Нагнали жандармерії з переляку, що нею можна Горлівку від "Бєса" визволити...

30 жовтня 2014 р.

Сьогодні ВО "Свобода" пікетувала ЦВК у зв'язку з тим, що пропорційний список партії штучно позбавляють представництва у ВР. "Свобода" у парламенті не потрібна ні Порошенку, ні лібералам, ні українофобам на чолі з Кремлем...

Аваков нагнав таку кількість жандармерії, що нею можна Горлівку від "Бєса" визволити.

Бояться "Свободу" темні сили, значить...

Дуже влучно про наше внутрішнє хохляцтво

…не нужно было кричать на Майдане «Слава Украине!» - этим вы испугали Донбасс. Не нужно было отменять закон про региональные языки – этим вы заставили Крым броситься к России. Не нужно было поднимать исторические темы по украино-российским отношениям – этим вы подняли против себя население России. Не нужно было ставить вопрос о НАТО и ЕС – этим вы возмутили российское руководство» и так далее и тому подобное. Таких «не нужно было» - можно грузить с неделю и вывозить товарняками.

Эти или примерно идентичные вербальные посылы мы видим, читаем, слышим последние полгода, всё это ничтожные и жалкие оправдания собственной подлости, беспомощности и узости мышления северного соседа, которые вылились сначала в Крымнаш, а затем в войну на Донбассе. 

Смысл подобного рода полупьяных или мракобесных рассуждений нижеследующ – не нужно вам, хохлам, мнить из себя что-то, живите себе тихо, мирно, не возбуждайтесь, для вашего же блага лучше ничего не делать, лежать у вышнэвому садочку, лопать сало и трескать горилку, а за вас всё решать будут серьёзные и влиятельные дяди в Москве. Вы до этого, мол, не доросли. А будете упорствовать и перечить - худо будет! 

До поры до времени это срабатывало: лишь только в Киеве заикались о, скажем, сближении (даже не членстве!) с НАТО, тот же час мутноватые личности с полураспадшейся психикой начинали собирать законченных бичей на Донбассе и натужно реветь о «невозможности дальнейшей жизни на белом свете без русского языка», разумеется, к ним немедленно примыкали оставшиеся слои населения (в основном, пенсионеры, регрессники, домохозяйки и прочие донбасские льготники с байстрюками), проклиная Киев, Украину, бендеровцев, а заодно и ни в чём не повинных НАТО и гомиков из ЕС. Не отставал и Крым, регулярно, с подленькой ухмылкой, голосуя за любую паскуду, лишь бы только она была украинофобской, радостно подхихикивая. 

И, нужно отдать должное московским трюкачам и прочим «суверенным геополитикам», сдерживать страну в развитии им с успехом удавалось – Украина неизменно откатывалась назад, бормоча придурошную мантру о «непоколебимости внутреннего мира», идя Донбассу с Крымом на уступки раз за разом. Собственно, все годы независимости Украина жила лишь этими двумя регионами, боясь возбудить их кривым словом или – не дай бог! – действием. Примкнувшему к ним так называемому «юго-востоку» внимания уделять не будем, ибо его «пророссийскость» (Херсона, Днепра, Запорожья, Одессы, Харькова, Николаева) была вымышленной, навязанной, отсюда аморфной и лишенной идеологической нагрузки, что и подтвердили события весны 2014 года, когда она в течение недели с грохотом и гвалтом завалилась, пришибив несколько верящих в неё дурачков. 

Ради этнических россиян, живущих в Крыму и на Донбассе Украина пошла на невиданное унижение собственной нации, отказавшись от строки «национальность» в паспорте – «лишь бы Крым и Донбасс были спокойны».

Ради же их умиротворения отказались от сотрудничеств с мировыми и европейскими альянсами, ведь «исконно Крым и Донбасс – российская каноническая территория, бог его знает почему оказавшаяся в составе Украины (хотя любой историк зычно ржёт с таких изречений).

Ради спокойствия и благоденствия Крыма и Донбасса регулярно стояли раком перед Газпромом, выслушивая глупые, вымышленные и пакостные заявления о так называемом воровстве газа, «ведь промышленный Донбасс должен работать, а для этого ему нужен газ».
Согласно «хотелок» Крыма сотворили им собственные парламент и правительство, хотя где это видано, чтобы архидепрессивный регион имел собственные правительства и парламент? В итоге крымские парламент и правительство и стали главными действующими лицами в авантюре с уходом из Украины. 

Ради них не убустраивали границу с РФ, потому что "у всех у нас родственники живут в Росии и мы хотим без всяких формальностей пересекать границу".

По воле этих регионов молча наблюдали за возведением неимоверного убожества – внутригосударственного барьера-разделителя на «русскоязычных» и «украиномовных».
Дабы не допускать глухого роптания, регулярно одаривали Крым и Донбасс преференциями, дотациями, субвенциями, СЭЗ и ТПР. 

