понеділок, 15 квітня 2019 р.

З Великоднем Світла Дажбожого будьте здорові! З Воскресінням Матери Природи!





"Коли оновлення (воскресіння) Природи зустрічає народ оновленням (воскресінням) Душі своєї, цвіте життя його здоров'ям мислі і тіла, творить гармонійне єднання Людини з Дажбогом, відбувається гармонійне дихання "Я" людського з диханням "Я" космічного.

Матері і діти, які не хотіли поклонитися чужим зайшлим богам - іконам, що їх привіз з чужини князь Володимир, і бігли над Дніпром, і плакали - благали: "Видибай, Боже, видибай!", радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші материнські сльози зве святими!

Волхви (духовні богатирі - непідкупні і священні пророки України (Руси), які йшли на муки, обороняючи рідну батьківську віру в Дажбога, - радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші муки зве святими!

Воїни (священнодіючі ратаї), які відійшли у Вічність у рівних і нерівних боях, обороняючи Славу, Честь і Волю України, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився, і Ваші подвиги зве святими!

Сини і Дочки, які понад все любили Україну (любили її більше, як Ісуса, Могамета, Маркса) та інших богів і жерців Чужовір'я, і за Славу, Честь і Волю України йшли на муки, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився і Вашу любов зве святою!

Блудні сини і дочки України, які чинили вільний і невільний гріх, зраджуючи Україну в ім'я чужих богів і переконань, і тепер каються і вертаються до Рідної Української Національної Віри, радуйтеся - Дажбожий внук оновився, воскрес, з дому неволі визволився! Життя живе вічністю воскресіння (оновлення і вдосконалення)!

Дажбог - Свідомість Всесвіту, ми внуки Дажбожі, в нас душа одна і тіло в нас одне, і в однині ми - внуки і в множині - ми внук, і радуємося ми, що Дажбог Великоднем Світла воскресає (оновлює) життя. Обдаровує життя Свідомістю, Красою, Волею, Натхненням. Ставить Людину в центрі Всесвіту".

ЛЕВ СИЛЕНКО. МАГА ВІРА. Сорок третій день.

Святкування Великодня в київській громаді сповідників РУНВіри на Трухановому острові








За моїми спостереженнями, останні приблизно 15 років, у день Великодня завжди була чудова весняна погода. І цього разу теж, попри те, що до Свята і після Свята була холодна і дощова погода, саме цього дня, попри холодний вітер, вийшло Сонце і було доволі тепло!

Таким чином сам Дажбог сприяє нам у цьому і, отже, ми в правильний час святкуємо Великдень!

З Великоднем, сповідники РУНВіри!

Спалюємо всю нечисть


вівторок, 5 березня 2019 р.

Рей Бредбері і Марк Цукерберґ


451° за Фаренгейтом (Навчальна книга — Богдан, 2018).png



Нарешті і я, який не надто любить фантастику, хворіючи, перечитав книгу Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом".

На мене справила вона сильне враження. Американський фантаст ще тоді, далекого 1953 року показав, куди котиться Західна цивілізація, авангардом якої, як не крути, нині є Америка. 

Звичайно, з висоти нашого часу багатьом може здатися, що різні технічні фішки вже навіть нині перевершили все те, що понаписував автор. Зокрема він не додумався, що майже суцільно все контролюється відеокамерами і тому втекти головному герою з міста не вдалося б. Окрема тема - комп'ютерні ігри і смартфони, з якими ніколи не розлучаєшся. І ще достатньо багато вже є подібних штучок для майбутнього тоталітаризму.

Але він показав головне:

1. Людям вже досить легко вмонтовують у голову будь-яку бздуру - фашизм, расизм, сексизм, права елгебете, фемінізм, культ голокосту, права котиків/собачок тощо.

2. Практично убитий інститут сім'ї і народження дитини в "цивілізованій" (не негритянській і не мексиканській) сім'ї - майже досягнення. "Сім'я" - лише для зручного сексу, підвернувся зручніший партнер - створюється нова "сім'я".

