З релігійно-політичного аспекту

Як би ми не намагалися роз­межувати духовне та політичне, вони, на мою думку, завжди будуть перебувати у постійному зв'язку та явній взаємозалежно­сті одне від одного. Адже релігійна етика формує людину, її менталітет. Тобто ті речі, з яки­ми людина потім йде на широку життєву дорогу, в тому числі й політичну. Розглядаючи питання впливу релігійного чинника на політичний, я дозволю собі пи­тання: чому чужа релігійна док­трина християнства у 988 р.н.е. на жаль, все ж перемогла нашу добру язичницьку віру?

У чому сила релігійної доктрини?

На мою думку тому, що си­лою доктрини є, серед іншого, її впорядкованість. Християнство – це троєвір'я (свята Трійця). Воно зробило крок у напрямку до монотеїзму. Хри­стиянське троєвір'я мало певні якості впорядкованої інформа­ційної зброї. Потужної та агре­сивної в інформаційному плані. Наша добра праукраїнська ідео­логія багатобожжя не вирізняла­ся впорядкованістю і тому не змогла чинити опору, хай чужи­нецькій, але організованій силі. Крім вищезазначених етико-політичних рис монотеїзму та політеїзму, вважаю за необхідне звернути увагу на такі характер­ні особливості впливу релігії на людський менталітет, а відпові­дно і на людський чинник.

По-перше, монотеїстичні релігійні доктрини мають в яко­сті бази своєї етичної концепції головну книгу, де викладаються основні релігійні поняття, дог­мати та моральні цінності. ("Авеста" в Зороастризмі, "Тал­муд" і т.д. в Юдаїзмі, "Коран" в Ісламі, "Мага Віра" в РУНВірі). Доповнення чи розширення мо­нотеїстичного вчення допуска­ються лише в межах, що сформульовані в головній книзі. Це формує чітку ієрархію ціннос­тей, задає чіткий напрямок розвитку і, зрештою, впорядковує життя послідовників цієї віри. Порядок релігійного життя творить порядок економічний, полі­тичний і будь-якої іншої галузі життя. Адже єдиний Бог є дже­релом єдиного порядку. В язич­ницьких релігіях рідко коли можна зустріти головну книгу, і, відповідно, чіткі етико-релігійні пріоритети та впорядковану ієрархію цінностей. Припускаю, що причини цього можуть бути й цілком об'єктивні. Зокрема, більшість язичницьких культів виникали в часи, коли ще не було писемності. Натомість, майже всі однобожні концепції створювалися тоді, коли писем­ність вже успішно працювала. Це безперечна перевага однобожних вчень. Політеїстичні Боги живуть та діють паралельно один з одним без чіткої ієрархії тож, і, відповідно, цінності язи­чницьких концепцій виклада­ються теж не ієрархічно, а пара­лельно одна з одною. Тому не­має головного й другорядного. А це творить хаос.

Політичний хаос - це наслі­док релігійно-етичного хаосу. Намагання боротися із таким хаосом політичними методами - запровадженням політичних диктатур - нічого не дадуть. Оскільки треба навести порядок в головах і душах, а не на вули­цях, в кабінетах чи в партіях. Тобто, лікувати не симптом хво­роби, а її причину. Адже в дик­татора і в його челяді - в самих каша в голові.

Зрештою, якщо може бути три, як у християнстві, сім, де­сять, 15, 20, чи взагалі невідомо скільки богів, як у політеїзмі, то чому не може бути одночасно трьох, п'яти, чи восьми гетьма­нів? Як-ніяк, матеріальний світ підпорядковується духовному.

По-друге (воно виходить з пер­шого) - порядок в цінностях та в житті взагалі надає великі мобі­лізаційні можливості народу, який має свою однобожну наці­ональну віру. Давні євреї, коли формували ідеологію християн­ства, використали цей великий потенціал на створення цієї нанаціональної віри. Не дивлячись на труднощі запровадження наднаціональної віри, елементи впорядкованості та організо­ваності в християнському троєбожжі, зуміли здолати не одну національну політеїстичну віру в світі.

Верховенство рідного націо­нального, чи «ні жидовина, ні грека»?

Християнство стало чи не першою доктриною, яка в життя цілих народів почала впроваджувати принцип верховенства релігійного чи корпоративного, начебто наднаціонального, як вона твердила, над національними цінностями інших народів за допомогою формули «немає ні жидовина, ні грека, а все є насіння Авраамове».

Але були народи, які зуміли, принаймні частково, переламати цю традицію й жили пріорите­том національного над релігій­ним (християнським), намагаю­чись обмежити всевладдя церк­ви. Хоча, для цього їм знадоби­лося не одно століття. Зокрема, англійці створили Англіканську церкву 1534-1571 р.р., яку очо­лює їхній король, німці започат­кували реформацію 1517 р. і створили Лютеранську церкву. Французи провели декілька секуляризацій 1789 та 1901-05 років. Московити в 1721 р. рішен­ням царя Петра І поставили церкву під контроль держави, ліквідувавши патріаршество і створивши для цього Синод, члени якого призначалися ца­рем. Ці народи здобували явно більше успіхів, ніж ті, які не могли здолати християнський постулат пріоритету релігійного над національним.

Наприклад, англійці, а також німці, не підтримували своїх братів по вірі у чужій країні під час воєн (протестанти - протес­тантів, католики - католиків), а захищали свої національні інтереси. Зокрема, у двох світових війнах, і не тільки в них.

На противагу цьому, україн­ці ледь не завжди і кожен із відчуттям священної правоти воювали один проти одного, відгукуючись на заклик тієї чи іншої чужовірної конфесії. На­віть зараз чимало моїх знайомих православних називають греко-католиків зрадниками-уніатами, інший знайомий римо-католик захищає польських шовіністів у їхніх витівках на Личаківському цвинтарі у Львові, а знайомий греко-католик відкрито каже мені: „Мої предки теж брали участь у Визвольній війні Бог­дана Хмельницького, тільки не на стороні Богдана Хмельниць­кого", не бачачи у цьому нічого поганого. Тобто, коли на пер­шому місці стоїть релігійне, то можна воювати й проти України. Нато­мість, за інтереси своєї „надсвященної" релігійної конфесії - за її «віру». Та чи інша церква таку війну завжди освятить. Наслідки цієї війни бачимо зараз у всій сумній «красі» внутрішньої української розсвареності й во­рожнечі.

Це наслідок переваги конфесійного над національ­ним у чужовірстві.

І нарешті

Намагання деяких політеїстів-корпоративників продо­вжити міжконфесійні корпо­ративні війни в середовищі українства заявами на кшталт: «Всі етнічні релігії політеїстичні» - це є відверта брехня чистої води. Адже, є наприклад Зороастризм. Він що, не етнічний?

Волелюб ВОНСОВИЧ