Дивлюсь на Ізраїль, та й думку гадаю...

Маленька країна створена з нічого на порожньому місці, на скельно-піщаному ґрунті, без промисловості, без сільського господарства, без державних атрибутів та бюрократичного апарату - з нуля. Створена фактично "волонтерами" з числа єврейської діаспори по всьому світу, з громадян інших країн.

При цьому від самого початку - в оточенні ворогів, які не заявляють про "єдіний народ", а виключно про те, щоб винищити її населення до ноги. Безперервно від дня проголошення незалежності і до сьогодні - в фактичному стані війни. Обстріли лінії фронту ракетами та снарядами, про які 95% України читає в новинах, для більшої частини території Ізраїлю є щоденною буденністю. Країна, в якій кожен громадянин дізнається про розташування бомбосховища раніше, ніж вчиться говорити. Де є загальний військовий обов'язок і легалізована зброя. Де живе чверть населення арабів і тому теоретично кожен четвертий на вулиці щомиті може вихопити ножа і розрізати ізраїльтянину горлянку. Вочевидь це таки мотивує.

Країна, проголошена "країною для євреїв". Я можу собі тільки уявити тонни лайна, які викине український народ на політика, який запропонує проголосити Україну "державою для українців".

Країна, де державною мовою є мертвий майже дві тисячі років і відроджений з прадавніх релігійних текстів іврит. Не жива українська, як би її не псували росіяни останні кількасот років, а мертва "літургійна" мова, яку довелось примусово вивчити всьому населенню країни в обов'язковому порядку.

Країна, яка розташована практично в пустелі і при цьому є одним з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції.

Країна, де, попри фактичний стан війни ось вже більше півстоліття, жоден прем'єр-міністр (Ізраїль є парламентською республікою, президент там виключно декоративна посада) не досидів до кінця визначеного законом терміну. За 68 років існування держави Ізраїль там змінилось 20 парламентів і 34 уряди - тобто ледь не кожних два роки в країні, яка безперервно воює, проводились дострокові вибори або змінювався прем'єр-міністр. Політичне життя кипіло і жодна падлюка навіть не насмілилась гавкнути щось про "нерозгойдування човна" і "не чіпайте моїх корупціонерів, бо інакше араби нападуть".

Країна, де зі своїх посад достроково злітали дійсні лідери нації, улюбленці народу, герої війни, а президенти сідали до в'язниці. Країна, де не тільки прем'єр і уряд, а й парламент та головна партія змінились в період однієї з війн - так званої "Інтіфади Аль-Акса", яка забрала більше 6000 життів, що, в принципі, співмірно з нашою АТО. І нічого - ніхто не верещав про "які ще вибори під час війни" і ніхто не обзивав нікого "агентами Арафата". До речі, з 6000 ізраїльтян було тільки 1200 - бо без жодних вагань вони відкривали вогонь там, де на них намагались напасти, а світ з його глибокою стурбованістю посилали подалі. І так - у них були тоді кризи, і навіть інфляція крутіша нашої (зі 111% річних в 1979 році до 500% в 1985), але за це регулярно летіли голови міністрів фінансів і навіть прем'єрів, поки вони не спромоглися владнати ситуацію. При цьому влада йшла на жорсткі економічні міри, але всі вони приймались при широкому обговоренні з народом, інакше би влада полетіла зі своїх крісел раніше, ніж сказала б слово "ой".

Трохи про ізраїльських прем'єрів:

Бен-Гуріон, з польської Мазовії - засновник країни і перший прем'єр. Попри неймовірну популярність у народі завдяки створенню країни, пішов у відставку з усіх посад через невдоволення громадян сварками всередині своєї партії і відправився у віддалений кібуц жити без жодних комунальних зручностей в бараці і розкидати гній на полі. Повернувся через кілька років внаслідок наполегливих прохань партійців в розпал Суецької кризи, виграв війну за Синайський півострів і пішов на піку слави у відставку через скандал з ізраїльськими ракетами, створенню яких, як виявилось, допомагало кілька німецьких вчених, що обурило ізраїльтян (от ідіоти, правда ж - не знали, що це "ВИГІДНО!". От наша влада і її боти знають, що вигода перш за все, питання тільки, хто ж тоді насправді євреї - ізраїльтяни чи українські чиновники). Вся вища верхівка країни, від армії до уряду, просили залишитись, але він розвернувся і пішов з політичного життя країни, повернувся до кібуца, написав мемуари і коли помирав, наказав не надавати йому жодних почестей на похороні.

