону і краєм вуха все ж чули про територіяльні претензії Китаю до північного сусіда.

Можна також довго говорити про значно ближчу релігійну і ментальну відстань московитів до европейців/американців, ніж до китайців. Бо попри негативне ставлення московитів до західного способу життя, китайський спосіб майже незбагнений - бо "восток дєло тонкоє".

Тому сам Бог велів московитам у майбутній битві виступити на боці Штатів. Це непогано розуміють еліти як московські, так і американські.

Але існує одне "але". Є одна держава, котра є занозою в дупі Вашинґтона і кісткою в горлі Москви і не дає їм злитися в екстазі. Ця держава наша з вами. 

Вашинґтон не може так просто відкараскатися від нас і подарувати Україну Пу, бо все ж демократична країна, бо міжнародне право, бо Будапештський меморандум, бо вибори на носі і т. д. і т. д. А після Афганістану здати безславно ще й Україну на розпотрошення Путіну... Хто після такого їх буде поважати?

Натомість наші европейські й натівські амбіції не дають спокою Кремлю. Це для них просто образа, коли "матєрь городов русскіх" опиниться в руках "супостата". Щоправда, існування окремої держави України взагалі є образою для московських царів, але то таке, бо імперська "спєсь" повільно, але все ж вивітрюється. Також особисто для Путіна, схоже, не останнє значення має час підльоту гіпотетичних американських ракет з України до Кремля, але то особиста параноя царя Пу - ну хоче він прожити ще років 50, що поробиш.

І ось їм треба щось придумати навколо України, аби й вівці були цілі, й вовки ситі... І тому їде директор ЦРУ в Москву і сидить там кілька днів, щось перетираючи з Кремлем. Вам взагалі не дивні такі візити очільників спецслужб при майже передвоєнній взаємній риториці? 

І вони, схоже щось таки надумали. Бо ще в листопаді пробайденівські помийки (котрі раніше були солідними ЗМІ) розпочали безпрецедентну інформаційну істерію "путіннападе", котра лише наростала. Синхронно це підтримав московський цар, котрий почав рухати своїх солдафонів та залізяччя до нашого кордону. Це також підтримали всі союзники Штатів, евакуюючи працівників посольств і наганяючи таким чином передвоєнного жаху. Кумедно спостерігати було, як радник Байдена Джейк Салліван, котрий завжди був промосковським, раптом включився в загальний хор антимосковської істерії. Або поспостерігайте, як реагують у Москві і речники Путіна, і його телепомийки на психоз із Вашинґтона. Спокійно й поблажливо, як у тому відомому ще совковому анекдоті, коли у вуйка запитують, а чи правда, що у нього гармата в хліві стоїть: "Та брешуть люди...". А ще познайомтеся з останньою розмовою Путіна з Байденом - розмова була недовгою, але Україна там стояла не на першомі місці і не на сьомому - так, згадали мимоходом, але не більше. Тобте все переконливо говорить про закулісні домовленості Москви з Вашинґтоном.

Всі адекватні військові експерти говорять, що з такими силами широкомасштабно атакувати Україну вже неможливо, а, отже, все це понти і розводняк. Адо того ще й на початку весни, коли на Донбасі вже неймовірне болото і танки просто загрузають у багні пачками. І це ґрунтовно аналізує і розкладає по поличках Іларіонов, чиє відео я подаю нижче і настійно раджу передивитися.

Для чого, спитаєте, всі ці коштовні танці з бубоном? А все для того, аби замирити Москву з Вашинґтоном. Коштом України, виходить. Тобто коштом пацифікації України за допомогою Мінського договорняка, що Путін розписав свого часу на коліні і Порошенко то подав своїм посполитим як "перемогу". Бо коли забгають нам автономне утворення ЛДНР, то ні про яке НАТО тоді й мови не буде, що й потрібно обом шулерам, що вишукано намагаються обіграти нас "в чотири руки". І про Крим тоді теж можемо забути назавжди. Бо коли почнемо нагадувати "гарантам", то знову "путіннападе", а кому таке треба...

І все це задля майбутньої міцної дружби Івана з Джоном проти східного Дракона, що стрімко набирає силу. Я так собі гадаю.

