В час зовнішнього, начебто відродження Християнства, в час побудови храмів, всі ми, в тому числі й православні християни, добре усвідомлюємо кризу звичаєвої для України в останні століття конфесії – Православного християнства. Є, правда, інше християнство – численні американські протестантські церкви з жидівським душком, котрі зараз розмножуються, як поганки біля підтрухлого пня, проте вони нічого цілісного і гармонійного на нашій землі створити не можуть. Вони можуть лише роз’їдати, знищувати, спопеляти.
Дехто кинувся в різні східні вірування: в індуїстські, китайські, а то і мусульманські. Та це переважно люди космополітичного мислення, які не відчувають під ногами пульс Української землі. А що ж робити нам, хто вріс у цю землю корінням?
В розсіянні і в Україні пізніше виник ряд новітніх релігій, котрі можна умовно поділити з однієї сторони на Язичництво, а з іншої на РУНВіру з відгалуженнями. Вони побудовані на нашому рідному світобаченні, багато чого взяли з дохристиянських вірувань і тому органічно відповідають душі української людини. Розуміння Бога чи богів у них гармонійно відповідає лише духу українця і нікого іншого. І якщо РУНВіра відверто говорить про те, що вона є новою релігією, то течії українського Язичництва зазвичай силкуються довести, що вони є продовженням дохристиянських вірувань. І даремно, бо філософи підмітили: для того, щоб якесь явище мало успіх нині, його ні в якому разі не можна прив’язувати мертво до минулого, а тим більше називати по-давньому. І звичайно ж, нинішнє Язичництво далеко не є продовженням давнього, бо відродити те, що практично загинуло за тисячу років, не під силу нікому, як не можна ступити двічі в одну і ту ж річку. Все ж бо тече і все змінюється. І це, треба думати, розуміють в глибині душі нинішні язичники. Адже найсильніша громада українських язичників «Православ’я» спокійно брала участь у конференції «Новітні релігії в Україні: стан, оцінка, прогноз».
Рунвістам багато хто закидає новизну цієї віри, наївно думаючи, що це слабка її сторона. Проте це сильна сторона! Адже релігії, як і все в цьому світі, народжуються, відживають призначений їм час і помирають. І чим новіша релігія, тим довший час вона може існувати, а чим старіша – тим ближче до загибелі. А ще дехто Т. Маколей сказав такі слова: «Ми достойно, розумно, мужньо вшановуємо своїх предків не марновірно наслідуючи те, що вони робили при тих умовах, але роблячи те, що вони робили би при нинішніх умовах». Геніально!
Як ви і зрозуміли, ця стаття буде побудована на порівнянні РУНВіри і Язичництва, їх сильних і слабких сторін, а також перспектив розвитку. Які ж між цими течіями існують відмінності? Головна та, що РУНВіра і її відгалуження визнають єдиного Бога – Дажбога, а Язичництво визнає багатобожжя: або політеїзм чистої води з масою богів, або т. зв. генотеїзм, коли є ієрархія богів і коли головний бог – Сварог, а всі інші боги є його проявами і звертатись людині можна лише до цих проявів. Якщо з чистим багатобожжям більш-менш зрозуміло – є багато богів і кожен з них відповідає за свою ділянку Всесвіту, то до генотетеїзму виникають питання. Одне з них онтологічне: якщо рука складається з пальців, а не рук, будинок – з цеглин, а не будинків, а народ – з людей, а не народів, то як верховний Бог може складатися з богів? Тоді їх правильніше назвати проявами все того ж єдиного Бога і звертатися як до проявів і це вже буде майже однобожжя. Зрештою, в наш час більше потрібні боги не за принципом тисячолітнім: бог Сонця, вітру, води, а за сучасним: бог бізнесу, бог водіїв, будівельників, комп’ютерний бог тощо…
Давні русичі на своєму рівні ділили світ на прояви, а тому і мали багато богів. Ми ж зараз розуміємо, що світ єдиний, це складний, переплетений клубок і звідси – єдиний Дажбог (Датель Буття). Вперше однобожжя було започатковане у Єгиптян, потім це перейняли Жиди, Араби. У Персів було запроваджене двобожжя. Проте всі народи мали колись сотні богів.
