Усі достойні сповідники РУНВіри невдовзі святкують величне свято Великодня Світла Дажбожого (Воскресіння Вічного). Нас часто запитують, а чому ми цього року святкуємо Великдень саме в цей день – 11 квітня, а не разом із православними 2 травня, католиками 4 квітня (Воскресіння Ісуса), чи язичниками 20 березня?Спробуємо пояснити. Так випало Українцям, від Дажбога їм така земля була наділена, що вони здавна є сонцепоклонниками, для них Сонце – то життя, немає Сонця – немає врожаю, немає життя. На відміну від народів Межиріччя, Близького Сходу, які не шанували палюче Сонце і для яких спасінням від спеки був вечір, ніч і Місяць. Тому вони пишуть справа ліворуч (за зміною фаз Місяця), добу починають увечері, живуть за місячно-сонячним, а то й чисто місячним колодаром тощо. У нас же колодар, на відміну від народів пустелі, сонячний – чітко прив’язаний до Сонця.
Шанувався, звичайно, й Місяць у нас колись, але значно менше. Можливо (це складно сказати категорично) і Великдень святкувався у день повного місяця, який іде після весняного рівностояння дня й ночі (рівнодення). А можливо й у день нового місяця – джерела про це напевне не кажуть. Святкування, прив’язане до Місяця, можна припустити - і в Мага Вірі є певні натяки про те у різних розділах. Наприклад, МВ: 43.21, як наші Предки принесли свої свята на Близький Схід:
“Халдеї (предки юдеїв) навчилися хліборобського мистецтва від Українців (Сумеріян). Вони в Них позичили хліборобське свято (культ Думуса), назвавши його Таммуз”.
Те ж саме стосується давньої Еллади:
“В місяці елафеболионі (березень-квітень) греки святкували воскресіння сина Божого Деонисія...
Культ Деонисія греки позичили у пелазгів (українців - перших жителів догрецької Греції). У пелазгів (пелазги - плем'я трипільців) Деонисій був Домусом. Археологи вважають, що вже в 11 столітті до "нашої ери" (тобто, тоді, коли ще в Греції не було греків) пелазги мали культ умираючого і воскресаючого Домуса” (МВ: 43.38).
Але оскільки наш нинішній колодар РУНВіри чисто сонячний, то зробити сам лише цикл Великодніх свят прив’язаним до Місяця, тобто рухомим у межах майже цілого місяця, буде великим ускладненням колодара, оскільки свята будуть “наповзати” одне на одне, а саме свята Великоднього циклу перемішаються зі святами, які прив’язані до Сонця, і виникне плутанина. Тому Учитель і вирішив святкувати Великдень саме через три повних священних тижні Відродження Життя після рівностояння (перемоги дня над ніччю) – тобто в середньому тоді, коли наші Предки гіпотетично й святкували Великдень за Місяцем. Саме в ці дні вже наступають теплі дні й Природа справді прокидається,
ВОСКРЕСАЄ ВІЧНЕ. При тому помічено, що за останні років сім у Великодню неділю випадає чудова погода, отже Дажбог сприяє своїм онукам!
У Священній Книзі Обрядів, виданій 11091-го р.Д., подана дата 14 квітня. Чому так? На жаль, я ніде в рунвірівській літературі не бачив обґрунтуваня цієї дати. А поговорити з уже хворим Левом Силенком на цю тему, яка мене дуже непокоїла, в 11008 р., під час його останнього приїзду до України, я не встиг… Тому можна лише увімкнути логіку і спробувати розібратися.
Дехто каже, що ось, мовляв, того року було Воскресіння Ісуса і Учитель виставив у Колодар на це число й Великдень. Ні, дорогенькі, не так все просто, того року 14-го квітня дійсно була неділя, однак православне Воскресіння Ісуса тоді було 7 квітня, а католицьке - взагалі 31 березня. Все складніше. Учитель розумів Великдень як «Великий День», при тому не за довжиною, а саме за значимістю – це День, коли вже по всій Матері-Україні, тобто навіть на півночі її, настають теплі дні, щебечуть пташки, з’являється трава і оживають в траві жуки. Це і є Свято Відродження Природи або Великдень Світла Дажбожого. І це Свято приходить до нас в середині квітня.
Щодо того, коли святкують Воскресіння Ісуса православні християни, то хоч вони й декларують, що святкують у неділю після першої весняної повні, проте там доволі складна схема обрахування. Бо, по-перше, точку рівнодення вони рахують за старим стилем, тобто біля 3 квітня, що вже закладає похибку в 13 днів. По-друге, Воскресіння Христоса “прив’язане” до жидівського Пейсах таким чином, що Воскресіння має бути лише після Пейсаха, а визначення дати Пейсаха настільки складне, що його можуть обрахувати лише вищі рабини. Тобто, як бачимо, Православ’я - релігія не самостійна, залежна від Юдаїзму, а православне Воскресіння залежить ще й від того, куди юдеї поставлять свій Пейсах!
А ось католики (і протестанти різних мастей) святкують Воскресіння свого католицького Христоса хоч і за сонячно-місячним колодаром (що є все ж прив’язкою до жидівського відліку часу), однак у них залежність від юдеїв не настільки жорстка, як у православних. Вони святкують це свято чітко в неділю, яка наступає після першої весняної повні – першого повного Місяця - після рівностояння дня й ночі (рівнодення). Тому католицьке відповідне свято дуже легко обраховується.