П.Н. До речі, зверніть увагу, які країни не евакуйовували посольств з Києва. Зокрема цього не робили Туреччина, Литва, Польща... Це про те, з ким нам варто дружити.

Дивлюсь на Ізраїль, та й думку гадаю...

Маленька країна створена з нічого на порожньому місці, на скельно-піщаному ґрунті, без промисловості, без сільського господарства, без державних атрибутів та бюрократичного апарату - з нуля. Створена фактично "волонтерами" з числа єврейської діаспори по всьому світу, з громадян інших країн.

При цьому від самого початку - в оточенні ворогів, які не заявляють про "єдіний народ", а виключно про те, щоб винищити її населення до ноги. Безперервно від дня проголошення незалежності і до сьогодні - в фактичному стані війни. Обстріли лінії фронту ракетами та снарядами, про які 95% України читає в новинах, для більшої частини території Ізраїлю є щоденною буденністю. Країна, в якій кожен громадянин дізнається про розташування бомбосховища раніше, ніж вчиться говорити. Де є загальний військовий обов'язок і легалізована зброя. Де живе чверть населення арабів і тому теоретично кожен четвертий на вулиці щомиті може вихопити ножа і розрізати ізраїльтянину горлянку. Вочевидь це таки мотивує.

Країна, проголошена "країною для євреїв". Я можу собі тільки уявити тонни лайна, які викине український народ на політика, який запропонує проголосити Україну "державою для українців".

Країна, де державною мовою є мертвий майже дві тисячі років і відроджений з прадавніх релігійних текстів іврит. Не жива українська, як би її не псували росіяни останні кількасот років, а мертва "літургійна" мова, яку довелось примусово вивчити всьому населенню країни в обов'язковому порядку.

Країна, яка розташована практично в пустелі і при цьому є одним з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції.

Країна, де, попри фактичний стан війни ось вже більше півстоліття, жоден прем'єр-міністр (Ізраїль є парламентською республікою, президент там виключно декоративна посада) не досидів до кінця визначеного законом терміну. За 68 років існування держави Ізраїль там змінилось 20 парламентів і 34 уряди - тобто ледь не кожних два роки в країні, яка безперервно воює, проводились дострокові вибори або змінювався прем'єр-міністр. Політичне життя кипіло і жодна падлюка навіть не насмілилась гавкнути щось про "нерозгойдування човна" і "не чіпайте моїх корупціонерів, бо інакше араби нападуть".

Країна, де зі своїх посад достроково злітали дійсні лідери нації, улюбленці народу, герої війни, а президенти сідали до в'язниці. Країна, де не тільки прем'єр і уряд, а й парламент та головна партія змінились в період однієї з війн - так званої "Інтіфади Аль-Акса", яка забрала більше 6000 життів, що, в принципі, співмірно з нашою АТО. І нічого - ніхто не верещав про "які ще вибори під час війни" і ніхто не обзивав нікого "агентами Арафата". До речі, з 6000 ізраїльтян було тільки 1200 - бо без жодних вагань вони відкривали вогонь там, де на них намагались напасти, а світ з його глибокою стурбованістю посилали подалі. І так - у них були тоді кризи, і навіть інфляція крутіша нашої (зі 111% річних в 1979 році до 500% в 1985), але за це регулярно летіли голови міністрів фінансів і навіть прем'єрів, поки вони не спромоглися владнати ситуацію. При цьому влада йшла на жорсткі економічні міри, але всі вони приймались при широкому обговоренні з народом, інакше би влада полетіла зі своїх крісел раніше, ніж сказала б слово "ой".

Трохи про ізраїльських прем'єрів:

Бен-Гуріон, з польської Мазовії - засновник країни і перший прем'єр. Попри неймовірну популярність у народі завдяки створенню країни, пішов у відставку з усіх посад через невдоволення громадян сварками всередині своєї партії і відправився у віддалений кібуц жити без жодних комунальних зручностей в бараці і розкидати гній на полі. Повернувся через кілька років внаслідок наполегливих прохань партійців в розпал Суецької кризи, виграв війну за Синайський півострів і пішов на піку слави у відставку через скандал з ізраїльськими ракетами, створенню яких, як виявилось, допомагало кілька німецьких вчених, що обурило ізраїльтян (от ідіоти, правда ж - не знали, що це "ВИГІДНО!". От наша влада і її боти знають, що вигода перш за все, питання тільки, хто ж тоді насправді євреї - ізраїльтяни чи українські чиновники). Вся вища верхівка країни, від армії до уряду, просили залишитись, але він розвернувся і пішов з політичного життя країни, повернувся до кібуца, написав мемуари і коли помирав, наказав не надавати йому жодних почестей на похороні.