3. Культ Санта-Барбари і безкінечних мильних опер для жінок, тупих детективів і екшенів для чоловіків, абсолютно кліпове мислення для дітей і молоді.

4. "Затички" у вухах для ховання від реальности.

5. Скупчення народу у мегаполісах, серед створеної людиною реальности і нерозуміння багатьох, а навіщо та природа взагалі потрібна...

6. Великий відсоток самогубств. Відсутність сенсу жити як наслідок.

тощо


Мені скажуть, мовляв, що ти верзеш, адже США - оплот свободи! Гм... Це дійсно було так у ХІХ ст., а зараз це далеко не так. Принаймні Україна нині - на порядок вільніша країна.

Мені закинуть, що там ідеться про тоталітарне суспільство, а в Штатах же книги не заборонені і це скоріше йдеться про СССР.

Воно то так, але коли розібратися, то лєнінци-сталінци хотіли форсовано зробити в недозрілій для того країні лише те, до чого справжні марксисти йдуть повільно і впевнено на Заході. І тому ті спроби накрилися мідним тазом. І я не здивуюся, що колись настане такий час, що забамбулений пунктом 3 плебс буде вимагати від влади дійсно закрити пельку нам, які читають книги, аби не баламутили їх і не заважали їм ловити кайф і далі, не обтяжуючи їх складними запитаннями. До того ж (О, жах!) у книгах буває написано неполіткоректно!

І влада піде назустріч, бо саме цей виборець і обирає цю владу! (Бо у нас же загальне виборче право, як же!). А ще будь-якій владі незручними були насамперед саме ми!



А ще прошу звернути пильну увагу на Фейсбук. Хіба це не віртуальна модель того тоталітарного суспільства, що описане в романі? При чому гайки невпинно закручують і закручують! Хіба тут не саджають вас на 30 діб без права оскарження лише за косий погляд у бік категорій, перерахованих у п.1? Хіба тут не можуть запросто знищити всі ваші багаторічні напрацювання, зв'язки з тисячами друзів тільки тому, що якісь "стукачі" на вас настукають Цукерберґу? 

Прибіжать негайно "пожежники" і спалять весь ваш акаунт дотла! Щоб іншим було комфортно, кайфово і бездумно котитися весело в прірву! І щоб інші "розумники" боялися!

Можу лише запевнити, що на Фейсбуці це відлагоджується наразі, а потім запросто може втілитися в реалі. 

Тому не дивуйтеся потім і не кажіть, що я не попереджав...

четвер, 21 лютого 2019 р.

Посилання на цю статтю Facebook блокує як спам!

Посилання на цю статтю тут.
Однак коли його викладати у ФБ, то цукерберги це не розміщують, повідомляючи, що це ніби спам...
Тобто можна зробити висновки, що вони цілеспрямовано проштовхують знищення сім'ї як такої, а всю інформацію, яка це викриває, жорстко блокують.

Что творили советские девушки, Вы только посмотрите


С начала 20-х годов в стране вспыхивают яростные дискуссии о месте любви, секса и брака в новом обществе. Споры ведутся не просто среди обычных граждан, но и на государственном уровне. Активной участницей подобных споров стала Александра Коллонтай — революционерка, государственный деятель и дипломат.

В 1913 году, еще до того как «все завертелось», Коллонтай опубликовала статью «Новая женщина», в которой развивала взгляды на женщину нового, передового общества. Новая женщина стремится стать полноправным членом общества и руководствуется следующими принципами:

- победа над эмоциями, выработка самодисциплины;

- отказ от ревности, уважение свободы мужчины;

- требует от мужчины не материального обеспечения, а бережного отношения к своей личности;

- новая женщина — самостоятельная личность, её интересы не сводятся к дому, семье и любви;

- подчинение разуму любовных переживаний;

- отказ от фетиша «двойной морали» в любовных отношениях. Новая женщина не скрывает своей сексуальности.