Моше Шарет - з українського Херсона, єдиний схожий на нашу владу. Відмовився від налагодження стосунків із Заходом щоб "не втратити підтримку Радянського Союзу", категорично не сприймав політики Бен-Гуріона по превентивним атакам на терористів. Довів ситуацію до того, що армія та спецслужби почали планувати і проводити операції не повідомляючи прем'єра, тільки доповідаючи про результати вже по факту виконання (уявляєте таку армію в Україні?). В результаті пішов у відставку через два роки урядування, коли з'ясувалося, що він навіть не знав про проведені в Єгипті спецоперації ізраїльської розвідки.

Леві Ешкол - народився у Вінницької області (Гройсмане, чуєш?), під його керівництвом Ізраїль виграв Шестиденну війну, після чого Ешкол помер на своїй посаді від інфаркту.

Голда Мейр, народилась в Києві. Відома виграною "Війною Судного дня" та операцією "Гнів божий", під час якої спецслужбами Ізраїлю терористи винищувались по всьому світу, без озирання на юрисдикцію та громадянство. Пішла у відставку через партійну "гризню".

Іцхак Рабин, перший "корінний" ізраїльтянин, батьки з Києва. Учасник війни за незалежність, успішний міністр оборони, під час першого прем'єрства прибічник "жорсткої лінії" (відомий наказом "ламати кістки арабським демонстрантам"). Пішов у відставку, бо журналісти відкопали у його дружини закордонний банківський рахунок, що було заборонено законом. До другого прем'єрства через п'ятнадцять років різко змінив думку, став "ізраїльським Порошенко" і підписав досить ганебну мирну угоду в Осло, якою створювалась "ізраїльська Лугандонія" під назвою "Палестинська автономія". Вбитий на посаді прем'єра студентом, якого обурила ця угода (хтось щось подібне в Україні може уявити?).

Два прем'єри-"терористи"

Менахем Бегін, народився в білоруському Бресті, "ізраїльський Бандера". Очолював терористичну організацію "Іргун", підривав британців (за що потрапив під оголошення про нагороду за свою голову в розмірі чималенької суми), після отримання незалежності - лідер партії "Свобода". На посаді прем'єра відзначився мирною угодою з Єгиптом та вторгненням в Ліван, великі втрати під час якого і призвели до його дострокової відставки.

Іцхак Шамір, копія Бегіна - теж терорист, теж родом з Білорусі, тільки крутіший, відзначився замахами на британських лордів, через що все ще вважався Великобританією терористом навіть коли став прем'єром. Витягнув країну з економічної ями, будучи палким противником мирних угод, за якими випускали тисячі терористів, домігся зменшення термінів ув'язнення єврейським терористам, які підпільно воювали проти арабів (типу нашого "Правого сектора"). Був затиснутий Бушем в глухий кут (США погодились дати кредити тільки в обмін на участь в мирній конференції з арабами - це до слова про вічну відмазку наших "оптимістів" про те, що Ізраїль так круто існує, бо йому США допомагає - і це при тому, що США визнали Ізраїль значно пізніше за СРСР, бо там було і є головним нафтово-арабське лобі, а не єврейське), після повернення з конференції пішов у відставку через масові протести обуреного нею народу.

Що спільного у них всіх?

Їм давав копняка народ. Щойно йому щось не подобалось - хай навіть найдрібніша дрібниця. Ніякого "не розгойдуйте човна", ніякого "бо Путін нападе" - копняк під зад, давайте нам наступного.

Чому так? Бо кожен ізраїльтянин знає три речі:

1. Довкола нього вороги, які хочуть його вбити. З ними можна вести перемовини, торгувати чи підписувати мирні угоди, але головна суть та, яку озвучила Голда Мейр: "коли вам кажуть, що хочуть вас вбити - просто повірте". Ізраїльтяни вірять - Голокост навчив. І ще він знає, що втікати йому нема куди, у нього тільки одна проголошена для всього світу єврейська країна - Ізраїль, в усіх інших він буде гостем, і якщо потрібно буде - ніяка влада жодної країни його не захистить.

2. Витікає з першого - кожен ізраїльтянин знає, що коли ворог прийде - брати автомата до рук і захищатись буде саме він. Не прем'єр, не його партія, не чиновник і не президент - а конкретно він, рядовий ізраїльтянин. І зробить це разом з мільйонами інших рядових ізраїльтян - не озираючись на те, є в країні прем'єр, хто він і з якої партії, чи його взагалі в даний момент нема. Тобто для кожного громадянина його власний вибір і воля стоїть вище за найвищого чиновника в країні. Звідси високий ступінь автономності кожного громадянина в прийнятті рішень (чого тільки варті дії армії при Шареті).