И что?

Это помогло? 

Эти же русские Крыма, лишь только представилась возможность, жирно нахаркали в рожу украинцам и, кроя их неимоверным матом, свалили в РФ, оправдывая свою подлость «правосеками в Киеве», а русские Донбасса с псевдопатриотическим изяществом «борцов за русский язык» похватали в руки оружие и принялись этих же украинцев реально убивать.

Всё это закономерный и предсказуемый итог политики неопределённости, заискиваний, потаканий, заигрываний и отсутствия решительности в действиях, а также нежелание работать и сознательный уход от борьбы с внутренним врагом.

Українці потроху вчаться...

У 1939 українці Галичини хотіли визволитися від Польщі і дуже вітали прихід москалів. Протверезіння прийшло дуже скоро.

Через 75 років вже українці Донбасу хотіли визволитися від України і дуже вітали прихід москалів. Протверезіння теж не забарилося...

Кому має належати право вибору?

Для чого нам накинуто цю «демократію»?

Перед тим як відповісти на це питання, поясню, чому я взяв у лапки це заяложене нині слово, слово, яке стало майже священною коровою нашої доби. А тому, що між первісним сенсом цього слова, який був у давньогрецькому полісі, і нинішнім існує дуже суттєва відмінність. Вона полягає, в загальних рисах, у тому, що при тодішній демократії права голосу не мали раби й жінки, а мали лише вільні громадяни чоловічої статі, народжені у цьому полісі (!), яких була незначна меншість і котрі мали досить чіткі уявлення про справи управління державою. Зараз же у нас це право мають абсолютно всі – від президента до останнього волоцюги, при тому, голос кожного «важить» однаково для всіх.

Друга відмінність у тому, що грецький поліс за кількістю населення – щось подібне до нашого селища міського типу, тобто всі вільні громадяни один одного знали й вибирали з тих, кого знали. Щось подібне було й у нас на Запоріжжі. Але читач розуміє, що поліс чи Січ – величини неспівмірні із сучасною, навіть кількамільйонною державою. Тому грецька й козацька демократії, попри всі свої родові вади, попри те, що вони були менш ефективними за монархію, що вони не могли створити велику державу, все ж на своєму рівні могли досить успішно працювати. Коли ж ту давнішню схему та механічно переносять на сучасну державу, а до всього ще й наділяють виборчим правом абсолютно всіх, то це виходить щось майже протилежне до демократії, виходить ніби охлократія (влада натовпу з грецької). Однак це на перший погляд, бо насправді все складніше.

При нинішній системі державної влади діють зовсім інші важелі. Тут істинні риси характеру претендента на стіл, такі як мудрість, мужність, чесність, здатність найперше дбати про підданих, а не про себе чи своїх наближених, котрі відомі всім адекватним виборцям у тісній прозорій громаді, при «демократії» нинішній зовсім не важливі. Бо тут на перший план виходить т. зв. «піар» – не важливо, хто є людина насправді, а важливо, як її подадуть ЗМІ. Ось і голосуємо ми зараз так, як потрібно власникам потужних інформаційних джерел. Хтось може сказати, що це у нас так, бо тут, мовляв, демократія й громадянське суспільство недорозвинені, а ось побудуємо розвинені – й тоді все стане «як у людей». Насправді ж усе з точністю до «навпаки» – саме у нашому суспільстві, яке перебуває на стадії змін, істинні якості кандидата поки що мають хоч якесь значення, коли ж ми (не дай, Боже!) досягнемо стадії «цивілізованих країн», ці риси зовсім не матимуть значення і ми будемо голосувати виключно за тих, кого нам зліплять політтехнологи і піднесуть у ЗМІ.

А потужні ЗМІ з винахідливими (креативними) піарщиками коштують ой як дорого! На ці речі в період виборів витрачаються шалено грубі кошти. Купити їх можуть лише дуже багаті люди – а багаті люди в нас (не лише в нас – у всіх християнських країнах т.зв. «розвинутої демократії»!) переважно, самі знаєте якої породи. Отже для нинішньої «демократії» кращої назви за олігократію (влада багатіїв) годі придумати. Тепер розумієте, чому представники відомої нації так зі шкіри лізуть, нав’язуючи нам «демократію» та інші «загальнолюдські цінності»?

При тому нам нав’язуються не просто демократичні вибори, а обов’язково прямі й загальні! Бо непрямі вибори – це коли обирається депутат, припустимо, від вулиці (якого тут знають), той разом з іншими висуванцями від вулиць вибирає районного депутата і т.д. до самого верху. При такій системі вибір виходить значно більш свідомим і зомбування ЗМІ у такому випадку має значно меншу силу.