В 1923 году в журнале «Молодая гвардия» она опубликовала «Письмо к трудящейся молодежи», которое поэтично назвала «Дорогу крылатому Эросу!». В письме она открыто называет брак продуктом социального неравенства и призывает уничтожить его как институт. Мужей она называет «бывшими владельцами женщин» и подробно описывает регламент интимной жизни: «Не чаще четырех раз в неделю и не более трех часов».


Вскоре после знаменитых декретов Ленина «О мире» и «О земле», которыми ознаменовалась Великая Октябрьская социалистическая революция 1917 года, вышли декреты Ленина «Об отмене брака» и «Об отмене наказания за гомосексуализм»(последний — в составе декрета «О гражданском браке, о детях и о внесении в акты гражданского состояния»). Они были подписаны Лениным 19 декабря 1917 года.

В частности, оба декрета предоставляли женщине «полное материальное, а равно и сексуальное самоопределение», вносили «право женщины на свободный выбор имени,места жительства». По этим декретам «сексуальный союз» (второе название — «брачный союз») можно было как легко заключить, так и легко расторгнуть.

Институт брака изжил себя




Брак объявили пережитком прошлого. Теперь задача воспитания подрастающего поколения была не частным делом, но общественным. В одном из писем Троцкому Ленин писал: «Все запреты, касающиеся сексуальности, должны быть сняты… Нам есть чему поучиться у суфражисток: даже запрет на однополую любовь должен быть снят».

Среди молодежи набирает популярность так называемая теория стакана воды — комплекс взглядов на любовь, брак и секс. Смысл теории заключался в том, что отношения между мужчиной и женщиной должны быть устроены так же просто, как утоление жажды. Все остальное считалось условностями и потаканием буржуазным ценностям.



Впрочем, если верить воспоминаниям Клары Цеткин, Ленин к этой теории относился отрицательно, он называл её «совершенно немарксистской и сверх того противообщественной». Сама Клара Цеткин писала в своих «Воспоминаниях о Ленине»: «Конечно, жажда требует удовлетворения. Но разве нормальный человек при нормальных условиях ляжет на улице в грязь и будет пить из лужи? Или даже из стакана, края которого захватаны десятком губ?»

Центральная печать, впрочем, стремилась идти в ногу со временем. В газетах стали появляться истории вроде таких («Правда», 7 мая 1925 года): «Студенты косо смотрят на тех комсомолок, которые отказываются вступить с ними в половые сношения. Они считают их мелкобуржуазными ретроградками, которые не могут освободиться от устаревших предрассудков. У студентов господствует представление, что не только к воздержанию, но и к материнству надо относиться как к буржуазной идеологии…»

«Чубаровщина»




Из-за подобных настроений общественности преступления на сексуальной почве стали нормой. Одним из самых резонансных дел стало дело о групповом изнасиловании в Чубаровом переулке в районе Лиговского проспекта, в Санкт-Петербурге.

Вечером 22 августа 1926 года на 20-летнюю Любовь Белякову напала толпа парней. Завязав девушке глаза грязной тряпкой, они дотащили ее, упирающуюся, до сада Сан-Галли, сняли с нее повязку и изнасиловали. Если верить газетам, насильников было 26, среди них — минимум пять комсомольцев, кандидаты в члены ВКП (б), демобилизованный матрос и секретарь комсомольской ячейки завода «Кооператор» Константин Кочергин. Молодые люди проделывали подобные вещи не в первый раз, правда, обычно их жертвами становились проститутки.

В суде насильники твердили одно и то же: «Женщина не человек, преступления не было». Поддерживал их и рупор комсомола «Комсомольская правда»: «Женщина не человек,а всего лишь самка. Каждая женщина — девка, с которой можно обходиться так, как вздумается. Ее жизнь стоит не больше, чем она получает за половое сношение» (18 декабря 1926 г.). «Самым скверным является то обстоятельство, — отмечает далее газета, — что этот ужасный случай не представляет собой в нашей жизни никакого особого преступления,ничего исключительного, он — всего лишь обычное, постоянно повторяющееся происшествие».