Моше Шарет - з українського Херсона, єдиний схожий на нашу владу. Відмовився від налагодження стосунків із Заходом щоб "не втратити підтримку Радянського Союзу", категорично не сприймав політики Бен-Гуріона по превентивним атакам на терористів. Довів ситуацію до того, що армія та спецслужби почали планувати і проводити операції не повідомляючи прем'єра, тільки доповідаючи про результати вже по факту виконання (уявляєте таку армію в Україні?). В результаті пішов у відставку через два роки урядування, коли з'ясувалося, що він навіть не знав про проведені в Єгипті спецоперації ізраїльської розвідки.

Леві Ешкол - народився у Вінницької області (Гройсмане, чуєш?), під його керівництвом Ізраїль виграв Шестиденну війну, після чого Ешкол помер на своїй посаді від інфаркту.

Голда Мейр, народилась в Києві. Відома виграною "Війною Судного дня" та операцією "Гнів божий", під час якої спецслужбами Ізраїлю терористи винищувались по всьому світу, без озирання на юрисдикцію та громадянство. Пішла у відставку через партійну "гризню".

Іцхак Рабин, перший "корінний" ізраїльтянин, батьки з Києва. Учасник війни за незалежність, успішний міністр оборони, під час першого прем'єрства прибічник "жорсткої лінії" (відомий наказом "ламати кістки арабським демонстрантам"). Пішов у відставку, бо журналісти відкопали у його дружини закордонний банківський рахунок, що було заборонено законом. До другого прем'єрства через п'ятнадцять років різко змінив думку, став "ізраїльським Порошенко" і підписав досить ганебну мирну угоду в Осло, якою створювалась "ізраїльська Лугандонія" під назвою "Палестинська автономія". Вбитий на посаді прем'єра студентом, якого обурила ця угода (хтось щось подібне в Україні може уявити?).

Два прем'єри-"терористи"

Менахем Бегін, народився в білоруському Бресті, "ізраїльський Бандера". Очолював терористичну організацію "Іргун", підривав британців (за що потрапив під оголошення про нагороду за свою голову в розмірі чималенької суми), після отримання незалежності - лідер партії "Свобода". На посаді прем'єра відзначився мирною угодою з Єгиптом та вторгненням в Ліван, великі втрати під час якого і призвели до його дострокової відставки.

Іцхак Шамір, копія Бегіна - теж терорист, теж родом з Білорусі, тільки крутіший, відзначився замахами на британських лордів, через що все ще вважався Великобританією терористом навіть коли став прем'єром. Витягнув країну з економічної ями, будучи палким противником мирних угод, за якими випускали тисячі терористів, домігся зменшення термінів ув'язнення єврейським терористам, які підпільно воювали проти арабів (типу нашого "Правого сектора"). Був затиснутий Бушем в глухий кут (США погодились дати кредити тільки в обмін на участь в мирній конференції з арабами - це до слова про вічну відмазку наших "оптимістів" про те, що Ізраїль так круто існує, бо йому США допомагає - і це при тому, що США визнали Ізраїль значно пізніше за СРСР, бо там було і є головним нафтово-арабське лобі, а не єврейське), після повернення з конференції пішов у відставку через масові протести обуреного нею народу.

Що спільного у них всіх?

Їм давав копняка народ. Щойно йому щось не подобалось - хай навіть найдрібніша дрібниця. Ніякого "не розгойдуйте човна", ніякого "бо Путін нападе" - копняк під зад, давайте нам наступного.