3. Витікає з перших двох і йде з ними в зв'язці - єдина система цінностей, яка об'єднується під одним словом "Ізраїль". В це входить все - культура, релігія, мова, валюта, пам'ятки, система армії, загальний військовий обов'язок і багато чого іншого. Воно, це інше, може змінюватись, закони можуть редагуватись, але є одна спільна база, дорога для всіх і кожного рядових громадян - країна. Абсолютна більшість ізраїльтян - нащадки репатріантів, там від покоління до покоління в сім'ях нагадують про дві тисячі років розсіяння по світу без власної держави і про те, чим це закінчилось - "в гостях добре, але вдома і стіни допомагають". Чомусь українців в Голодомор виморили значно більше, ніж євреїв в Голокост, але у нас такого нема - у нас досі частина народу ладна перегризти горлянку сусіду за те, щоб була вулиця Леніна (висновок - голод значно ефективніший за газову камеру, принаймні в історичній перспективі).

Отак дивишся на це все і думаєш - що ж має статися, щоб українці набули хоча б мізер від того, що є в головах у ізраїльтян...

Завидки беруть, якщо чесно...

‎Anna Pirnak

Тези моїх двох доповідей на Соборі РУНВіри 9-10 квітня 11016 р.Д.

Узагальнюючі підсумки суспільних перетворень в Україні

періоду 10991-11016 рр.Д. та перспективи розвитку подій

- в Україні збудовано розвинуте феодальне суспільство, на одному полюсі якого олігархи, а на іншому – електорат, якому крім кістки-зарплатні можуть перед виборами кинути сухпай, 200 грн., чи новий дитячий майданчик у двір; електорат дякує і голосує, як потрібно;

- конструктором цього суспільства є Кучма, а добудовували і розвивали всі без виключення наступні президенти, одні у вишиванках, інші - без;

- жодної революції в Україні за означений період не відбулося – іде повільний еволюційний процес переходу від комунізму до дикого ринку, від тотальної держави до майже анархії при декоративній, наскрізь корумпованій псевдо-державі;

- олігархи тримають електорат в упряжці за допомогою олігархічних ЗМІ, бігбордів та виборчих технологій;

- коли чолівка нації не зрозуміє, що загальне виборче право – шлях занепаду та стагнації, і не розробить механізмів зменшення кола виборців, жодного визволення від олігархічної зденаційованої удавки відбутися не може;

- з одного боку йде певна українізація серед патріотичних московськомовних шарів суспільства, з іншого – впевнене московщення нижчих прошарків; коли держава не втрутиться в ці процеси і не запустить потужну програму українізації, то може утворитися дві різні нації;

- уповільнена війна режиму Порошенка дуже корисна, оскільки протестні настрої успішно гальмуються мантрою «путіннападе»;

- оскільки градус ненависти до нинішнього режиму зростає, а сили, яка готова осідлати протестні настрої, доки не помітно, то може знову виникнути стихійний бунт, який ні до чого доброго не призведе;

- якщо націоналістичні сили не зуміють між собою домовитися і виступити єдиним фронтом проти олігархії, або не з’явиться якась одна потужна націоналістична сила, то цілком можливою є громадянська війна всих проти всих при зовнішньому втручанні і нова Руїна;

- або на чолі держави стане диктатор, який твердою рукою наведе лад, стративши кількасот корупціонерів і внутрішніх ворогів, або Україну розчленують і візьмуть під зовнішнє управління сильні держави;

Робота засобів інформування суспільства,

рідновірів та сповідників РУНВіри щодо діяльности ОСІДУ РУНВіри

- саме ОСІДУ інформуванням про свою діяльність займається незадовільно, та й самої цієї діяльности не надто помітно;

- проповіддю ж РУНВіри займаються лише окремі активісти, вкрай безсистемно, часом своєю «діяльністю» приносячи більше шкоди, ніж користи;

- нам треба відійти від нахрапистої критики Християнства, а зосередитися на позитиві – на проповіді саме РУНВіри, її перевагах, інформуванні про свою діяльність

- інтернет сильно потіснив друковані ЗМІ і тому потрібно більше уваги приділити саме роботі в інтернеті, особливо потужним інструментом є соціальні мережі;

- потрібно створювати і вдосконалювати сайти, творити стрічки, кліпи, аудіозаписи, банери, плакати тощо;

- друковані ЗМІ теж потрібні, але є сенс за них серйозно взятися тоді, коли у нас буде ядро фахових журналістів, гроші і мережа поширення;

- потрібно поширити наявні книги РУНВіри; також дуже великий попит на великоформатну МАГА ВІРУ з крупним шрифтом – її необхідно видавати;

- для більшого впливу на суспільство нам, різним уламкам ОСІДУ потрібно не сваритися між собою за дрібниці, а створити критичну масу розумних і дієвих сповідників РУНВіри; для початку потрібно спробувати знайти спільні інтереси і точки дотику різних об’єднань рунвістів;

З Новоліттям!