Любовь пошла в милицию, стражи закона организовали облаву и задержали пять человек. На суде прокурор спросил насильников: «Отчего же вы ее просто не придушили?» Обвиняемые удивились: «Зачем душить? Побаловались, что тут такого».

В декабре перед судом предстали двадцать семь обвиняемых в возрасте от 17 до 25 лет. Семерых приговорили к расстрелу, остальных — к разным срокам заключения в Соловецком лагере особого назначения, двоих оправдали.

Голые и отчаянные




В 1924 году из подполья выходит движение радикальных нудистов в СССР «Долой стыд!», члены которого открыто говорили, что олицетворением демократии и равенства является нагота. Они прогуливались по улицам в чем мать родила, а из одежды признавали только пеструю ленту через плечо с надписью «Долой стыд!».

А. Р. Трушнович (один из руководителей Народно-трудового союза) рассказывает об обществе в своей книге «Воспоминания корниловца (1914—1934)»: «В 1922 году я несколько раз присутствовал на выступлениях общества „Долой стыд“. Совершенно голый,украшенный только лентой с надписью „Долой стыд“ оратор на площади Краснодара кричал с трибуны:

— Долой мещанство! Долой поповский обман! Мы, коммунары, не нуждаемся в одежде,прикрывающей красоту тела! Мы дети солнца и воздуха!

Проходя там вечером, я увидел поваленную трибуну, „сына солнца и воздуха“ избили. В другой раз мы с женой видели, как из трамвая, ругаясь и отплевываясь, выскакивает публика. В вагон ввалилась группа голых „детей солнца и воздуха“, и возмущенные люди спасались от них бегством. Опыт не удался, выступления апостолов советской морали вызвали такое возмущение, что властям пришлось прекратить это бесстыдство».

Художница Наталья Северцова-Габричевская так вспоминала встречу с советскими нудистами: «Кто-то хохотал до слез, кто-то плевался. Старухи крестились, говоря: „Апокалипсис! Конец света!“ — и растерянно спрашивали у прохожих: „Что ж это? И нас заставят раздеться?“»

В декабре 1925 года на XIV съезде ВКП (б) Н. И. Бухарин в рамках кампании против оппозиции Г. Е. Зиновьева подверг критике моральное разложение молодёжи, назвав в числе примеров такой деградации деятельность общества «Долой стыд».

Від автора блогу


Таким чином ми бачимо, що все те паскудство, яке зародилося при більшовиках, але не розвинулося, - майже перемогло у 60-х роках минулого століття на Заході під знаменами культур-марксизму.
І тепер ця вся зараза разом з фемінізмом знову суне на нашу землю...

вівторок, 15 січня 2019 р.

Розмови з Левком Лук'яненком у червні 11008 р.Д.


Розмови Руслана Морозівського з Левком Лук'яненком відбулися в с. Хотів біля Києва, в приватній садибі Левка Григоровича.

Нагальність розмови викликана стагнацією політичного поступу і жахливим на той час (і зараз) економічним зубожінням населення нашої країни.

Пан Руслан намагався отримати відповіді на те, як вийти з цього стану, яке значення при цьому матиме усвідомлення населенням необхідности вибору саме Національного самоусвідомлення, яке нерозривне з утвердженням постулатів Рідного Богорозуміння і Світосприйняття.












четвер, 13 грудня 2018 р.

Ще дещо про фемінізм




Морське узбережжя. Курорт. Пляж. 
Купається компанія феміністок. 
Музика, фрукти, шампанське, свято життя. 
Раптом одна з них виловлює з води стару пляшку. 

Відкривають пляшку, а з неї — джин:

— За те, що звільнили мене, виконаю будь-яке бажання!
— Хочемо повного рівноправ’я між чоловіками і жінками!!!
— Слухаю і підкоряюся - відповідає джин і розчиняється в повітрі. 
Негайно на пляж виїжджають два поліцейських уазика. 
З них вискакують поліцейські, хапають дівчат, 
заламують їм руки і запихають у машини.
— За що?! Ридають феміністки.
— Як це за що! За злісне ухиляння від почесного військового обов'язку!