Чому так? Бо кожен ізраїльтянин знає три речі:

1. Довкола нього вороги, які хочуть його вбити. З ними можна вести перемовини, торгувати чи підписувати мирні угоди, але головна суть та, яку озвучила Голда Мейр: "коли вам кажуть, що хочуть вас вбити - просто повірте". Ізраїльтяни вірять - Голокост навчив. І ще він знає, що втікати йому нема куди, у нього тільки одна проголошена для всього світу єврейська країна - Ізраїль, в усіх інших він буде гостем, і якщо потрібно буде - ніяка влада жодної країни його не захистить.

2. Витікає з першого - кожен ізраїльтянин знає, що коли ворог прийде - брати автомата до рук і захищатись буде саме він. Не прем'єр, не його партія, не чиновник і не президент - а конкретно він, рядовий ізраїльтянин. І зробить це разом з мільйонами інших рядових ізраїльтян - не озираючись на те, є в країні прем'єр, хто він і з якої партії, чи його взагалі в даний момент нема. Тобто для кожного громадянина його власний вибір і воля стоїть вище за найвищого чиновника в країні. Звідси високий ступінь автономності кожного громадянина в прийнятті рішень (чого тільки варті дії армії при Шареті).

3. Витікає з перших двох і йде з ними в зв'язці - єдина система цінностей, яка об'єднується під одним словом "Ізраїль". В це входить все - культура, релігія, мова, валюта, пам'ятки, система армії, загальний військовий обов'язок і багато чого іншого. Воно, це інше, може змінюватись, закони можуть редагуватись, але є одна спільна база, дорога для всіх і кожного рядових громадян - країна. Абсолютна більшість ізраїльтян - нащадки репатріантів, там від покоління до покоління в сім'ях нагадують про дві тисячі років розсіяння по світу без власної держави і про те, чим це закінчилось - "в гостях добре, але вдома і стіни допомагають". Чомусь українців в Голодомор виморили значно більше, ніж євреїв в Голокост, але у нас такого нема - у нас досі частина народу ладна перегризти горлянку сусіду за те, щоб була вулиця Леніна (висновок - голод значно ефективніший за газову камеру, принаймні в історичній перспективі).

Отак дивишся на це все і думаєш - що ж має статися, щоб українці набули хоча б мізер від того, що є в головах у ізраїльтян...

Завидки беруть, якщо чесно...

‎Anna Pirnak

Тези моїх двох доповідей на Соборі РУНВіри 9-10 квітня 11016 р.Д.

Узагальнюючі підсумки суспільних перетворень в Україні

періоду 10991-11016 рр.Д. та перспективи розвитку подій

- в Україні збудовано розвинуте феодальне суспільство, на одному полюсі якого олігархи, а на іншому – електорат, якому крім кістки-зарплатні можуть перед виборами кинути сухпай, 200 грн., чи новий дитячий майданчик у двір; електорат дякує і голосує, як потрібно;

- конструктором цього суспільства є Кучма, а добудовували і розвивали всі без виключення наступні президенти, одні у вишиванках, інші - без;

- жодної революції в Україні за означений період не відбулося – іде повільний еволюційний процес переходу від комунізму до дикого ринку, від тотальної держави до майже анархії при декоративній, наскрізь корумпованій псевдо-державі;

- олігархи тримають електорат в упряжці за допомогою олігархічних ЗМІ, бігбордів та виборчих технологій;

- коли чолівка нації не зрозуміє, що загальне виборче право – шлях занепаду та стагнації, і не розробить механізмів зменшення кола виборців, жодного визволення від олігархічної зденаційованої удавки відбутися не може;

- з одного боку йде певна українізація серед патріотичних московськомовних шарів суспільства, з іншого – впевнене московщення нижчих прошарків; коли держава не втрутиться в ці процеси і не запустить потужну програму українізації, то може утворитися дві різні нації;

- уповільнена війна режиму Порошенка дуже корисна, оскільки протестні настрої успішно гальмуються мантрою «путіннападе»;

- оскільки градус ненависти до нинішнього режиму зростає, а сили, яка готова осідлати протестні настрої, доки не помітно, то може знову виникнути стихійний бунт, який ні до чого доброго не призведе;

- якщо націоналістичні сили не зуміють між собою домовитися і виступити єдиним фронтом проти олігархії, або не з’явиться якась одна потужна націоналістична сила, то цілком можливою є громадянська війна всих проти всих при зовнішньому втручанні і нова Руїна;