Однобожжя зараз перемагає багатобожжя по всіх статтях, як би кому не хотілося протилежного. При всій нашій симпатії до Ведичної індійської релігії, ми бачимо, що Іслам тисне на Індію і зі Сходу і з Заходу (Бангладеш і Пакистан), і ареал Індуїзму невпинно звужується. Тому Володимир Хреститель був частково правий, коли прийняв (навіть чужинську) віру з Константинополя. Адже для побудови сильної держави йому потрібна була сильна і єдина релігія, якою і була на той час Візантійська, а не розпорошене Руське язичництво. Він пробував же перед цим створити сильну рідну державну віру і з цього, як знаємо, у нього нічого не вийшло. В самому підґгрунті тієї тисячолітньої віри була закладена дисперсність і непослідовність. Все те ж саме закладено і в наше новітнє Язичництво. При всьому бажанні воно не стане сильною державотворчою релігією. Бо не виросте з гілки верби могутній дуб, як її не плекай-поливай. І це не остання причина, чому я і мої побратими, шануючи нашу прадавню віру, сьогодні прийшли саме до Вчення Лева Силенка – РУНВіри.
В РУНВіру закладена могутня потенція єдності та ієрархія, тоді як у багатобожжя – різночитання і протиріччя. Коли Язичництво можна порівняти з броунівським рухом молекул у розчині, то РУНВіру з упорядкованим рухом між електродами. Ці дві течії ще дуже доречно порівняти з чоловічим і жіночим началом. РУНВіра – сильна державотворча сила, яка здатна стати опорою, скелетом Української нової нації; тут великою мірою присутній розум, раціональне. Язичництво ж – це начало жіноче, м’яке як тіло людини, мінливе і непослідовне. Воно здатне бути релігією населення (етносу), а не структурованого народу (нації). І цю думку зайвий раз доводить те, що серед язичників, а українських особливо, проповідується матріархат. Вони не хочуть зрозуміти, у якому вони світі живуть. Світ нині жорсткий і агресивний, навкруги нас народи з потужним чоловічим началом і проповідувати зараз язичницький матріархат в Україні, де і так занадто багато жіночого начала – значить прирікати нашу націю на рабство, а то і загибель.
Так, в Українському середовищі, на жаль, заслабке чоловіче начало і це видно хоча б по тому, наскільки в Московському язичництві більше чоловічих рис, як у нашому. І не даремно м’якотілі українці, котрі приходять спершу у РУНВіру, пізніше відчувають себе не у своїй тарілці і поступово дрейфують в сторону Язичництва, яке для них органічніше. Тоді як тверді – навпаки. І чи не тому законодавцями мод у Язичництві постсовіцького простору є московити; звідти ідуть ідеї і наше Язичництво, якщо не примириться з РУНВірою, приречене бути шлейфом московського, щоби йти по протоптаній ним дорозі. РУНВіра ж – це явище виключно українське і ніякий «старший брат» в цій царині не намічається. До того ж язичники об’єднані в якийсь європейський «інтернаціонал», де знову ж таки не займають провідних позицій.
У РУНВірі закладений анти-егоїзм та ієрархія, підкорення духівнику та провіднику, чого українцям майже завжди не вистачало, тоді як у язичників кожна громада майже визначає свій пантеон богів, головного бога і свого духовного провідника. Всяка громада твориться під певну особу і якоїсь організації з цих громад створити практично неможливо. Зрештою, як може існувати міцне суспільство, коли воїни будуть поклонятися, приміром, Перуну, селяни – Велесу, жінки – Дані?..