Мені достеменно не відома структура і джерела фінансування феміністичних організацій. Частина коштів надходить з якихось «фондів». Держави також і самі щедро фінансують власну загибель з коштів платників податків. Частина коштів йде через ООН під солодким соусом «захисту прав жінок», «планування сім'ї», і «гендерної політики». Частина коштів йде як прибуток від такого сектора вільного сексуального ринку, як шоу-бізнес. Але якби я був терористом №1, я би нізащо не став займатися сумнівної ефективності дурницями на кшталт тарану хмарочосів захопленими авіалайнерами. Я би просто щедро фінансував феміністичні організації на території противника, борючись з ними на власній території. Фінансування підривних сил на території супротивника - прийом відомий і дуже ефективний. Точно так Німеччина і США під час Першої Світової війни фінансували більшовиків, використовуючи їх в якости підривної сили проти царської Московії. Жінки противника вбивали би своїх ненароджених дітей, переорієнтували б інших жінок на безплідні гомосексуальні зв'язки, вели б "війну статей" проти власних деморалізованих чоловіків, коротше, ударними темпами розвалювали би соціальну структуру противника. А чоловіки би слабшали, тупіли, ріділи, спивалися, і в результаті їм просто би стало нема чого захищати. За кого йти в бій? За жінок, які відібрали їх майно і дітей? За дітей, які вбиті жінками до народження або відірвані від батьків і нацьковано жінками проти батьків? За держава, яке все це організувала? За територію, яка вже населена чужинцями, а по суті - захоплена? За себе, змішаного з лайном, і з самооцінкою нижче плінтуса?

Супротивника не потрібно вбивати - він вбиває себе сам. Територію не потрібно захоплювати - противник сам пускає тебе на свою територію, щоб компенсувати своїх померлих. Думаю, років через 100 мусульманська більшість США вибере президентом праправнука Усами Бен Ладена. Через місяць США стануть Об'єднаним Халіфатом Північної Америки. А замість статуї Свободи поставлять пам'ятник жінці без паранджі і в штанях. Пам'ятник феміністці, яка розчистила життєвий простір для правовірних. Бо великий Аллах, який забрав у невірних розум. І в божевіллі своєму поставили вони жінку вище себе. І стали прахом біля ніг правовірних. Аллах акбар! Втім, Об'єднаному Халіфату Північної Америки в союзі з Західноєвропейськими Еміратами буде ще міцний перед тривала конкуренція з КНР, кордон з якою в результаті вимирання корінного населення Московії буде на той час проходити Уральським хребтом і пустелями Середньої Азії.

Уривок з книги Олега Новосьолова 
"Жінка. Підручник для чоловіка"

середа, 12 грудня 2018 р.

Ліво-право (Соб-цобе)



Для керування волами нашим дідам достатньо було двох чарівних слів: “соб” і “цобе”. Одне з них означало “ліворуч”, а інше – “праворуч”. З волами зрозуміло і волам цього було достатньо. Проте виявляється, що для описання всього розмаїтого сучасного партійного спектру із сотень партій теж часом достатньо ярликів “лівий” і “правий”. За якимось незбагненим принципом всі політичні сили розділено на дві великі частини: “ліві” і “праві”, зовсім же невелику частину нагороджено привілейованим ярликом “центристи”. До деяких “лівих” і “правих”, правда, часом чіпляється префікс “ультра” і це означає, мабуть, що вони дуже далеко від “центристів”.

Цікава і немаловажна деталь. За моїми спостереженнями, залежність від олігархату, яка дуже велика саме серед “центристів”, поступово спадає майже до нуля при переході до політичних сил з тавром “ультра”. Відповідно, і ступінь "паршивости”, котрий нам нав’язують контрольовані тим же олігархатом засоби масової інформації і офіційні політологи, обернено пропорційний цій залежности – найбільш “хорошими”, “правильними” і “прогресивними” є партії “центристські”, ті що далі від “центру” в обидві сторони – “середньої паршивости”, а ті, що з ганебним тавром “ультра” – це зовсім “погані” хлопці, фашисти і, взагалі, вони майже від Сатани.

