В дорозі до ВОЛІ

Я часто дивуюся, чому свідомі українці, котрі скрізь спілкуються українською, ба – навіть називають себе націоналістами! – при транслітерації свого імени, прізвища, веб-сторінки, електронної скриньки тощо латинськими літерами користуються правилами московської мови. Чому «Х» у них «Н», а не «КН», чому українське «Г» у них виключно «G», а не «Н», як то би було логічно, чому «И» то латиною «І», а не «Y»?

Тобто, наприклад, «Володимир Горох» у них «Volodimir Goroh», а не «Volodymyr Horokh»…
Мене ця безграмотність відверто дратує, оскільки навіть наша недолуга держава на дорожніх знаках ніби пише правильно, і на пошті пропонує при пересилці за кордон писати саме так, але це зовсім не спонукає українців задуматися. І коли їм доволі коректно навіть вказуєш на ці всі ляпи, чи навіть розказуєш, як би воно грамотно щось транслітерувати, то люди ображаються і обурюються. Дійсно, найнеприступніші фортеці – це лоби…

(Скажу чесно, що я не в захваті й від офіційної транслітерації, коли літера «Y» означає і «И», і «Й», і це певна плутанина; натомість літера «J» зовсім не вживається, тоді як слов’яни з латинською графікою саме її і вживають для позначення звуку «Й». Але хоча б так…)

Що тут скажеш?.. Це можна пояснити лише зашкарублою поки що совковістю наших ніби свідомих українців, котрі продовжують дивитися на світ через московську мовну призму. Та й не лише мовну... Та й не лише московську… Це пояснюється тисячолітньою нашою загумінковістю, нашою багатовіковою меншовартісністю, нашим невмирущим хохляцтвом…

Аби поступово позбутися цього, раджу познайомитися з Наукою РУНВіри – нею Силенко показав українцям

ДОРОГУ ДО ВОЛІ