Хто фінансує у нас гей-рухи-паради? Невже їх так багато, що вистачає «з миру по нитці» - «партійних» внесків? Чи все ж їх небагато, але вони казково багаті і мають владу? Як, взагалі, протягуються толерастні рішення (закони) в законодавчих органах - крізь рубежі з нормально орієнтованих (справжніх) чоловіків і жінок? Або... ?!
Ні, звичайно, можна би було залишити в спокої рожево-блакитних нетрадиціАналів, якби вони клУбилися по-тихому на конспіративних квартирах... Хоча, не в них навіть справа, а в неслабких таких транснаціональних силах, що планомірно витягують цих «Чужих» для нашої культури сексмутантів з підвалів - в цоколі відкритих респектабельних клубів, в рекламну продукцію, часописи, газети та, воістину, «блакитні телевисери» - на огляд і нібито, для «вільного» вибору власних уподобань нашими дітьми, які ще тільки но визначаються на життєвому шляху.
Так, чим же цікава «міфологічним» силам банальна моральна розбещеність? Скоріше їх приваблює змінений психічний стан, у якому перебуває жертва власної вседозволености.
Соціопсихологи сказали би, що психіка «чоловіки»-гомосексуаліста подібна на жіночу. Ну, щонайменше, такий «чоловік» грає роль «слабкої половинки». Не заперечуючи очевидну еволюційну необхідність наявности жіночої психіки, виробленої природою для виживання людського роду, можна з побоюванням констатувати, що деякі її порівняльні особливості, як наприклад, підвищена чутливість і емоційна нестабільність, - є головними відмінними якостями масової та індивідуальної психіки, що мають різні ступені схильности до зовнішнього управління.
Тобто, любителів «покапризувати й поістерити», у тому числі «ніби мужиків», відрізняє підвищена схильність до навіюваности (масова психіка). І закономірно, що для абстрактної влади краще імпульсивні жінки (у більшій масі). І яка спокуса, додати до свого електорату більше вже «НепокоБелиму» частину від колишніх непокірних хлопів!
Просування світовими лобістами такої політики заходить вже так далеко, що пропонуються і впроваджуються процедури юридичної нейтралізації гендерної ідентифікації (наприклад, у США), коли в офіційних документах (метриках) не вказується звична статева приналежність «батька» й «матери», а підмінюється на нейтральне формулювання - «родич».
Але не тільки підсаджування на «голку» гомосексуалізму виконує це завдання. Іншим ефективним фронтом на війні «перевтілення» служить ідеологія унісексу - рівноправности статей, «безоглядна» у своєму пориві на здоровий глузд. Її «патогенність» полягає у спрямованій корекції чоловічого типу психіки до жіночого стану. А крен у бік мужности жінок у такому випадку можна розглядати як небажаний побічний ефект дослідного результату.
Політика унісексу схиляє чоловіків до прояву жіночої психіки, а значить, - психотипу натовпу, нейтралізуючи індивідуальну розсудливість і розкриваючи свідомість для зовнішньої маніпуляції - керування і контролю за індивідуальними й масовими діями, а також нейтралізуючи потенційних революціонерів і політиків, якими у своїй більшості є чоловіки (з відповідною психікою).
Християнська релігія, підсилює цей ефект, нав'язуючи за допомогою психологічних установок - «жіночі» стереотипи мислення й поведінки (безмірне упокорення).
Нехай не ображаються жінки - терміни «жіноча» та «чоловіча» психіки тут використовуються умовно, визначаючи свою прив’язку до статі в типових випадках, і все частіше демонструючи свою здатність плавно перетікати одна в іншу, не змінюючи статеву приналежність.
Так ось психічна (а то й фізична) «жіночність» європейських чоловіків, удвічі (коли вважати, що жінок і чоловіків у суспільстві порівну), кількісно збільшує охоплення керованого аполітичного населення. І суспільство отримує подружні осередки, що складаються з чоловіків і дружин, за природою - чоловіків і жінок, а за психікою - подруг. Або одностатеві шлюби чоловіків-подруг. А в результаті, відкидається умова конструктивности розвитку суспільства за принципом діялектики: теза-чоловік + антитеза-жінка = синтезу (істині). Безумовно, що таким суспільством простіше керувати ззовні.
Також важливе значення має ще й закономірний фактор необхідности захисту сексменів від традиційної, нормальної більшости, яку може забезпечити лише офіційна влада, формуючи у неформалів залежність від себе, і, відповідно, - набираючи додатковий електоральний ресурс.
Тому залишається загадкою і/або справою особистого смаку - вважати, що ж більш превалює у законодавчій і виконавчій владі світу, що глобально просуває інтереси сексменшин: власні збочені пристрасті чи «всезагальні» політичні інтереси?
Навіть страшно припускати, що думають про все це наші діти!
Станіслав МИХАЙЛЮК