- або на чолі держави стане диктатор, який твердою рукою наведе лад, стративши кількасот корупціонерів і внутрішніх ворогів, або Україну розчленують і візьмуть під зовнішнє управління сильні держави;

Робота засобів інформування суспільства,

рідновірів та сповідників РУНВіри щодо діяльности ОСІДУ РУНВіри

- саме ОСІДУ інформуванням про свою діяльність займається незадовільно, та й самої цієї діяльности не надто помітно;

- проповіддю ж РУНВіри займаються лише окремі активісти, вкрай безсистемно, часом своєю «діяльністю» приносячи більше шкоди, ніж користи;

- нам треба відійти від нахрапистої критики Християнства, а зосередитися на позитиві – на проповіді саме РУНВіри, її перевагах, інформуванні про свою діяльність

- інтернет сильно потіснив друковані ЗМІ і тому потрібно більше уваги приділити саме роботі в інтернеті, особливо потужним інструментом є соціальні мережі;

- потрібно створювати і вдосконалювати сайти, творити стрічки, кліпи, аудіозаписи, банери, плакати тощо;

- друковані ЗМІ теж потрібні, але є сенс за них серйозно взятися тоді, коли у нас буде ядро фахових журналістів, гроші і мережа поширення;

- потрібно поширити наявні книги РУНВіри; також дуже великий попит на великоформатну МАГА ВІРУ з крупним шрифтом – її необхідно видавати;

- для більшого впливу на суспільство нам, різним уламкам ОСІДУ потрібно не сваритися між собою за дрібниці, а створити критичну масу розумних і дієвих сповідників РУНВіри; для початку потрібно спробувати знайти спільні інтереси і точки дотику різних об’єднань рунвістів;

"ПорошенкоНашеВсьо" чи "ТретійМайдан"

Зараз українці розділилися.

Одні розказують, що "Порошенка я не люблю, але кращого не буває", що він "легітимно обраний", вишукують щось позитивне серед нашої державної вигрібної ями і виставляють його, зображуючи якусь "перемогу". Кричать "НеПпіддаватисяНаПровокації", а всі, хто критикує цей режим, той "агент Кремля" і "працює на ФСБ", свідомо розколюючи Україну. Мовляв, сидіть тихо, не висовуйтеся, бо "Путіннападе"...

Інші при першій нагоді верещать "Третій майдан!!!", при тому роз'яснюючи, що той "третіймайдан" буде неодмінно коротким і кривавим. Найголосніше кричать саме ті, хто не лише не має зброї і не вміє стріляти, а й навіть нізащо не вийдуть на протест, відірвавши своє сідало від канапи.

Але ці останні, загалом правильно розуміючи, що ця Порошенкова держава вже вперлася в глухий кут, однак своїми войовничими, апокаліптичними закликами до смерти лякають тих перших, і ті ще більше будуть триматися за недолугого, навіть відверто ворожого Україні нашого горе-президента. Мовляв, хай лихо, аби тихо...

Цю владу треба міняти і чимскоріше. Бо чим далі, тим більше вони нищать Україну і вбивають будь-яку надію. Але. В обставинах, що склалися, це потрібно робити, максимально уникаючи катаклізмів. Бо коли почнеться стрілянина, то вона жодним чином не буде короткою, а переросте в повноцінну громадянську війну всих проти всих і невідомо чим закінчиться.

Тому тут найкраще, коли радники підкажуть Порошенку піти самому (повторити подвиг Кравчука). Така ймовірність є, але, враховуючи апетити наших верховних кліщів, вона, нажаль, надто мізерна.

Тому залишається робити на Порошенка шалений тиск ЗНИЗУ, аби змусити його відмовитися від крісла. Робити пікети, демонстрації, страйки, майдани, поїздки до маєтку, висміювання, нарешті, обкидання яйцями і обпльовування. Тобто не даючи йому правити і навіть жити. Але ні в якому разі не застосовуючи зброю і навіть не лякаючи цією зброєю і так переляканих посполитих.

Я бачу такий вихід з глухого кута, а ви?

Не порохоботам, але порохофілам. Може хтось і задумається...

