Для керування волами нашим дідам достатньо було двох чарівних слів:
“соб” і
“цобе”. Одне з них означало
“ліворуч”, а інше –
“праворуч”. З волами зрозуміло і волам цього було достатньо. Проте виявляється, що для описання всього розмаїтого сучасного партійного спектру із сотень партій теж часом достатньо ярликів “лівий” і “правий”. За якимось незбагненим принципом всі політичні сили розділено на дві великі частини:
“ліві” і
“праві”, зовсім же невелику частину нагороджено привілейованим ярликом
“центристи”. До деяких “лівих” і “правих”, правда, часом чіпляється префікс
“ультра” і це означає, мабуть, що вони дуже далеко від “центристів”.
Цікава і немаловажна деталь. За моїми спостереженнями, залежність від олігархату, яка дуже велика саме серед “центристів”, поступово спадає майже до нуля при переході до політичних сил з тавром “ультра”. Відповідно, і ступінь "паршивости”, котрий нам нав’язують контрольовані тим же олігархатом засоби масової інформації і офіційні політологи, обернено пропорційний цій залежности – найбільш “хорошими”, “правильними” і “прогресивними” є партії “центристські”, ті що далі від “центру” в обидві сторони – “середньої паршивости”, а ті, що з ганебним тавром “ультра” – це зовсім “погані” хлопці, фашисти і, взагалі, вони майже від Сатани.
Так було в Європі-Америці, це утвердилося зараз з приходом їхньої демократії і у нас. Хоча цікаво, в кінці 80-х – на початку 90-х в пресі тодішньої СССРії сили, котрих називають тепер “лівими”, тоді були чомусь “правими”. А сучасних так званих “правих” називали тоді “лівими”. Тобто основоположною засадою було тоді і залишається зараз лояльність до влади? “Праві” – провладні, а “ліві” – опозиційні? Але ж зараз в даний момент більш провладними можна назвати “лівих” комуністів Сімонєнка, аніж “праву” УРП-Собор. Відповіді немає…
Спробуємо розібратися. Припустимо, з “центристами” і “ультра” ми визначились – тут визначальним є олігархічний фактор. Але який все ж таки критерій береться за основу при розподілі політичних сил по “флангах”? Чому одних кидають “ліворуч”, а інших – “праворуч”? За ставленням до національного питання? За ставленням до власности на засоби виробництва? До лібералізму? До демократії – тоталітаризму? До прогресу? Чи може за якимись іншими принципами? Цього, боюсь, достеменно не скаже ніхто. Бо політичних суб’єктів із зовсім протилежним ставленням до згаданих цінностей чомусь поміщають по одну сторону від “центру для вибраних”, а багатьох з тих, котрі сповідують згадані цінності однаково, розкидають по обидва боки. Логіку помітити в цих питаннях дуже важко і нагромаджується неймовірна плутанина. Особисто я зовсім не зустрічався з публікаціями, котрі намагаються нехай не висвітлити це питання, а хоча б спробувати розібратися.
А все тому, що поділ на “лівих” і “правих” – це несусвітня глупість. Проте вона настільки в’їлася у свідомість політиків і політологів, що навіть спроба якось вияснити ці питання вважається, мабуть, ледве не невіглаством: “Як? Адже це і їжаку зрозуміло!” Але скажіть мені на милість, куди віднести ідеологію УНА-УНСО, принаймні періоду Корчинського? До яких сил зарахувати Націонал-большевицьку партію Едуарда Лімонова в Московії? А німецький націонал-соціалізм НСДАП – це явище “ліве” чи “праве”? Нарешті зовсім свіже явище європейського антиглобалізму куди зарахуємо? Це лише кілька питань, на які чітко ніхто не відповість.
Як один з маразмів нині існуючого розподілу можна навести той приклад, коли партію недавно вбитого нідерландця Форсайта (до речі, в минулому марксиста) чомусь зарахували аж до “ультрапрвих” лише тому, що ті виступають за обмеження в’їзду в країну іммігрантів з Азії. Бо ті, виявляється, приносять свіжі, здорові цінності в Нідерланди – цю затхлу країну гомосексуалізму, проституції і наркоманії. Цікаво, що його однопартійці самі руками і ногами намагаються від цього тавра “ультра” відхреститися…
Розмістити весь спектр політичних сил суспільства на одній лінії – значить розподіляти ці сили за одним лише показником. За яким? Це означає те ж саме, що шукати, припустимо, закопаний скарб за таким описом: “сто кроків ліворуч від одинокого дуба”. Звичайно, скарб можна знайти і за таким описом, коли дуже цього захотіти. Проте доведеться, мабуть, викопати глибоку канаву навкруги дуба з радіусом у сто кроків. Значно простіше знайти скарб, коли опис буде таким: “80 кроків на схід від одинокого дуба, 50 кроків на південь і на глибині 5 ліктів”.
Як ви і зрозуміли, для пошуку скарбу потрібно три виміри, а не один. Але для більш-менш точного визначення ідеології партії теж не обійтись одним виміром! Та й трьох, до речі, часом замало. Які ж це виміри? Подаю головні з них:
1. Як політична сила ставиться до національного питання, тобто вона націоналістична, чи інтернаціональна? І наскільки вона зважає на це пиитання чи ігнорує його?
2. Чи віддає перевагу політична сила державній власности на засоби виробництва, землю, чи приватній?
3. Політична сила за високі податки і, відповідно, соціально спрямована, чи за низькі податки?
4. Чи виступає дана партія за рівність у суспільстві, чи за ієрархію? Тобто ідеологія в неї егалітарна чи елітарна?
5. Партія виступає за всеохоплююче (тотальне) керування суспільством, чи за повну свободу громадян (від т. зв. лібералізму і аж до анархії) і в якій пропорції?
6. Політична сила більше значення приділяє поступу вперед (прогресивна), чи збереженню звичаїв (консервативна)?
7. Джерелом влади визначається Бог (монархічна ідеологія), чи народ (демократична)?
На цих шести вимірах поки що і закруглимося, хоча їх, безперечно, існує значно більше.
Таким чином, замість недолугого розставляння політичних суб’єктів на одну лінію “ліворуч – центр – праворуч” (зі ще більш абсурдною тезою, котру всі, мабуть, чули, про те, що “ультраліві” змикаються з “ультраправими”) ми, коли спростимо систему, наприклад, до трьох вимірів, відкинувши другорядні, одержимо вже простір із трьома взаємноперпендикулярними осями X, Y i Z, де кожна політична сила буде займати окрему точку і положення її буде визначатися трьома координатами. Звичайно, як було вже сказано, таких координат для точного розуміння ідеології партії потрібно принаймні 7 (а може і 15!), проте наочно (геометрично) це зобразити неможливо та, зрештою, це і не потрібно.
Отже, шановні політологи, пора вже викинути на смітник дуже каламутні означення “лівий” і “правий” з привілейованим “центром” для “єговообраних”, щоб не заплутувати ні себе ні ближнього подібними нісенітницями. Бо як би ви не тужилися, ніколи не втиснеться весь спектр політичних ідеологій на цих трьох полицях, як не вдасться поділити все розмаїття людських націй на жидів, москалів і українців.
Світ значно розмаїтіший…
вересень 2002 р.