Коли читаєш МАГА ВІРУ, то помічаєш тут струнку послідовність цінностей, кожна тема розміщена на своєму місці і розкрита рівно настільки, наскільки потрібно, викладення тексту просте і зрозуміле пересічному українцеві, однак думки закладено глибокі і витончені. Коли ж читаєш «Віру Предків Наших» Володимира Шаяна, то розумієш, що ця книга зовсім не задумувалась цілісною, а тим більше священною книгою, виклад тексту важкий і не зовсім зрозумілий сучасному читачеві, а тим більше не підготовленому до сприйняття складних теологічних проблем. Лев Силенко у свій час зрозумів, що концепція Шаяна є неконкурентноспроможною і тому віднайшов власну концепцію, пристосовану до проблем сьогодення. До того ж у Шаяна про якусь окрему релігію, принаймні тоді, ще зовсім не йшлося. А були лише наукові розвідки. У «Вірі Предків Наших» є навіть образливі випади, треба розуміти в сторону Лева Силенка, що зовсім неприпустиме для священної книги.
Пересічній людині концепцію віри потрібно просто, коротко і чітко викласти, як це зроблено, припустимо, у католиків – credo. В РУНВірі це оформлено в 17-ма Заповідями і 7-ма Законами Правильного Життя. Заплутаність же і розпливчастість постулатів людину не приваблює.
Коли християни в один і той же час моляться Саваоту чи Ісусу, то це створює могутній егрегор над Україною. Цей егрегор можна пересилити тільки ще сильнішим. І цим сильнішим може стати егрегор РУНВіри. Язичництво ж чогось подібного створити не здатне в силу розпорошеності і поклоніння різним богам.
Ще хотілось декілька слів сказати про статтю Галини Лозко. Там є дивна класифікація релігій. Вона поділяє всі релігії на два види: жидівські (монотеїстичні, інтернаціональні) і арійські (політеїстичні, національні, тому екологічні). Але ж це поділ світу на абсолютно чорний і абсолютно білий! Хіба світ не має переходів, відтінків сірого? Хіба світ не має інших кольорів? Це все рівно, що всі дерева ділити на дуби і верби. За цією логікою, якщо яблуня не є вербою, то вона є дубом і плоди на ній є жолудями! За цим поділом, очевидно, треба розуміти, що РУНВіра є релігією інтернаціональною, бо однобожною, а отже жидівською? Безглуздішого твердження важко вигадати.
Пані Галина дуже занепокоєна тим, що (тримайтесь за газету) РУНВіра може стати колись глобальною, а «надетнічні релігії вже достатньо продемонстрували свою неприродність, довівши людство до глибокої екологічної кризи».То може все ж до цієї кризи довели не надетнічні релігії, а конкретне Християнство, яке до-речі ближче до генотеїзму, ніж до монотеїзму (однобожжя). Адже надетнічний Іслам з його чітким однобожжям в царині нищення довкілля далеко відстав.
Та все ж, при всіх розбіжностях, між Язичництвом і РУНВірою більше спільного, ніж роз’єднуючого. Нас об’єднує єдина Українська земля і спільна звичаєвість. Між нами ні в якому разі не повинно бути гарячих чварів, як у добрій сім’ї не буває ворожнечі між чоловіком і жінкою. Всякій сім’ї потрібно чоловіче і жіноче начало, будь-якому гармонійно розвинутому суспільству – те ж саме. І зі сторони всіх рунвістів і зі сторони більшості язичників немає взаємної неприязні. Бо кожному своє і кожен вибирає собі віру згідно зі своєю душею. Я не можу стати язичником, тоді як багато людей не здатні прийняти РУНВіру, бо Язичництво теж має ряд переваг, особливо для людей м’якої вдачі. Для них РУНВіра здається холодною, тоді як Язичництво – теплим і приємнішим на дотик. У Язичництві набагато менше обмежень, а отже більше простору для творчості, а це зовсім немаловажно для людей творчої вдачі. У наших двох українських напрямків різні навіть сфери прикладання зусиль: коли завдання РУНВіри лежить переважно у царині державних справ і вироблення загальносуспільних засад, то для Язичництва має бути цікавішим відродження і розробка обрядів, художня творчість, дослідження минувшини тощо. Як бачимо, нам можна обійтися і без жорсткої конкуренції, котра не на користь Українській справі. Краще побережімо сили для справжнього ворога.
Будьмо терпимими, а час нас розсудить!
Березень 11002 р.Д.