Так було в Європі-Америці, це утвердилося зараз з приходом їхньої демократії і у нас. Хоча цікаво, в кінці 80-х – на початку 90-х в пресі тодішньої СССРії сили, котрих називають тепер “лівими”, тоді були чомусь “правими”. А сучасних так званих “правих” називали тоді “лівими”. Тобто основоположною засадою було тоді і залишається зараз лояльність до влади? “Праві” – провладні, а “ліві” – опозиційні? Але ж зараз в даний момент більш провладними можна назвати “лівих” комуністів Сімонєнка, аніж “праву” УРП-Собор. Відповіді немає…

Спробуємо розібратися. Припустимо, з “центристами” і “ультра” ми визначились – тут визначальним є олігархічний фактор. Але який все ж таки критерій береться за основу при розподілі політичних сил по “флангах”? Чому одних кидають “ліворуч”, а інших – “праворуч”? За ставленням до національного питання? За ставленням до власности на засоби виробництва? До лібералізму? До демократії – тоталітаризму? До прогресу? Чи може за якимись іншими принципами? Цього, боюсь, достеменно не скаже ніхто. Бо політичних суб’єктів із зовсім протилежним ставленням до згаданих цінностей чомусь поміщають по одну сторону від “центру для вибраних”, а багатьох з тих, котрі сповідують згадані цінності однаково, розкидають по обидва боки. Логіку помітити в цих питаннях дуже важко і нагромаджується неймовірна плутанина. Особисто я зовсім не зустрічався з публікаціями, котрі намагаються нехай не висвітлити це питання, а хоча б спробувати розібратися.

А все тому, що поділ на “лівих” і “правих” – це несусвітня глупість. Проте вона настільки в’їлася у свідомість політиків і політологів, що навіть спроба якось вияснити ці питання вважається, мабуть, ледве не невіглаством: “Як? Адже це і їжаку зрозуміло!” Але скажіть мені на милість, куди віднести ідеологію УНА-УНСО, принаймні періоду Корчинського? До яких сил зарахувати Націонал-большевицьку партію Едуарда Лімонова в Московії? А німецький націонал-соціалізм НСДАП – це явище “ліве” чи “праве”? Нарешті зовсім свіже явище європейського антиглобалізму куди зарахуємо? Це лише кілька питань, на які чітко ніхто не відповість.

Як один з маразмів нині існуючого розподілу можна навести той приклад, коли партію недавно вбитого нідерландця Форсайта (до речі, в минулому марксиста) чомусь зарахували аж до “ультрапрвих” лише тому, що ті виступають за обмеження в’їзду в країну іммігрантів з Азії. Бо ті, виявляється, приносять свіжі, здорові цінності в Нідерланди – цю затхлу країну гомосексуалізму, проституції і наркоманії. Цікаво, що його однопартійці самі руками і ногами намагаються від цього тавра “ультра” відхреститися…

Розмістити весь спектр політичних сил суспільства на одній лінії – значить розподіляти ці сили за одним лише показником. За яким? Це означає те ж саме, що шукати, припустимо, закопаний скарб за таким описом: “сто кроків ліворуч від одинокого дуба”. Звичайно, скарб можна знайти і за таким описом, коли дуже цього захотіти. Проте доведеться, мабуть, викопати глибоку канаву навкруги дуба з радіусом у сто кроків. Значно простіше знайти скарб, коли опис буде таким: “80 кроків на схід від одинокого дуба, 50 кроків на південь і на глибині 5 ліктів”.

Як ви і зрозуміли, для пошуку скарбу потрібно три виміри, а не один. Але для більш-менш точного визначення ідеології партії теж не обійтись одним виміром! Та й трьох, до речі, часом замало. Які ж це виміри? Подаю головні з них:

1. Як політична сила ставиться до національного питання, тобто вона націоналістична, чи інтернаціональна? І наскільки вона зважає на це пиитання чи ігнорує його?

