Отже, як я зрозумів, серед українського патріотично-націоналістичного середовища панує думка про цього персонажа, що він таке ж саме «ло-ло-ло», як і Путін. Тобто обидва імперці й коли раптом Навальний отримає посаду президента, то нічого не зміниться у взаєминах з Україною, що «Крим – це не бутерброд» і що в риториці його, коли він був у націоналістичній організації, проскакували великодержавні і навіть більше – расистсько-ксенофобні вирази. Отже, московити, мовляв, хай самі із собою розбираються, а ми будемо тихо ненавидіти обох, бо ж «москалі всі однакові».
Недалека позиція, як на мене. Навіть більше – позиція страуса.
Я, звісно, не вважаю за потрібне закохуватися в Навального чи вважати його якимсь рятівником чи то Московії, чи то України. Україну зможуть порятувати лише українці. Я навіть не хочу брати до уваги, що його батько етнічний українець, виріс в Україні і сам Олексій аж до Чорнорбильської катастрофи влітку жив у селі біля Чорнобиля. Це не аргумент, бо бувають такі етнічні українці в Московії, що й московит проти них – майже як рідний брат. Але розказувати, що він не різниться з Пуйлом – ну це занадто, як на мене.
Можна ще якось обговорювати позицію Корчинського (він любить гратися в парадокси, такий пунктик у нього), що ліберальна Московія нам шкідлива, оскільки тоді її припинить гнобити і частувати санкціями США і загалом Захід, а, отже, вона розквітне. Може й припинить. Але сподіватися, що ці санкції можуть убити Рашку – як на мене, наївно. Не принесуть серйозної шкоди Московії ніякі санкції, при тому лише з боку Заходу, як не убили ніякі санкції малесеньку і позбавлену ресурсів КНДР.
Московію можуть знищити лише внутрішні чинники – серйозна політична й економічна криза та дезінтеграція аж до розвалу. І саме цьому може посприяти прихід до влади лібералів. Психологія московитів самодержавно-інфантильна і коли їм дають реальне право вибору і економічну свободу, вони не знають, що з ним робити, тоді імперію починає ковбасити й лихоманити. Це було і в 1917-му, і в 90-х роках за Єльцина. А це саме те, що нам і потрібно.
Між нами кажучи, Україна й сама може вилізти з нинішньої ями лише коли посуне демолібералів (хоча це окрема тема розмови), але в московитів це значно яскравіше.
Навальному багато дорікають за фразу, що Крим, мовляв, це не бутерброд, аби його туди-сюди віддавати. Українці, а як ви хотіли? Аби цей персонаж задекларував передачу півострова і налаштував проти себе по-«кримнашівськи» налаштований електорат? Аби Пуйло йому негайно вліпив термін за сепаратизм? Аби Навальний був більшим патріотом України, ніж ви, які задурно віддали Крим у 2014-му? Такого не буде, але принаймні якісь переговори вже можна буде вести на цю тему, чого при Путіні взагалі мріяти неможливо. Це щонайменше.
Натомість Навальний чітко говорить про те, що припинить фінансування й військову допомогу Лугандону і виведе звідти «відпускників». То хіба це нам не потрібно?
Стратегією України має бути розвал Московської імперії, а для цього ми маємо забивати клинки у всі щілини, котрі лише бачимо в тілі Рашки: національні, релігійні, ідеологічні тощо. Московія Навального і Московія Путіна достатньо ідеологічно відрізняються одна від одної, аби ми заганяли туди свої клинки вносили розколи. А розказувати, що «всі москалі однакові», - це не від великого розуму.