Ще більше відбирає владу в ЗМІ (читай: в олігархів) система влади не із загальним виборчим правом. При загальних виборах існують три умовних категорії виборців. Перша частина виборців визначилася зі своїм вибором давно, ще задовго до виборів і вони будуть вірні своїй політичній силі, незалежно від кількості галасу, який породжують ЗМІ. Друга частина, переважно це левова частина, визначається вже безпосередньо перед виборами чи під час виборчої кампанії. І, нарешті, третя частина, яку умовно можна назвати люмпеном чи рабами, визначається вже безпосередньо перед днем виборів чи навіть у самій виборчій кабіні з ручкою в руках. Ось саме цей люмпен і визначає зазвичай долю виборів у країнах "розвиненої демократії"! І ось саме для того, аби схилити цей люмпен на свою сторону, вкидаються величезні кошти у масовану передвиборчу агітацію. Ось чому дуже важливо для ляльководів, аби ця категорія максимально прийшла на вибори – тому й закидають нас перед виборами такими штампами-відозвами як «почесний обов’язок», «небайдужість до долі держави», «відповідальність перед майбутнім», «голосуй, а то проіграєш» тощо.

Тобто, як бачимо, вся система нинішньої «демократії» працює на те, аби ми вибирали не найдостойніших, не тих, які вболівають за свій народ і свою землю, а тих які будуть сприяти великому капіталу ще більше збагатитися за наш із вами рахунок. І за рахунок виснаження чи навіть повного знищення природніх ресурсів нашої землі.

Справа в тому, що ми реально дивимося на речі, і говорити найближчим часом про якусь іншу систему влади, крім нинішньої т.зв. «демократії», наприклад, про монархію, не доводиться – маховик зомбування «демократичними цінностями» зараз крутиться на повні оберти. Більш-менш реально зараз можна говорити лише про непрямі вибори і про виборче право не для всіх. Але якщо перше ще можна запропонувати нашому політикуму (під тим соусом, що навіть в обожнюваній нашими лібералами Америці президента обирають непрямими виборами), то з другим значно важче. На обережну пропозицію відібрати виборче право хоча б у бомжа чи зека зазвичай відповідають праведним «демократичним» гнівом. Та навіть коли й відібрати право вибору у цих категорій, то це не вплине суттєво на підсумок виборів як із причини нечисленности означених категорій, так і з тієї причини, що засуджений чи особа без житла може бути більшим знавцем державної машини і вболівати за суспільство, аніж звичайний міщанин. Спитаєте, як же тоді визначити, кому давати право голосу, а кому ні?

А дуже просто. Треба лише запитати у самої людини, чи хоче вона ходити на вибори чи ні, і якщо їй це не цікаво, то дати їй ще й грошову компенсацію – припустимо, гривень 300. Я впевнений, що знайдуться мільйони «громадян», котрі з радістю виберуть живі гроші замість якогось для них абстрактного права вибирати невідомо кого й невідомо навіщо. З іншої сторони голос свідомого громадянина стане значно «важчим» і, отже, вплив його на суспільство посилиться. Ідеально, коли ці гроші може платити держава – затрати з лихвою окупляться тим, що менше коштів потрібно буде потім витрачати на організацію всіх наступних виборів, оскільки буде менше виборців. Так що навіть з точки зору простої економії ця акція буде вигідною. Але яку користь суспільству й країні дасть така виборча реформа – це не всі навіть можуть уявити! Після першого туру можна буде провести другий тур, де ставку можна збільшити вдвічі, що іще більше розрідить ряди виборців. Ідеально, коли це право голосу можна буде викупити й назад (людина ж може дозріти до державних чи громадських справ!), але воно має коштувати, припустимо, вже разів у десять дорожче.

Якщо у держави немає на це коштів, то можна випробувати інший шлях – без посередництва держави. Це коли, припустимо, свідомі громадяни особисто купують право голосу в люмпену за ринковою ціною. Але цей шлях дуже слизький, оскільки ринкова ціна може зрости досить високо і голоси можуть скупити ті ж самі олігархи. Більш прийнятним є шлях, коли утворюється громадський комітет виборців, котрий приймає добровільні пожертви від свідомих громадян і який скуповує на ці гроші голоси у люмпену, але не користується потім їхнім голосом, а цей голос просто ліквідує. У такому випадку олігархам немає сенсу купувати голоси і вони в результаті отримають значно менший вплив на владу. А, отже, олігархи перестануть бути такими, а стануть простими багатіями, що буде краще для всіх. Навіть для самих багатіїв – адже не потрібно буде шалені гроші викидати на передвиборну рекламу:).