Але нас мало цікавлять різномасті християни, нам ближче наше, українське. І у цьому зв’язку варто нагадати, що є в РУНВірі течія, котра доволі легковажно ставиться до спадку Учителя і Пророка, і якій чомусь не підійшло святкування Великодня в середині квітня (в неділю, найближчу до дати 14 квітня, як це закарбовано у Книзі Обрядів 10991-го року) – виключно за сонячним колодаром. І вони не вигадали нічого кращого, як святкувати Великдень чітко в один день з католицьким Воскресінням. Тобто за сонячно-місячним юдейським колодаром! Коли запитуєш, мовляв, а де тут логіка, чому всі інші рунвірівські свята ви святкуєте за сонячним колодаром, а Великдень і інші свята Великоднього циклу – за сонячно-місячним (юдейським)? Відповіді немає… Хоча відповідь проста. Саме так святкують християни – всі свята за сонячним відліком часу, а ось Воскресіння й пов’язані з ним свята – за сонячно-місячним. Бо наші побратими-рунвісти досі не годні відійти від християнських лекал, досі плентаються прив’язаними до Ісусового воза…
Тепер про наших різномастих язичників.
Сучасні язичники-багатобожники святкують свій Великдень переважно за Сонцем, але точно на весняне рівностояння. Це доволі просте вирішення питання дати Великодня, однак життя показує, що воно зазвичай є річчю складнішою. Багатобожники мотивують цю дату самою назвою Великдень (великий день) і все. Проте на це можна відповісти тим, що, за цією логікою, Великдень треба святкувати на Купала, коли день справді найбільший, а свято на час весняного рівностояння назвати, наприклад, Більше-за-ніч-день. Це, звичайно, був жарт. Насправді, Великдень (відродження Природи, Воскресіння Вічного, перемога Життя над Смертю) українці так назвали
із-за його значимости, а не виходячи з довжини дня. До всього, варто зазначити, що Обливальний понеділок, котрий відзначається в народі наступного дня після Великодня (Воскресіння), робити, наприклад, 20 березня, коли ще на півночі України лежить сніг чи сипле віхола, – занадто рано.
Яке ж свято сповідники РУНВіри мають святкувати на весняне рівностояння?
Перегорнувши багато спеціальних книжок, я прийшов до висновку, що у дуже багатьох орійських (індоєвропейських) народів, та й не тільки, початок року припадав на час
весняного рівностояння дня й ночі. Подібний порядок був у Вавилоні (22 березня), у давньому Римі, де першим місяцем був березень, в Англії до 1751 р. (25 березня), у Франції в ІХ-ХІ ст., в різні часи був у Пізі, Флоренції, а також у багатьох містах Німеччини. Навіть у Жидів до ІІІ ст. до Хр. початок року був близький до весняного рівнодення. Зараз Новий Рік святкують на рівнодення в Індії за Єдиним колодаром, а також це той же Новруз в Ірані, Таджикистані, Туркменистані й Авганістані, тобто чітко у тих народів, які перейняли від нас Орійську звичаєвість!
Щодо язичницької Руси, то переважна більшість дослідників приходить до висновку, що початок року був в одних місцях на новий місяць, найближчий до точки рівностояння, а в інших – точно на момент рівностояння дня й ночі. Цікаво, що той день був 1-м березня, але воно не було 1-м березня нинішнім. Тобто, у будь-якому разі, Новоліття – це час прокидання Природи від зимового сну. І тільки потім, після уведення Юліянського колодара, початок року був виставлений для зручности на нинішнє 1 березня. І це 1 березня намертво прив’язане до 1 січня, котре, як початок року, взяте Юлієм Цезарем “зі стелі”. Так доктор іст. наук А. П. Пономарів пише:
“У народі при визначенні певних сільськогосподарських робіт завжди орієнтувалися (та й тепер нерідко орієнтуються) на день весняного рівнодення як на початок року, хоча офіційна дата Нового Року на протязі століть кілька разів змінювалась”.
Отже, виходячи із вищесказаного, початок нового року цілком логічно відзначати на весняне рівностояння. Це сакральний початок господарського року українця, або назвемо його
Новоліття. Залишки обряду його святкування залишилися як у святкуванні зимового Старого Нового року, так і в обрядах весняного Колодія (Масляної). Ще пропонується дати цьому святу іншу назву –
Ярила. Ярило – дух (не бог!) весни і ця назва буде зайвим доказом тяглости РУНВіри від наших прадавніх вірувань.
Однак святкування Новоліття жодним чином не скасовує відзначення Нового Року, який припадає на нинішнє 1 березня.
Новий Рік – це свято початку нового календарного року за тим колодаром, за яким ми, рунвісти, живемо зараз, тобто практично повністю за Григоріянським колодаром, але з початком року рівно на два місяці пізніше Григоріянського і з Дажбожою ерою на 9000 років раніше ери Христосової. Доки ми живемо розкидані одиницями по великому городу, а не власними поселеннями, доти ми змушені не робити радикальних змін у колодарі, аби дату ери Дажбога можна легко перевести в еру Христоса і навпаки. Доти й свято Нового Року 1 березня буде нагальним.
А на закиди про те, що ми святкуємо два подібних свята, можна відповісти тим, що й ми, й оточуючі нас люди святкують і так початок року далеко не один раз: поряд із 1-м січня є 14 січня, є ще 1 вересня як початок нового навчального року, а у нас ще є Різдво як початок нового сонячного року. Багато хто святкує ще, до всього, й різні екзотичні нові роки: китайський, японський тощо.
Таким чином, Новий рік - свято приходу нового року за діючим колодаром, а Новоліття (Ярило) – свято приходу сакрального Нового літа, свято початку весни, свято прокидання Природи. Великдень же, Воскресіння Світла Дажбожого – свято Воскресіння Життя, Воскресіння Вічного.
Слава Дажбогові!