Сьогодні о 6 год 31 хв за Київським часом ми спаленням Дідуха відзначили перехід Сонця у нашу півкулю, а отже, прихід астрономічної весни. Теплий дух від від спаленого Дідуха пішов на поля, аби "зняти кожух". А вимолоченим зерном потім засіяли в помешканні.


Напередодні ж громадою відсвяткували Щедрий Вечір.


Тому з Новоліттям будьте здорові!


Щастя-здоров'я всим добрим людям у 11016-му році!

Латвія і РУНВіра

До нас на свягос сьогодні завітали мисткиня з Латвії https://www.facebook.com/katrina.neiburga зі своєю колегою. Вони прилетіли на пару днів до Києва, аби представити свою експозицію на виставці і знайшли час зайти до нас. Katrīna Neiburga познайомилася з РУНВірою на нашому сайті і її вона чомусь дуже зацікавила.

Ми приємно поспілкувалися, відповіли на масу питань, вона зняла на відео свягос. І це було приємно.

Але був і неприємний осад. Знаєте який? Чому етнічну латвійку, котра не володіє зовсім українською, РУНВіра цікавить, а українців вона або не цікавить, або вони до неї ставляться відверто вороже?

Мова і війна

Сьогодні мав цікаву дискусію в супермаркеті АТБ. Мені вчергове набридло, що на мою українську касирки відповідають малозрозумілою московською і я, вже відходячи від каси на "спасіба, пріхадітє єщьо" тихо запитав: "А коли по-нашому будете говорити?"Молода касирка просто посміхнулася і ми би просто розійшлися, я - з надією, що вона таки щось колись зрозуміє.

Але за мною отоварювався чоловік, який відразу почав мені вказувати (українською мовою доволі непоганою!), що я не маю права робити таких зауважень. Кілька раз повторив, що він капітан ЗСУ, воював на сході, віддавав всі команди московською мовою і там, мовляв, майже всі так говорять. І що я, мовляв, сам ще десять років тому говорив московською, а тепер чіпляюся до людей. Я відповів, що вже 26 років в Україні говорю лише українською і почав ще за Совдепії і в Херсоні, що йому в голову не вклалося і він мені не повірив.

Я йому запропонував уявити, щоб у Франції касирка відповідала всим лише англійською. І це не будучи Франція у стані війни з Англією!

Зрозумівши, що мене на голий аргумент "а ти воював?" не візьмеш, він пішов своєю дорогою.
А шкода. Щиро поважаючи його за те, що він Україну захищав збройно, я би ще поставив ще ряд запитань:

1. А ви там, на війні розмовляєте ще й лютим матюччям. То, може, хай і касири так розмовляють з клієнтами?

2. Чи не думали ви про те, що якби на Донбасі (і в Криму!) була би в пошані українська мова, то й "рускіймір" у вигляді танків туди би не сунувся?

3. Якби ви на війні в радіоетері спілкувалися виключно українською, яку москалі вживу дуже погано розуміють, то кілька десятків наших вояків (а може і сотня!) залишилися б живими? Недаремно ж американці під час ІІ Світової для переговорів в етері залучали представників індіанських племен!

4. Коли під час тої ж ІІ Світової Черчілю запропонували урізати бюджетні асигнування на культуру, то той відповів: "А за що ж ми тоді воюємо?!" То скажіть, чи ви добре розібралися, за що ж ви особисто воювали, коли одною рукою захищаєте Україну від "рускогоміра" на сході, а іншою насаджуєте його в столиці, даючи агресивно знати оточенню, що українська мова і культура тут не потрібні?

Про перейменування вулиць

У Києві донедавна була вулиця імені комуністичного військового діяча командарма Каменєва. І на ній розміщувалася Рада нацбезпеки і оборони України - РНБО.

Нещодавно за рішенням Київради цю вулицю нарешті перейменували і вона тепер носить ім'я славного нашого полководця, завойовника Криму Петра Болбочана.

Так ось, на будинку "Київавтодору", котрий розміщується в сусідньому з РНБО будинку, вже красується нова табличка, а на вході до РНБО досі все по-старому.

Нема коли такими дурницями займатися Турчинову і компанії - треба бюджет "освоювати"...