Коли ж серйозно, то ми свідомі того, що подібна ідея зовсім не на руку олігархам, які нами реально правлять і якби вона стала популярною в політичних колах, то проти неї наїжачились би всі ЗМІ (контрольовані тими ж олігархами) і всі продажні політологи. Нам би «довели», що такого немає в «цивілізованих країнах», що це треба вносити зміни до Конституції, що «не треба вигадувати велосипед», що це «юридично безграмотно», «недемократично» і «неморально», і що це в принципі неможливо, бо так «не буває». Це все наперед відомо. І це все переважно словесне сміття продажних журналістів, на яке й відповідати не варто. Єдине, що оскільки виплачуються гроші, то тут може здатися певний присмак неморальности. На це можна відповісти тим, що голос не купується, а ліквідовується, тобто той маленький важіль впливу на суспільство, котрий формально належав люмпену, а фактично олігарху, просто рівномірно розподіляється між свідомими громадянами, які розбираються в політичній кухні і хочуть активно впливати на суспільство, аби його покращувати. А цей люмпен від утрати голосу має навіть прибуток. То що ж тут неморального?

Тому ця ідея цілком реальна і, я повторюся, дуже й дуже корисна для суспільства, а єдина перешкода – це позиція великого олігархічного капіталу, якому це аж ніяк не потрібно. Тому й важко це буде наразі донести до нашого навіть незаангажованого політикуму.

Яромисл ІВАЩЕНКО, березень 2008 року

Я з жахом спостерігаю...

...передвиборну конкуренцію ( а часом і відверту гризню!) між "Свободою" і "Правим сектором".

Це замість того, щоб домовитися між собою заради майбутнього України...

"Свобода" має парламентський досвід, вони більш помірковані і там вони би принесли більше користи.

Натомість ПС більш радикальний, живіший, рішучіший і він більш органічний на війні та на вуличних акціях. Але, будьмо чесними, ПС візьме собі саме колишній "свободівський" електорат.

А чому би їм не знайти спільний знаменник, як свого часу ІРА та "Шін Фейн" в Ірландії, кожна з них роблячи свою роботу і разом Спільну Справу?

Українці, коли ми наберемося якогось розуму?.. Бо найсмішніше буде, коли жодна зі згаданих сил не набере 5%, що найреальніше... :(((

11. 11. 11011

Коли наш Колодар дарує нам таку рідкісну дату, ми не змогли відмовити собі в задоволенні її гідно відмітити.

Якщо з часом цієї події все зрозуміло – це 11 січня 11011 року Дажбожого (2012 р. адм.), 11 година 11 хвилин за Київським часом, то щодо місця проведення були різні пропозиції. Зрештою зупинилися, мабуть, на найоптимальнішій, оскільки де ж її проводити, коли не на місці, звідки й походить наше літочислення, – в Мізині?

Дорога з Києва неблизька, тому аби не запізнитися, виїхали рано. Знайшлися й люди, котрі, проспавши, хотіли нам зірвати захід, однак їхні “підступні задуми” не здійснилися – водій справно давив на педаль газу і ми прибули до Мізинського музею так, що встигли нашвидкоруч підготуватися до урочистої миті, - всього за якихось 20 хвилин. Спрацювали швидко і злагоджено: хтось готував Жертовник, хтось вогнище, хтось смолоскип, інший лагодив феєрверк, було приготовано фото- та відеозйомку. Все готове і залишилися лише позбирати людей, які розбрелися по території, що й було успішно виконано.

Всі встали в коло навкруги вогнища, п’ятеро рунтат розташувалися біля Жертовника і почали наше урочисте дійство. Сухі дрова на багатті справно спалахують від тієї самої свічки, яку запалив у Києві на кручі Дніпровій наш Учитель Лев Силенко 24 серпня 11008 року; всі учасники від вогню запалили свої свічки і ось уже промовляється Молитовне Слово Пророка нашого. Далі йде молитва до Тата Оря, Мами Лель та всих наших прадавніх Предків, - і в цю мить підходить 11-та хвилина по 11-й годині – смолоскип прадавньої Української 11-титисячолітньої культури, котра тягнеться від апогею розквіту Мізинської культури, через Трипілля, Оріяну, Скитію, Антію, Русь, Козаччину до теперішньої України, впевнено спалахує. Всі присутні задумують цієї щасливої миті кожен своє заповітне бажання, яке, коли дуже захотіти, обов’язково збудеться! Лунають іскристі постріли феєрверку. Всі вітають один одного і бажають, аби збулися всі наші заповітні бажання.

Після цього наші рунтати прочитали Святе Письмо Мага Віру – у тих місцях, де безпосередньо йдеться про Мізинську культуру та наше, рунвірівське, літочислення, а р. Мирослав Марченко поділився своїми знаннями про символіку на розкопаних тут бивнях та кістках, відмітивши, що українці про це дуже мало знають і всі знаки та взори меншовартісно чомусь вважають привнесеними на нашу землю бозна звідки.