2. Чи віддає перевагу політична сила державній власности на засоби виробництва, землю, чи приватній?

3. Політична сила за високі податки і, відповідно, соціально спрямована, чи за низькі податки?

4. Чи виступає дана партія за рівність у суспільстві, чи за ієрархію? Тобто ідеологія в неї егалітарна чи елітарна?

5. Партія виступає за всеохоплююче (тотальне) керування суспільством, чи за повну свободу громадян (від т. зв. лібералізму і аж до анархії) і в якій пропорції?

6. Політична сила більше значення приділяє поступу вперед (прогресивна), чи збереженню звичаїв (консервативна)?

7. Джерелом влади визначається Бог (монархічна ідеологія), чи народ (демократична)?

На цих шести вимірах поки що і закруглимося, хоча їх, безперечно, існує значно більше.

Таким чином, замість недолугого розставляння політичних суб’єктів на одну лінію “ліворуч – центр – праворуч” (зі ще більш абсурдною тезою, котру всі, мабуть, чули, про те, що “ультраліві” змикаються з “ультраправими”) ми, коли спростимо систему, наприклад, до трьох вимірів, відкинувши другорядні, одержимо вже простір із трьома взаємноперпендикулярними осями X, Y i Z, де кожна політична сила буде займати окрему точку і положення її буде визначатися трьома координатами. Звичайно, як було вже сказано, таких координат для точного розуміння ідеології партії потрібно принаймні 7 (а може і 15!), проте наочно (геометрично) це зобразити неможливо та, зрештою, це і не потрібно.

Отже, шановні політологи, пора вже викинути на смітник дуже каламутні означення “лівий” і “правий” з привілейованим “центром” для “єговообраних”, щоб не заплутувати ні себе ні ближнього подібними нісенітницями. Бо як би ви не тужилися, ніколи не втиснеться весь спектр політичних ідеологій на цих трьох полицях, як не вдасться поділити все розмаїття людських націй на жидів, москалів і українців.

Світ значно розмаїтіший…

вересень 2002 р.

вівторок, 27 листопада 2018 р.

Промова на Соборі ОСІДУ РУНВіри 09 квіт 2016 р.


25 років падіння. Що робити? 

Знову дочекаємося виборів і тоді вже точно виберемо?! 

Не страждайте ілюзіями, нікого ви не виберете... Врятувати Україну, витягти її з ями можуть лише радикальні і нестандартні кроки!



четвер, 22 листопада 2018 р.

Повстання бляхaрів




Можете мене закидати шапками, але мене зовсім не проймають скигління євробляхарів, що у них, мовляв, мало грошей і тому вони хочуть мати автівку задешево.

Коли у вас мало грошей, то їдьте трамваєм чи маршруткою. Я, наприклад, так і роблю. Навіть таксі через день вам обійдеться дешевше, ніж власна автівка! Бо 70-80-ти відсоткам власників чортопхайок вона у збиток і без неї можна легко обійтися. Але ж ні! Бо мати автівку - це у нас питання статусу! Бо кум скаже, що ти злидень, адже коханку у ліс не можеш звозити! Як не крути, а авто у переважній більшості випадків далеко не необхідність - а таки розкіш. А за розкіш треба платити суспільству.

Я би зробив автівки ще дорожчими!

Тоді би може менше їх було. І менше би було заторів і тягучок. Я, наприклад, вчора автобусом з центру на район добирався 2,5 години! І це дякуючи виключно тягучкам!
І не стояли би ваші чортопхайки на тротуарах у кілька рядів та ще й на газонах, так що пройти з дитячим візком неможливо!
І ліс не був би таким засраним на кілометр від дороги з обох боків! І береги водойм!
І дихати було би набагато легше в мегаполісі!
І не стояли би в дворах роками кинуті, нікому не потрібні авто!
А ще нагадайте мені, скільки вас, автовласників, гине на дорогах? І дітей ваших. І абсолютно невинних пішоходів. Далеко не кожна війна може зрівнятися з такими жертвами!
Я вже мовчу, що ходити пішки чи на велосипеді значно корисніше (для вашого ж здоров'я!), ніж возити свою товсту дупу з пузом у чортопхайці.