Як і навіщо “виникло” 8 Березня

Ось і відшуміло нарешті чергове т.зв. жіноче свято. Воно настільки ж нудне своєю нескінченністю, бо підготовка до нього в засобах масової інформації разом з поздоровленнями після нього тягнеться добрий місяць, настільки ж і недолуге – як Новий Рік 1 січня. Багато з того, що сказано в минулому числі нашого видання про Новий Рік, можна перенести і на 8 Березня. Це також є одним з головних канонічних свят СССРії, перенесене автоматично в "незалежну" Україну, що зайвий раз доводить, що остання - лише осколок неіснуючої вже імперії. Відзначається свято з такою ж пишністю і з такими ж нескінченними поздоровленнями. Це такий же привід напитися, незалежно від того, жінка ви чи чоловік, зібравшись на роботі, а потім вдома.

В перегарі після 8 Березня якось ніяково почуває себе свято Народження Пророка України, великого Тараса. Бо хто такий Шевченко в Україні проти Клари Цеткін? Та й кому потрібні тут українські свята взагалі, коли відновили навіть свято Совіцької Армії 23 лютого, не нашкрібши фантазії хоч назвати його інакше, ніж у Московії, а тупо: "День захисника Вітчизни"? Так от, за офіційною версією, саме ця німецька жидівка-комуністка започаткувала це свято як міжнародний день солідарності жінок. Щодо міжнародного, то тут мало що вийшло, оскільки майже ніде за кордонами СНГейщини воно не відзначається. А щодо "солідарності жінок", то тут треба розтлумачити: це задумувалось як день (зовсім не "свято") боротьби жінок за свої права, тобто за права жінки стати чоловікоподібною істотою, котра і називається феміністкою. Тобто 8 Березня Клара Цеткін починала як день феміністок і відзначила цей день першою демонстрацією.

Невблаганна статистика твердить, що феміністки значною мірою є лесбіянками, а лесбіянки - феміністками. І ось 8 Березня, цей день феміністок, а отже значною мірою і лесбіянок, стало в СССРії святом матері, просто жінки взагалі і навіть святом для семирічної дівчинки! Але ж нормальна феміністка не може стати доброю матір'ю, а добра мати, коли і стане феміністкою, то перестане бути доброю матір'ю, принаймні доньку не навчить стати матір'ю. Бо це поняття майже не сумісні. Проте це мало кого обходило як у СССР, так і в Україні зараз. Якщо телевізор і радіо нав'язує нам це свято, то ми як овечки повинні святкувати: купити квіти, висмоктати пляшку і в черговий раз вислухати патякання про те, які гарні в нас жінки і погані, ліниві, глупі і несвідомі чоловіки. Це вже стало як ритуал.

Фемінізм - облудна доктрина, принесена нам, як і 8 Березня, з Заходу, покликана знизити народжуваність, а отже призвести до вимирання народу, що в нас зараз успішно і відбувається. Жінці пропонують замість дітей і сім'ї роботу, кар'єру, "успіх", незалежність, навіть службу у війську, тобто речі і якості, котрі в здоровому суспільстві чітко пов'язуються з чоловіком. З іншого боку, але з тією ж ціллю, для чоловіків пропагується таке дзеркально протилежне явище, як гомосексуалізм блакитного кольору, щоб чоловік ставав все більше жінкою.

Далі - більше. Люди, котрі розуміються на жидівських "штучках", впевнено говорять, що свято 8 Березня виникло не випадково. Саме в ці березневі дні жиди всього світу святкують "веселе свято Пурим". По місяцю. Тому за сонячним календарем воно "бігає" навколо 8 березня. Це "веселе свято" призначене в честь жидівки Естер, котра втерлася в довір'я Перського царя і допомогла знищити велику масу "гоїв". Відповідно, 8 Березня - це свято Пурим, тільки за сонячним календарем. До речі, в цьому році Пурим і 8 Березня співпали.

Наприкінці хочу нагадати, що вірні РУНВіри святкують Свято Мами Лель - Родоначальниці племен України-Русі, дружини Тата Оря, Покровительки жіночого роду, доньки Дажбога, 12 грудня. І саме в цей день ми вітаємо своїх матерів, і жінок - матерів своїх дітей. Бо десь в цей час, коли вже немає ніяких польових робіт, наші матері-бабусі-прабабусі збирали біля себе своїх доньок, вчили їх прясти, шити і в світі жити, щоб стати справжніми, добрими матерями для своїх вже дітей.

Тому з 8 Березня і Пуримом вас, совки, бо справжніх українок ми привітаємо в грудні!