Ми фотографуємося, оглядаємо територію музею зі зразоком археологічного шурфу розкопок під скляним ковпаком та вирушаємо в сусіднє село Свердловка (стара назва, нам здалося, краща - Псарівка), де й знаходиться частина експонатів Мізинського музею, створеного енергією і  зусиллями вже, нажаль, покійного ентузіаста-дослідника Мізинської стоянки Василя Єлисейовича Куриленка. Сам же Мізинський музей зараз на реконструкції і, сподіваємося, він постане у значно привабливішому вигляді, а також буде присвячений виключно Мізинській археологічній культурі. Цей музей міг би стати спеціалізованим та приваблювати туристів, якби, звичайно, до нього повернути хоча б частину вивезених звідси експонатів до Чернігова, Києва, і аж до Москви-Петербурга, що є наразі малоймовірним...

Отож, ми вже у Свердловці й оглядаємо в тамтешньому музеї, котрий не є музеєм Мізина, а музеєм нещодавно створеного Мізинського національного парку, деякі експонати, викопані в Мізині, та фотознімки артефактів, вивезених звідти деінде, що теж є дуже цікавим. Опісля ми ще передивилися стрічку про цей Національний парк, відмітивши, що навколишня місцевість з крейдяними виходами сама по собі є цікави природним об’єктом.

А по дорозі до Києва ми завітали ще й у містечко Сосницю, відвідавши хату, де народився славетний український письменник та кінорежисер Олександр Довженко, а також оглянули поряд його музей. Всі відмітили, що експозиція створена з любов’ю, а працівники музею проводять дуже цікаву екскурсію, так, що вже стемніло, а людей з музею не можна було виманити.

Наша поїздка всім дуже сподобалася і, що цікаво, після довгих тижнів сирої погоди з похмурим, низьким небом, цей дня день видався теплим, сонячним і майже весняним. Ми відмітили, що Дажбог нам постійно сприяє під час наших свят і знаменних дат, а це, як кажуть, добрий знак.

А ще дехто з учасників нашої поїздки виявив бажання прибути до Мізинської стоянки 11.11.11111 року Дажбожого, чого ми їм щиро й бажаємо!

Чому знищують “Патріот України”?

Якось за бурхливими подіями, пов’язаними з арештом і судом над Юлією Тимошенко, та справою над тризубівцями, які відпиляли голову “вождю всєх народов”, якось зовсім непримітними залишилися зовсім невмотивовані репресії влади проти хлопців з “Патріоту України”, при тому одночасно в Харкові і на Київщині, причому сюди задіяна вся державна машина, включно з МВС і СБУ.

“Патріот України” ніби не проводив якихось відвертих антидержавних акцій і не боровся з режимом Януковича “в лоб”. Це зовсім незрозуміло було ще й тому, що хлопці у Василькові мали навіть під час виборів співпрацю з владою (Партією регіонів) в особі кандидата на посаду міського голови, котрий, зрештою, і переміг.

І ось раптом таке... Не доводиться думати, що це “художества” місцевих силовиків, що комусь десь дорогу перейшли, оскільки всі відомості вказують на те, що замовлення “мочити” йде із самого центру.

Познайомившись із рядом матеріалів щодо цих справ (наприклад, цей фільм: http://www.youtube.com/watch?v=oWSn2gZ9Vw0&feature=related), можна зрозуміти, що причиною таких репресій були саме особливості діяльности “Патріоту України”. Вони не рвалися на вибори, а робили реальні справи, допомагали реальним людям, які цього потребували, і карали тих злочинців, яких влада і міліція ну ніяк “не могла” покарати. І таким чином тихою сапою здобували собі авторитет серед народу. Вони ніби робили одну й ту ж роботу, що і влада, тобто допомагали владі і, логічно, притомна влада мала би це вітати. Але... не наша влада.

Прості громадяни, очевидно, починали задумуватися, а навіщо ж тоді нам такий розгалуджений і роздутий апарат влади, коли ту ж саму роботу без хабарів, тяганини і “футболу” (і при тому не годуючись з бюджету!) робить кілька десятків хлопців? І наскільки тупа у нас нинішня влада, але й вона зметикувала, що така діяльність “Патріоту України” і є НАЙБІЛЬШОЮ ДЛЯ НИХ ЗАГРОЗОЮ. І тільки цим можна пояснити широкомасштабні репресії проти цих хлопців.