1. На гнилому підмурівку не споруджують великий гарний будинок;

2. Зі старого пня не виростає струнке дерево, а лише густий кущ;

3. Щоб виріс новий добрий зуб, треба вирвати старий, молочний;

Так і з суціль прогнилої УССР пристойної України не вийде...
--------

Тільки очиисний вогонь революції закладе основи сильної України!

Чому лугандони припинили стріляти?

Під цим раптовим затишшям на фронті хтось розуміє те, що Путін одумався, його совість замучила і він почав виконувати Мінські протоколи.

Тверезі ж люди вбачають в цьому банальний договорняк у форматі "Путін-Порошенко". Тобто Путін припиняє на деякий час стріляти, а Порошенко в цей час надуває щоки, який він крутий пацан і голою дупою (протоколами) налякав самого Їжака московського. Мовляв, голосуйте за БПП! Народ, захлинаючись від досягнень нашого солодкого миротворця, має побігти і проголосувати за Петіну шарашку. За це Петя зобов"язався прийняти до себе Лугандонію в потрібному для Путіна форматі - тобто у формі запущеного геморою для України.

Нічого особистого - просто бізнес...

Бо ‪#‎Путіннападе...

Наші недоумкуваті політолухи вважають таким самим недоумкуватим Путіна, його державну машину і московських філософів.

Вони думають, повторюючи безперервно "Не провокувати Московію" і ‪#‎Путіннападе‬, що Путін це такий собі гопник, і коли його не провокавати, і віддати все, що на тобі є, то він заспокоїться, помилує і не буде вас убивати...

Убогі, ідеєю-фікс Московії завжди було ЗНИЩИТИ УКРАЇНУ. Бо не може бути Московської імперії без Української теритотрії, без Києва, без нашої історії.

І досі нічого не мінилося...

Чи можна з нашої ями вибратися звичайним демократичним способом?

Почитаєш наші ЗМІ, погортаєш Facebook, - всі стогнуть, все не так, все погано, світло в кінці тунелю не проглядає…

Є, звичайно, переконані порошенкофіли та ті, що до смерти бояться нападу Путіна і готові підтримати будь-яке паскудство від влади, але то таке. Вони принаймні послідовні.

Іншим погано, стогнуть, лаються, але що робити, який вихід, ніхто не знає і знати не хоче. Всі, як манни з неба, чекають чергових виборів і сподіваються, що ось наступного разу вже точно оберемо Месію і кришталево чесних патріотів! Коли говориш, що того не буде, що «електорат» у нас глибоко зіпсований та й цілком достойний він тих, кого обирає, - не слухають, не хочуть задуматися: мовляв, у Європі й Америці так - і там гарно жити, а в телевізорі нам розказали, який гарний у нас народ, а ось політики у нас чомусь погані. Коли показуєш, що ми не Європа й не Америка, що ми інші, ми прибиті Совком, що на Заході до цього стану йшли не одну сотню років, коли на пальцях доводиш, що нам потрібні в нашому стані нестандартні, жорсткі методи, аби вискочити з совкової вигрібної ями, - ніхто вірити не хоче. Що ти, мовляв, розказуєш, ось доживемо до виборів і як виберемо!

Спробую ще щось запропонувати посполитим альтернативне, може хтось почує.

Отже , я на 100% переконаний, що партійну систему на даному етапі треба відкинути і забути до кращих часів. Партії лише подрібнюють і нищать Українське суспільство! У них можна було гратися, коли був мир – вони й тоді, щоправда, більше шкодили, але хоча б не були смертельно небезпечними! Це зрозумів Євген Коновалець, створивши у 20-х роках минулого століття УВО і ОУН, тобто організації орденського типу. Іншого виходу і зараз я не бачу, але скільки українців це розуміють? Коновалець твердою силою і силою м’якою зумів підчинити головні сили Українства Ордену. І це перший інструмент визволення з ями.

Другий інструмент – відмова від загальних виборів, я його докладно описав тут. Обґрунтував доцільність і необхідність, механізм запровадження та схожі світові прецеденти.