Квітень 11001 р.Д.

http://slovoor.runvira.in.ua/SO4/St4Nas.htm

Ірландія - не Україна

— Как вы можете быть украинским патриотом, восхвалять УПА, настаивать на полном отделении и независимости от России и при этом говорить по-русски? Это лицемерие!
— 78.
— Что 78?
— 78 процентов ирландцев говорит по-английски, но это не мешает им подрывать британские бронетранспортеры".
----------------------
Дурнувате порівняння з Ірландією... Вони з британцями різняться РЕЛІГІЙНО. А це сильніший фактор, ніж мова. А переважна більшість українців з москалями не відрізняються релігійно.
Якби не тупий Путін з його війною, а більш розумна політика Рашки - політика "м'якої сили", то практично б усі московськомовні українці з часом стали "єдінонєдєлімцамі"...

До речі, щодо пацифізму

Багато хто з патологічних противників будь-якої війни виставляють Магатму Ганді таким собі толстовцем, "нєпротівлєнцем", апологетом "підстав ліву щоку, коли вдарили в праву", тобто такими, як вони самі. Але ось надибав деякі його вислови, познайомтеся:

"Де є вибір лише між боягузтво і насильством, я раджу насильство...* 

Я розвиваю тиху мужність смерти без вбивства, але у кого немає цієї мужности, краще нехай розвиває в собі мистецтво вбивати і бути вбитим, аніж ганебно втікати від небезпеки. Адже той, хто тікає, робить духовне насильство: він біжить, оскільки у нього не вистачає мужности бути вбитим, вбиваючи...** 

Я тисячу разів віддаю перевагу насильству, аніж щоби весь народ впав у розніженість ***.

Мені безкінечно приємніше бачити, що Індія взялася за зброю для захисту своєї чести, аніж щоб вона боягузливо залишалася свідком власної ганьби...****"

Язичництво чи РУНВiра?

В час зовнішнього, начебто відродження Християнства, в час побудови храмів, всі ми, в тому числі й православні християни, добре усвідомлюємо кризу звичаєвої для України в останні століття конфесії – Православного християнства. Є, правда, інше християнство – численні американські протестантські церкви з жидівським душком, котрі зараз розмножуються, як поганки біля підтрухлого пня, проте вони нічого цілісного і гармонійного на нашій землі створити не можуть. Вони можуть лише роз’їдати, знищувати, спопеляти.

Дехто кинувся в різні східні вірування: в індуїстські, китайські, а то і мусульманські. Та це переважно люди космополітичного мислення, які не відчувають під ногами пульс Української землі. А що ж робити нам, хто вріс у цю землю корінням?

В розсіянні і в Україні пізніше виник ряд новітніх релігій, котрі можна умовно поділити з однієї сторони на Язичництво, а з іншої на РУНВіру з відгалуженнями. Вони побудовані на нашому рідному світобаченні, багато чого взяли з дохристиянських вірувань і тому органічно відповідають душі української людини. Розуміння Бога чи богів у них гармонійно відповідає лише духу українця і нікого іншого. І якщо РУНВіра відверто говорить про те, що вона є новою релігією, то течії українського Язичництва зазвичай силкуються довести, що вони є продовженням дохристиянських вірувань. І даремно, бо філософи підмітили: для того, щоб якесь явище мало успіх нині, його ні в якому разі не можна прив’язувати мертво до минулого, а тим більше називати по-давньому. І звичайно ж, нинішнє Язичництво далеко не є продовженням давнього, бо відродити те, що практично загинуло за тисячу років, не під силу нікому, як не можна ступити двічі в одну і ту ж річку. Все ж бо тече і все змінюється. І це, треба думати, розуміють в глибині душі нинішні язичники. Адже найсильніша громада українських язичників «Православ’я» спокійно брала участь у конференції «Новітні релігії в Україні: стан, оцінка, прогноз».

Рунвістам багато хто закидає новизну цієї віри, наївно думаючи, що це слабка її сторона. Проте це сильна сторона! Адже релігії, як і все в цьому світі, народжуються, відживають призначений їм час і помирають. І чим новіша релігія, тим довший час вона може існувати, а чим старіша – тим ближче до загибелі. А ще дехто Т. Маколей сказав такі слова: «Ми достойно, розумно, мужньо вшановуємо своїх предків не марновірно наслідуючи те, що вони робили при тих умовах, але роблячи те, що вони робили би при нинішніх умовах». Геніально!