Розмова з уніатським священиком

Хочу оприлюднити свою переписку з греко-католицьким священиком Степаном Меньком. До нього випадково попала моя ось ця розсилка:

Я: Доброго дня!
Вийшло в свiт чергове число "Слова Орiiв":
http://slovoor.info - свіжий погляд на світ!
Радимо познайомитися:
- Слову Оріїв – 10 років!
- Vivere militare est
- Постанови останнього Собору РУНВіри
- Звідки взялося єдинобожжя?
- РУНВіра є духовна революція
- Християнство дуже різне…
- Таборування молодих рунвістів
- А нам розказують про «прітєснєнія русского язика»…
- Ви націоналісти чи демократи?
- Убити гадину!
та інше…

С.М.: Комусь це потрібно баламутити людей.А наші "Івани" дуже легко на це піддаються. Нам скажуть що ми монголи, "...монголи монголи ,золотого тамерлана онучата голі".Тому через брак освіти, націонално і християнської свідомості нами завжди, керують старші брати. Раса рабів, але все таки Бог є над нами і ми все віддаємо в руки Бога - єдиного справедливого судді. Вл. Степан

Я: Таки дійсно 1000 років тому нам сказали, що ми раби жидівського бога Єгови.
Християнську свідомiсть ми вже пройшли...
А ось про брак освіти й національної свідомости... хай залишиться на Вашій совісти.

С.М.: Як я зрозумів, що Вас зчепило за живе слова "брак освіти і національної свідомості". Дорогий брате? нас знову хтось хоче використати як розмінну монету в політичній боротьбі і щоб ослабити християнство. Це основна програма масонів. Ми не віримо в жидівського бога, ми віримо в Живого Бога в Тройці Святій єдиного. Жиди в такого Бога не вірять. Вони не вірять, що Христос як обіцяний месія вже прийшов і очікують його надалі, це велика різниця. Невже Ви не були Хрещені і зовсім не цікавились християнською релігією? Виходить що так, бо так би легко не піддалися на пропаганду рунвіровців. Я був в Америці і бачив храм їхній- це пустка, яка ніколи не буде заповнена людьми. Ця справа людських рук і такі речі не витримують історичних випробовувань. Але для Вас є шанс, бо Ви попали на мою адресу і можете спілкуватись зі мною. Душе Святий відкрий йому очі і просвіти його розум! Благословення Господнє на Вас. Вл.Степан

Я: Шановний українцю-чужовіре, я Вас запевняю, що мене християнином вже зробити дуже й дуже важко (все-таки 15 років рунвірівського стажу).
Але я прихильно ставлюся до УКРАЇНСЬКОГО і ТРАДИЦІЙНОГО християнства. Вважаю, що у нас зараз найбільший спільний ворог - Московська ФСБ-шна церква. Чи може для Вас рунвісти?
Я в дитинстві був охрещений і на початку 90-х почав шукати себе в християнстві більш грунтовно. Але не знайшов.
Я і не стверджував, що Християнство і Юдаїзм то одне й те ж саме. А щодо Бога, то Бог-отець у вас і Єгова у жидів все ж таки, скажімо так, майже одне й те саме. Чи не так? І Свята земля у вас спільна, і свята ріка. І небіжчиків ви відправляєте на лоно Аврамове...
Щодо зв'язків РУНВіри з масонством, то оскільки Ви це довести не можете, то не варто це й виголошувати, бо я можу попросити доказів.
А ось на рахунок "пустка, яка ніколи не буде заповнена людьми", то мудрі люди кажуть так: "ніколи не кажи ніколи"...

С.М.: Я -греко-католик. Мені пригадалося, як я мав диспут з Свідками Єгови.Після кількаденного розбору Слова Божого, мені одна пані , яка показала стос переписаної єговістської літератури, але не могла відповісти на суттєво важливі для кожної людини питання, сказала мені: " Ви що хочете,щоб я зреклася кількарічної моєї праці, і все це викинула?" Я зрозумів,що для неї не є важливим пізнати правду, а просто важко зректися своїх помилок і признати, що те про що вона писала і як здавалося, трудилася - котові під хвіст. Щось проглядається у Вас. Так само мені цікаво, як Ви і де більш ґрунтовно шукали християнство? До нас прийшов крішнаїт, який сім років був в їхньому монастирі, але завдяки Божому втручанню почав шукати християнство, був в одному з протестантських направлень, але потім найшов нас. Оце пошук. І він не боявся признатись до помилок. Я був охрещений в УПЦ МП, але знайшов правдиву Церкву. Шукайте і знайдете. Просіть і дасться Вам. Стукайте і відчиниться. Хай Святий Дух просвітить Вас. Вл.Степан

Я: Та ні, зі мною далеко не так, як із Вашою знайомою єговісткою. Я добре знайомий з християнською доктриною (зокрема традиційних наших церков), з історією виникнення й поширення Християнства і тому я не можу це сприйняти принципово. Я людина вільна і якби засумнівався в РУНВірі, то нею би не займався і не вірив би в Дажбога. І тому для мене це і є Правдивий Бог.
Я шукав на початку 90-х в Херсоні, серед православних і греко-католиків. Заходив був і до протестантів, але мені там радикально не сподобалося.
Так а все-таки, дайте відповідь, хто Вам особисто, як людині, а не пастирю, ближче, РУНВіра, УПЦ МП чи єговісти?

