Зараз багато хто з українців поширює ту думку, що купатися на Водоосвчення (чи хай комусь Водохреща) – то все вигадали кляті москалі і робити так – значить уподібнюватися супостатам. А ось українці ніби ніколи таким непотребом не займалися. Аби воду не оскверняти ))
Так думають деякі щиро-правильні українці, бо їм хтось таке в мізки надмухав. Але абслюлютна ж більшість підтримують її лише тому, що просто бояться холодної води. Ні?
Тому ось передруковую одне дослідження і одне свідчення.
Можна на прикладі звичаю Водосвяття спостерігати як зі всіх сторін добивають народну культуру, яка несе в собі язичеські релікти. Починаючи від християнських церков, які вбачають у купанні в ополонках язичеську обрядовість. І в цьому вони мають слушність, але продовжуючи їх дискурс слід взагалі відмовитися від народних традицій, левова частка яких корениться в язичестві. Потім ідуть ліберали та ура-поцріоти, які вважають, що українська культура повинна формуватися лише на протиставленні до культури російської. Оскільки цей звичай є і в москалів (проте не згадують, що такий звичай зустрічається і в інших слов'янських народів), а значить він не є українським. Продовжуючи це твердження можна звести його до того, що українці не повинні носити, наприклад, штанів, бо їх носять москалі чи до іншої маячні. Ну і наостанок деякі горе-язичники чи правильніше сказати недоязичники, які в намаганні протиставитись християнству готові похерити народну культуру, в яку інтегрувалось християнство, лиш-би-не-як-в-християн.
Починаючи від зимового сонцевороту Світ поступово оновлюється, починаючи від небесних світил і закінчуючи Землею весною. Празник Водосвяття - це оновлення світових вод, коли вони набувають чудодійної сили. Саме тому люди купаються, бо символічно занурення подібне до смерти, а спливання до оновленого життя. Той, хто не годен купатися (воно не є обов'язковим), то хоч вмивається цілющою водою і все господарство і дім нею окроплюється. Особливо чудодійні властивості має непочата вода, яка набрана перед сходом Сонця.
Ну й на завершення витяги з етнографії, яка, все ж фіксує такий звичай серед українців.
"Ті, що мають нечистого духа, зараз по освяченню води на водощі скачуть і купаються в той річці, потоці і п., бо та вода по освяченню зараз дуже сильна. Нечистий дух опустить тіло. Також скачуть тогди до води і дівчата, что не можуть отдатися, бо се також запричинили чари, або якась друга темна сила, нечистий дух, і п."
Закарпатський етнограф Федір Потушняк (1910 - 1960)
"Люди набирали води додому, ще раз кропили нею в хаті, будинки й худобу, решту залишали як лік на випадок хвороби. Дехто навіть роздягнувшись, вскакував у воду та швидко біг додому, прикритий кожухом. Кажуть, що ніхто нікол від того не простудився. А людей на водосвятті збиралося стільки, що грубезний лід осідав і вкривався водою."
Сивицький Микола. Духова культура // Лемківщина: Земля – люди – історія – культура. , 1988. – Том ІІ.
"На Водохреща купаються в ополоці (зануруються тричі) для зцілення від хвороб; те ж роблять парубки, які представляли козу."
Ястребов В. Н. Материалы по этнографии Новороссийского края, собранные в Елисаветградском и Александрийском уездах Херсонской губ. I. Суеверия и обряды. II.
"Вода на Водохреща зцілює всі недуги. Тому серби, хорвати, русь і чехи до цих пір купаються на Водохреща в ополоці, або в крайньому разі, вмиваються цією водою».
Олександр Потебня. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. — X., 1865.
Одним із перших про звичай купатися або вмиватися в ополонці згадував видатний український мовознавець, фольклорист та етнограф Олександр Потебня у своїй праці “О мифическом значении некоторых обрядов и поверий” 1856 року. Він зазначав, що подекуди в прорубах купали хворих дітей, вірячи, що йорданська вода зцілить їх.
Перший ректор Київського університету, відомий фольклорист Михайло Максимович записував етнографічні матеріали на Київщині в середині ХІХ століття. Він занотував, що на Йордан дівчата та молодиці вмивають лице в ополонці та втираються червоними крайками.
Павло Чубинський, який у 1870-х роках очолив широкомасштабні етнографічні експедиції українськими губерніями Російської імперії, описав купання в одному із сіл Канівського повіту: “Після водосвяття деякі молоді селяни купаються в ополонці, для здоров’я, а інколи стріляють по кілька разів у повітря і таким чином “очищення від гріхів світові сповіщають”.
Зі спостережень письменника і фольклориста Анатолія Свидницького, на Поділлі на Йордан купалися, щоб позбутися шкірної хвороби – корости.
На українсько-польському пограниччі в околицях Перемишля наприкінці ХІХ століття серед українців існувала традиція вмиватися водою з ополонки. А молодь задля розваги штовхала одне одного до водойми.
Парох бойківського села Мшанець Михайло Зубрицький писав, що після освячення водойми “миються люди і друляють одні других в воду; хто більше в воді скупається, тим здоровший буде”.
Штовхання у крижану воду практикували і на Буковині. Зокрема так робили в селі із символічною як для свята назвою Йорданешти, неподалік сучасного українсько-румунського кордону. На Хотинщині вірили, що не треба ображатися на “водяних кривдників”: хто скупався на Водохреще, той буде все життя щасливим, здоровим та багатим.
На східній межі української етнічної території (Вороніжчина), згідно із записами кінця ХІХ століття етнографа Митрофана Дикарева, по обіді на Водохреща дівчата ходили вмиватися на річку в тому місці, де вранці відбувалося освячення.
Народознавець Володимир Ястребов, описуючи звичаї та обряди населення Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградщина), зазначив, що на Водохреще тричі занурювались в ополонку, щоб лікувати хвороби. Він звернув увагу на цікавий момент: так само купалися в ополонці парубки, які “водили козу” – тобто перебранці. У народних уявленнях козел уподібнювався до чорта, а йорданської води, згідно з віруваннями, боялася вся нечиста сила.
У деяких районах Правобережжя та Буковини ще в XX столітті дотримувалися традиції купатися на водосвяття перебраним колядникам та щедрівникам. Так учасники дійства змивали з себе “скверну бісівських масок”.
На Закарпатті ті, хто відчували себе грішними, купались у річці, щоб нечистий дух покинув їхнє тіло. Занурювалися й дівчата, які довго не могли вийти заміж, бо вірили, що їм нашкодили чародійниці.
Щоб щастило в риболовлі, гуцули в момент водосвяття опускали під лід шматок сіті на палицях і промовляли магічні слова: “Ловлю рибу”.
Авторитетний дослідник дохристиянських вірувань українського народу митрополит Іван Огієнко, описуючи урочисте йорданське водосвяття у Києві, зазначав, що “завжди кілька хлопців кидалися в Дніпро, щоб викупатися в освяченій воді”
У нас в селі у бабусі після відправи у церкві йдуть на річку і там освячують воду, а під кінець священик кидає дерев'яного хреста у воду. За ним стрибають молоді хлопці. Хто впіймає хрест - біжить додому. Ну і всі інші, мокрі, теж по хатах, переодягатися ) Львівщина.
Немає коментарів:
Дописати коментар