Як ви і зрозуміли, ця стаття буде побудована на порівнянні РУНВіри і Язичництва, їх сильних і слабких сторін, а також перспектив розвитку. Які ж між цими течіями існують відмінності? Головна та, що РУНВіра і її відгалуження визнають єдиного Бога – Дажбога, а Язичництво визнає багатобожжя: або політеїзм чистої води з масою богів, або т. зв. генотеїзм, коли є ієрархія богів і коли головний бог – Сварог, а всі інші боги є його проявами і звертатись людині можна лише до цих проявів. Якщо з чистим багатобожжям більш-менш зрозуміло – є багато богів і кожен з них відповідає за свою ділянку Всесвіту, то до генотетеїзму виникають питання. Одне з них онтологічне: якщо рука складається з пальців, а не рук, будинок – з цеглин, а не будинків, а народ – з людей, а не народів, то як верховний Бог може складатися з богів? Тоді їх правильніше назвати проявами все того ж єдиного Бога і звертатися як до проявів і це вже буде майже однобожжя. Зрештою, в наш час більше потрібні боги не за принципом тисячолітнім: бог Сонця, вітру, води, а за сучасним: бог бізнесу, бог водіїв, будівельників, комп’ютерний бог тощо…

Давні русичі на своєму рівні ділили світ на прояви, а тому і мали багато богів. Ми ж зараз розуміємо, що світ єдиний, це складний, переплетений клубок і звідси – єдиний Дажбог (Датель Буття). Вперше однобожжя було започатковане у Єгиптян, потім це перейняли Жиди, Араби. У Персів було запроваджене двобожжя. Проте всі народи мали колись сотні богів.

Однобожжя зараз перемагає багатобожжя по всіх статтях, як би кому не хотілося протилежного. При всій нашій симпатії до Ведичної індійської релігії, ми бачимо, що Іслам тисне на Індію і зі Сходу і з Заходу (Бангладеш і Пакистан), і ареал Індуїзму невпинно звужується. Тому Володимир Хреститель був частково правий, коли прийняв (навіть чужинську) віру з Константинополя. Адже для побудови сильної держави йому потрібна була сильна і єдина релігія, якою і була на той час Візантійська, а не розпорошене Руське язичництво. Він пробував же перед цим створити сильну рідну державну віру і з цього, як знаємо, у нього нічого не вийшло. В самому підґгрунті тієї тисячолітньої віри була закладена дисперсність і непослідовність. Все те ж саме закладено і в наше новітнє Язичництво. При всьому бажанні воно не стане сильною державотворчою релігією. Бо не виросте з гілки верби могутній дуб, як її не плекай-поливай. І це не остання причина, чому я і мої побратими, шануючи нашу прадавню віру, сьогодні прийшли саме до Вчення Лева Силенка – РУНВіри.

В РУНВіру закладена могутня потенція єдності та ієрархія, тоді як у багатобожжя – різночитання і протиріччя. Коли Язичництво можна порівняти з броунівським рухом молекул у розчині, то РУНВіру з упорядкованим рухом між електродами. Ці дві течії ще дуже доречно порівняти з чоловічим і жіночим началом. РУНВіра – сильна державотворча сила, яка здатна стати опорою, скелетом Української нової нації; тут великою мірою присутній розум, раціональне. Язичництво ж – це начало жіноче, м’яке як тіло людини, мінливе і непослідовне. Воно здатне бути релігією населення (етносу), а не структурованого народу (нації). І цю думку зайвий раз доводить те, що серед язичників, а українських особливо, проповідується матріархат. Вони не хочуть зрозуміти, у якому вони світі живуть. Світ нині жорсткий і агресивний, навкруги нас народи з потужним чоловічим началом і проповідувати зараз язичницький матріархат в Україні, де і так занадто багато жіночого начала – значить прирікати нашу націю на рабство, а то і загибель.

Так, в Українському середовищі, на жаль, заслабке чоловіче начало і це видно хоча б по тому, наскільки в Московському язичництві більше чоловічих рис, як у нашому. І не даремно м’якотілі українці, котрі приходять спершу у РУНВіру, пізніше відчувають себе не у своїй тарілці і поступово дрейфують в сторону Язичництва, яке для них органічніше. Тоді як тверді – навпаки. І чи не тому законодавцями мод у Язичництві постсовіцького простору є московити; звідти ідуть ідеї і наше Язичництво, якщо не примириться з РУНВірою, приречене бути шлейфом московського, щоби йти по протоптаній ним дорозі. РУНВіра ж – це явище виключно українське і ніякий «старший брат» в цій царині не намічається. До того ж язичники об’єднані в якийсь європейський «інтернаціонал», де знову ж таки не займають провідних позицій.

У РУНВірі закладений анти-егоїзм та ієрархія, підкорення духівнику та провіднику, чого українцям майже завжди не вистачало, тоді як у язичників кожна громада майже визначає свій пантеон богів, головного бога і свого духовного провідника. Всяка громада твориться під певну особу і якоїсь організації з цих громад створити практично неможливо. Зрештою, як може існувати міцне суспільство, коли воїни будуть поклонятися, приміром, Перуну, селяни – Велесу, жінки – Дані?..