С.М.: Якщо Ви мені не дали вибору, а поставили тільки три течії, то звичайно, що УПЦ МП. В тій церкві є правдиві Святі Тайни, тому що там правдиве священство. Але настільки зибити голову Дажбогом, що для цього потрібно мати не мозок, а не знаю що? Хтось би сказав що це одна "фігня", або просто бажання показатись оригінальним. Адже історичність Христа зараз ніхто не заперечує. Навіть є поважні статті про Туринську плащаницю. А що, рунвіра дала Вам відповіді на всі питання теперішнього і майбутнього життя? Дивно мені це читати. Як Ви знайшли мою адресу? Вл.Степан

Я: Дякую за відвертість. Вам ФСБшна придворна Путінська церква ближче за українців...
Я знав, що ви всі, християни "братья во Хрістє", але не думав, що настільки. Дійсно, Ісус ваш і Ваша жидівська Біблія так на вас дурно впливає. Космополіти і є космополіти...
А коли немає аргументів, то залишаються лише: "це одна "фігня", або просто бажання показатись оригінальним", "для цього потрібно мати не мозок, а не знаю що"...
Ви хоч знаєте, що 70% людства мають "не мозок, а не знаю що"? Може тому, що вони ще не "увєровалі" у вашу жидівську каламуть, яка призначена гоям?
Нема більше про що говорити...

С.М.: Я бачу, Ви образилися за відвертість. Але також подумав,що Ви може й є цей агент ФСБшної церкви, який хоче більше вивідати, як відносяться до неї. Так що це може бути палка в два кінці. Кожний має право вибору, але мусить включати цей дар розуму, який йому Бог дає при виборі правди. Бо інакше все життя буде змарноване. Розум завжди хоче пізнати правду, а воля завжди є направлена на те, щоб шукати добро. Якщо в першому або другому випадку є помилки, то вся праця нас-марку. Тому дорогий співбрате включай оці важелі своїх духовних дарів, бо інакше за це колись спитають. Ви не відповіли, як Ви знайшли мою адресу. Хай Бог просвітить Вас.

Я: - Ви не уявляєте, як я Вам за відвертість вдячний. А ось далі — то було трохи хамство...
- Я агент не лише ФСБ, а й ЦРУ, Моссаду і Абверу. Вашу адресу мені надало саме ФСБ, щоб я вивідав у Вас дещо :)
- Коли спитають - буду відповідати.
Хай допоможе Вам Дажбог стати українцем!

С.М.: Мені здається, що наш діалог нічого не дасть. Ви не відкриті і не відповідаєте відверто на мої питання. Чи можна висвітлити нашу розмову на нашому сайті? Хай Бог просвітить Вас.

Я: Мені нема чого особливо приховувати, але Ви звинувачуєте мою конфесію у речах, які не можете довести (це називається по-простому, плітки розповсюджуєте), до того ж вдаєтеся до образ. Я ж не на допиті, чи не так?
Але коли Вам так важливо, де я взяв адресу Вашої скриньки, то скажу, що не пам'ятаю. Скоріше всього, мені прийшла якась розсилка, де була й Ваша адреса.
Оприлюднюйте, якщо повністю і без перекручень.

Поговоримо про Великдень

Слава Дажбогові! Слава Його Пророку!

Шановні побратими й посестри, хочу з вами поговорити про Великдень Світла Дажбожого, а точніше, про дату його святкування. Це тема на сьогодні є дуже дискусійна і тому вносить серед нас значні різночитання й непорозуміння. І її давно вже пора якось вирішити.

Я свого часу, коли мав останню коротку розмову з Учителем, то ми з ним домовилися якось вибрати час і поговорити про сенс і дати деяких свят і, найголовніше, Великодня, однак, нажаль, не встигли…

За Календарем Учителя на 10991 рік (в Священній Книзі Обрядів) Великдень святкується 14 квітня. Деякі ортодокси святкують його щороку саме 14 квітня, який би не був це день тижня. Можливо, це й правильно, однак тоді Вербну НЕДІЛЮ треба святкувати строго 7 квітня, що далеко не обов’язково припадає на неділю… Я вже мовчу, що тоді й Жайворонкову Неділю (коли притримуватися строго того календаря) треба святкувати не конче в неділю. Та й коли Великдень буде у будень, то багато хто в громаду святкувати не прийде… Тобто, гадаю, така ортодоксальність не зовсім вірна і з логічної, і з практичної сторони.

Дехто, хто себе називає рунвістом, зокрема Богдан Островський, святкує Великдень строго разом з православними християнами, що й коментувати не варто.