Українство має стару хворобу бездержавности і, внаслідок цього, патологічну нездатність об’єднуватися. Це було впродовж чверти століття незалежности, коли патріотичні партії з майже подібною програмою люто один одного поборювали. У цьому ми зайвий раз переконалися після повстання 2014 року, коли майданівці і комбати віддалися вроздріб різним олігархічним партіям, а ВО «Свобода» і «Правий Сектор» внаслідок чвар залишилися взагалі поза парламентом... 

Тому націоналістичним і патріотичним чесним силам пропоную третій інструмент – жорсткий спосіб об’єднання і висунення єдиного кандидата на наступних (чергових, а краще позачергових!) виборах. Він полягає в тому, щоби всих кандидатів на майбутнього лідера держави (крім комуністів, регіоналів та скомпрометованих одіозних фігур порошенківсько-яценюківського пулу) зібрати в одне приміщення без вікон, зачинити там без їжі, можливо, навіть зброю дати, і хай вони між собою дебатують, обирають достойнішого, хоч і вбивають один одного! І доки «дим не піде», як то відбувається при виборі папи у старому доброму Ватикані. Хай це буде Тягнибок, Ярош, Білецький, Ляшко, та хоч Вася Пупкін! І ось за того єдиного ми тоді всим суспільством впрягаємося і «розкручуємо» всими можливими силами і методами - готуємо його стати президентом.

Я вже промовчу про метод простий як двері – це коли військові попросять Порошенка просто посунутися і візьмуть владу. Цей спосіб мабуть найкращий, але наше ніжно-демократичне українство штани обробить, коли нас з Москви хтось обізве потім «хунтою» чи з Європи – «фашистами»…

Ось такі методи, коли дуже коротко, я пропоную нашому суспільству – їх можна використати поодинці, можна всі разом. Але проігнорувати і знову чекати манни з неба під час чергових виборів у звичайному, заяложеному форматі – як на мене, можи бути смерти подібно…

Яромисл ІВАЩЕНКО, jaromysl@gmail.com

Про "Третій майдан"

Зараз вже стало мемом - всі повторюють як папуги "Третій майдан - Третій майдан", анітрохи не задумуючись про суть цієї мульки... І звичайно, талдичать лише про те, що його не можна ж допустити нізащо!

По-перше, який він до біса третій, коли я можу нарахувати їх вже чотири в минулому: 90-й рік, 2001-й, 2004-й, 2013-й? І це коли опустити Мовний, Податковий тощо.

По-друге, говорячи про Майдан, всі чомусь зашорено уявляють собі лише останній, кривавий. Але ж всі попередні майдани були безкровними, були мирним тиском на владу!

Чому, коли наша грьобана влада такі чудеса витворяє, то ми не можемо знизу на неї тиснути чи її попросити геть? Ми будемо мовчати, доки Донбас не звільнимо? А ви гадаєте, він сам собою звільниться, чи наш Говнокомандувач дасть команду його звільняти? Навіщо йому те, коли потім вже не буде його улюбленої відмазки "війна іде - Путіннападе!" і тоді посполиті з чистою совістю почнуть ставити незручні запитання своїм поводирям?

Моя думка, що повстати вже давно пора! Оточити Банкову і проводити мирну, але масштабну акцію до перемоги з вимогою - ПОРОШЕНКО ЙДИ ГЕТЬ! Не блокувати роботу АП, але щоб він ясно зрозумів, що мирно буде до пори, до часу...

І якщо він хоч трохи думає про Україну (чи хоча б про свій бізнес тут) і не хоче Україну перетворити в Сомалі, - має піти.

Кравчук же у 94-му пішов, та й Янукович у 2005 здався...

Те, в чому солідарні Путін і Порошенко

Знаєте, що спільного у Путіна і Порошенка?

Обом їм дуже корисний чиряк Лугандонії. Їм обом потрібна там ні війна, ні мир, а щось середнє, млявоприсутнє.

Бо коли той чиряк буде видалено, то Путіна завалять за нездатність "рускіймір" розширювати. Бо тоді життя в Україні налагодиться і у нього не залишиться аргументів лякати своїх посполитих, мовляв, не повставайте, бо "будєт как на Українє".
А у Порошенка не залишиться аргументів лякати своїх посполитих на кшталт "Сидіть тихо, бо Путіннападе" і його тоді просто знищить Український народ за "все хороше"...

Тому ця війна надовго...