Коли читаєш МАГА ВІРУ, то помічаєш тут струнку послідовність цінностей, кожна тема розміщена на своєму місці і розкрита рівно настільки, наскільки потрібно, викладення тексту просте і зрозуміле пересічному українцеві, однак думки закладено глибокі і витончені. Коли ж читаєш «Віру Предків Наших» Володимира Шаяна, то розумієш, що ця книга зовсім не задумувалась цілісною, а тим більше священною книгою, виклад тексту важкий і не зовсім зрозумілий сучасному читачеві, а тим більше не підготовленому до сприйняття складних теологічних проблем. Лев Силенко у свій час зрозумів, що концепція Шаяна є неконкурентноспроможною і тому віднайшов власну концепцію, пристосовану до проблем сьогодення. До того ж у Шаяна про якусь окрему релігію, принаймні тоді, ще зовсім не йшлося. А були лише наукові розвідки. У «Вірі Предків Наших» є навіть образливі випади, треба розуміти в сторону Лева Силенка, що зовсім неприпустиме для священної книги.

Пересічній людині концепцію віри потрібно просто, коротко і чітко викласти, як це зроблено, припустимо, у католиків – credo. В РУНВірі це оформлено в 17-ма Заповідями і 7-ма Законами Правильного Життя. Заплутаність же і розпливчастість постулатів людину не приваблює.

Коли християни в один і той же час моляться Саваоту чи Ісусу, то це створює могутній егрегор над Україною. Цей егрегор можна пересилити тільки ще сильнішим. І цим сильнішим може стати егрегор РУНВіри. Язичництво ж чогось подібного створити не здатне в силу розпорошеності і поклоніння різним богам.

Ще хотілось декілька слів сказати про статтю Галини Лозко. Там є дивна класифікація релігій. Вона поділяє всі релігії на два види: жидівські (монотеїстичні, інтернаціональні) і арійські (політеїстичні, національні, тому екологічні). Але ж це поділ світу на абсолютно чорний і абсолютно білий! Хіба світ не має переходів, відтінків сірого? Хіба світ не має інших кольорів? Це все рівно, що всі дерева ділити на дуби і верби. За цією логікою, якщо яблуня не є вербою, то вона є дубом і плоди на ній є жолудями! За цим поділом, очевидно, треба розуміти, що РУНВіра є релігією інтернаціональною, бо однобожною, а отже жидівською? Безглуздішого твердження важко вигадати.

Пані Галина дуже занепокоєна тим, що (тримайтесь за газету) РУНВіра може стати колись глобальною, а «надетнічні релігії вже достатньо продемонстрували свою неприродність, довівши людство до глибокої екологічної кризи».То може все ж до цієї кризи довели не надетнічні релігії, а конкретне Християнство, яке до-речі ближче до генотеїзму, ніж до монотеїзму (однобожжя). Адже надетнічний Іслам з його чітким однобожжям в царині нищення довкілля далеко відстав.

Та все ж, при всіх розбіжностях, між Язичництвом і РУНВірою більше спільного, ніж роз’єднуючого. Нас об’єднує єдина Українська земля і спільна звичаєвість. Між нами ні в якому разі не повинно бути гарячих чварів, як у добрій сім’ї не буває ворожнечі між чоловіком і жінкою. Всякій сім’ї потрібно чоловіче і жіноче начало, будь-якому гармонійно розвинутому суспільству – те ж саме. І зі сторони всіх рунвістів і зі сторони більшості язичників немає взаємної неприязні. Бо кожному своє і кожен вибирає собі віру згідно зі своєю душею. Я не можу стати язичником, тоді як багато людей не здатні прийняти РУНВіру, бо Язичництво теж має ряд переваг, особливо для людей м’якої вдачі. Для них РУНВіра здається холодною, тоді як Язичництво – теплим і приємнішим на дотик. У Язичництві набагато менше обмежень, а отже більше простору для творчості, а це зовсім немаловажно для людей творчої вдачі. У наших двох українських напрямків різні навіть сфери прикладання зусиль: коли завдання РУНВіри лежить переважно у царині державних справ і вироблення загальносуспільних засад, то для Язичництва має бути цікавішим відродження і розробка обрядів, художня творчість, дослідження минувшини тощо. Як бачимо, нам можна обійтися і без жорсткої конкуренції, котра не на користь Українській справі. Краще побережімо сили для справжнього ворога.

Будьмо терпимими, а час нас розсудить!

Березень 11002 р.Д.