Язичники-багатобожники зовсім нещодавно вирішили святкувати Великдень просто, а саме строго на весняне рівностояння (рівнодення), бо вони обмежилися в трактуванні дати свята етимологією самого слова Великдень, тобто розуміють це слово не в сенсі значимости цього свята, а всього лише в сенсі довжини дня. Однак зі слова Великдень, якщо логічно подумати, зовсім не випливає однозначно, що це «день, який стає більшим ночі», адже тоді називалось би це свято, наприклад, Більшдень, чи не так? А слово Великдень більше би підійшло до свята Купала, коли день дійсно найбільший.

Тут би можна й не згадувати про язичників, адже у них своя правда, але вони мають певний вплив на багатьох рунвістів і заводять їх на манівці. Однак, будьмо чесними, 20/21 березня немає ніякого ВІДРОДЖЕННЯ ПРИРОДИ і зазвичай лежить сніг! Який же тут Великдень? До того ж у народі зберігся обряд т.зв. Обливаного понеділка наступного дня, коли люди, жартуючи, обливали один одного водою, однак коли сніг і мороз, то жарти це доволі небезпечні…

Але повернемося до рунвістів. Громади «Хмельницького» об’єднання святкують Великдень у неділю після першого повного місяця після рівнодення, тобто вони сюди примішали чомусь ще й Місяць, як в Юдаїзмі/Християнстві/Ісламі. Тоді як щодо всих інших наших свят Місяць у них ігнорується. Очевидно, на наших побратимів теж могутній вплив наклав розрахунок Пасхи у православних християн. Але ж, до всього, дата Великодня у такому випадку буде «бігати» в межах більше як цілого місяця по нашому Колодару…

До того ж сенс Великодня – ВОСКРЕСІННЯ ПРИРОДИ, а вона воскресає у нас остаточно саме у середині Квітня! І зовсім не залежить це від Місяця.

Але найважливіше те, що в Календарі Учителя на 10991-й рік Великдень стоїть саме 14 квітня, а повний місяць цього року був 30 березня у шостак, тобто Великдень мав тоді бути (якщо слідувати логіці хмельничан) 31 березня – на два тижні раніше! Тобто така самодіяльність є грубим спотворенням духовного спадку Учителя, що ніяк не сприятиме єдности серед рунвістів і авторитету Засновника РУНВіри.

Натомість вже років 5 тому збиралися рунвісти, котрі досить глибоко розбираються в календарних системах, в астрономії тощо, і на тому зібранні було домовлено, що Великдень святкувати потрібно четвертої неділі після Рівностояння дня й ночі (рівнодення), тобто ТРИ ПОВНИХ ТИЖНІ ВІД РІВНОДЕННЯ. Це й було затверджено на Свяраді в Богоявленському. І тоді дата Великодня має припадати у різні роки на день від 10 до 18 квітня, тобто практично у НЕДІЛЮ, НАЙБЛИЖЧУ ДО 14 КВІТНЯ.

Однак потім, пізніше, коли наші шляхи з «Богоявленським» об’єднанням розійшлися, там раптом вирішили (і я цього не знав!), очевидно для спрощення, аби не рахувати від весняного рівностояння, святкувати Великдень запросто другої неділі квітня. Таким чином вийшло, що цього року одні святкують Великдень 17 квітня, а інші – 10 квітня.

Проте таке спрощення, по-перше, робить дату Великодня у різні роки в проміжку від 8 до 14 квітня, що не конче все ж є датою, ближчою до 14 квітня. По-друге, ми «прив’язуємо» дату Великодня не до астрономічної (природної!) точки рівностояння дня й ночі, а до 1 квітня Григоріанського (християнського!) календаря. А це 1 квітня у свою чергу «прив’язане» до початку їхнього року 1 січня (яке, за одними даними, просто було римлянами взяте «зі стелі», а за іншими, – це дата «обрізання» Ісусового). Ось така ось «простота» виходить…

Але це питання треба вирішувати і щонайскоріше.

Хто як думає?

Плекання нижчої вартости

Пару днів тому замилувався в маршрутці, як молода мама розмовляла зі своєю донечкою вишуканою українською мовою. Ось, мрію собі, так виховується нове покоління українців, котре писати, читати і думати буде українською.

Так я собі мріяв, доки не настала черга тій мамі з доцею виходити. І тут мама звернулася до водія з проханням зупинити… вже вишуканою московською.

І ось тут я вже міцно задумався: а чи усвідомлюють такі мами, що разом з українською мовою вони прищеплюють своїм дітям комплекс меншої вартости тієї мови – мови, яка призначена для «кухонного» вжитку і впівголоса?

Не треба бути пророком, аби стверджувати, що дівчинка, вирісши, буде соромитися цієї мови…