Тому, бляхарі, можете мене звинуватити у підіграванні владі, можете обізвати порохоботом, але я дуже закликаю поліцію цих жлобів-перекривачів доріг жорстко розігнати. Щоб більше не хотілося ґвалтом підлаштовувати країну під свої шкурні інтереси...

пʼятниця, 9 листопада 2018 р.

Про "Диктант національної єдности"




Сьогодні Українське радіо провело черговий "Диктант національної єдности".

Задум цікавий і необхідний - тут нема сумнівів. 

І назва нинішнього диктанту ("Крила України") спочатку окрилила.

І все було би чудово, якби не зміст надиктованого. Бо багато людей ніби й не звернули особливої уваги на той зміст, однак він безумовно у підсвідомости плебсу відклався.

А сенсом - чи по-модньому "месиджем" - диктанту було фактично те, що ніби всі досягнення наукові, культурні тощо у нас зробили або іммігранти, або їхні нащадки!

Густо засмерділо Совком, який висловами на кшталт "у нас болєє ста нацианальнастєй живьот, какой нацианалізм?!" намагався зупинити відродження всього українського. 

Зараз таке практично лише в динерів-линерів на державному рівні культивується. Але ось і рідне Українське радіо активно підключилося. 

Я не впевнений, що це рука Москви чи Донецька, але без якоїсь "руки", гадаю, не обійшлося. І "рука" ця принесла, схоже, щедрий грант. Бо цій "руці" (як і московській до речі - тут у них повний консенсус!) дуже не до шмиги наше національне відродження. Цій "руці" теж дуже свербить перетворити нас у атомізоване стадо без роду-племені, яким дуже зручно керувати зовні... 

Їй, очевидно, дуже потрібно, щоб перемішати на цій Землі всих і вся - влаштувати такий собі всесвітній Вавилон...

І щоденні передачі на тому ж радіо про гендер (як вступ до фемінізму, хто не в курсі) - то теж із тої опери арія. І тими самими грантами, схоже, оплачена...

Ні, безумовно, що в Україні (як і в кожній нації!) вклад у її розвиток робили також і люди іншоетнічного походження. Це заперечувати безглуздо. Натомість ще більше українців зробили значний внесок у розвиток інших націй. Так є у всьому світі. 

Чи якби у нас була якась дискримінація за походження - так ні, немає цього...

Тоді навіщо на цьому наголошувати і втирати це у підсвідомість, - я інших мотивів, ніж вищевикладені, не бачу...

Кому не до шмиги проспект генерала Шухевича



Був нині на черговому судовому засіданні за позовом одіозної Єлєни Бєрєжної. Це та, що хоче заблокувати перейменування проспектів Московського і Ватутіна на, відповідно, Бандери й Шухевича - суд вже тягнеться, щоб не збрехати, біля двох років.

Бєрєжная на суд не ходить, а цього разу навіть не попередила. Але це не завадило судді Адміністративного суду (Чудіній, чи як її там...) знову відкласти засідання.

Тепер вже всі зрозуміли, що йде відверте затягування процесу, аби неперейменували проспект Ватутіна в проспект Шухевича на моїй Вигурівщині (Троєщині).

Кому це потрібно? Звісно, комуно-витіранам, однак вони навряд чи змоги б таке організувати.

Натомість 2 дні тому у Бєрєжної знайдені лист до Лаврова і кіло золота. Чи не звідти ноги ростуть? Чи не дали те золото наші закляті "друзі" на підкуп наших "найчесніших" суддів?

Мовляв, доки заблокуємо перейменування, а там, дивись, після виборів політичний розклад якось поміняється...