Мандрівка Гетманщиною. Подорожні записки.

Справа вже рухалася до осени, городні роботи в загальних рисах закінчено і я вирішив, що не гріх буде провітритися, щоби взимку не так було сумно сидіти на місці. Тим більше, що давно мріяв проїхатися старовинними столицями косацької України і загалом землею, яка була колись осердям Гетманщини.

Треба сказати, що наважитися на такі мандри стає з кожним роком все важче, бо там, де колись був моторчик, тепер геморой )

Але погоду синоптики обіцяли ще доволі теплу (вдень принаймні), тому я осідлав свого рогатого коня і виїхав у чергову мандрівку, яка розтягнулася на 6 днів і 5 ночей.

УВАГА! Світлини можна збільшити, натиснувши на них.

Найперше я заїхав у село Заньки. Яке знаходиться у якихось 8 км від моєї Черняхівки і в якому я, на мій сором, ніколи не був. Хоча і знав, що Марія Заньковецька-Адасівська саме із цього села.

Тепер я це зробив і ось я у музеї видатної акторки. Село зараз зовсім маленьке, а музей виявився досить гарним з багатими експонатами. До того ж цікаву екскурсію провела хранительниця музею, за що навідріз відмовилася брати кошти. Тому я кинув пожертву на Сили Оборони.

А так виглядав будинок, в якому народилася видатна акторка.

Він стояв на місці цієї будівлі і під нею ще зберігся автентичний підмурівок. Нині тут народознавчий відділ музею.

Далі я подався в село Дуболугівку. Воно цікаве тим, що тут доживав останні роки одіозний засновник одіозного "Білого братства" Юрій Кривоногів. Він тут ховався від світу і помер два місяці тому, тобто у липні. Його адепти забрали кудись його тіло.
А це православна церква в селі.

А ще тут збереглися цікаві хрести на цвинтарі.

З дубових колод. Так ховали ще в середині минулого століття і, очевидно, раніше.

Я поїхав старим московським шляхом (бо новою трасою їхати сумно і чомусь для мене виснажливо), яким востаннє повертався в Україну Батько Тарас.
Це стара будівля в селі Комарівка.

А такий вигляд має церква в Комарівці. 
Дерев'яну збудували в ХVII ст., а кам'яну звели в кінці XIX.

А це сусіднє село Берестовець. Воно справило гарне враження. Село для людей.

Проїхав село Оленівку і обабіч шляху, при повороті на хутір Мотронівку побачив такий пам'ятний знак.

На цьому хуторі і є легендарна "Ганнина пустинь", яка було однією з цілей моєї мандрівки.

Тут жив і був похований видатний наш мислитель Пантелеймон Куліш. За величчю особистости Пантелеймон можна зрівняти з Шевченком. Але коли Тарас був майстром емоційного впливу, то Пантелеймон був володарем глибокого розуму. З цієї причини всі українці знають Шевченка, але далеко не всі Куліша...

Він любив сидіти під цим кленом, від якого залишився, на жаль, лише пень...

І тут покоїться прах Куліша. Вважаю, що всі правильні українці мають сюди приїхати і теж поклонитися.

Поряд його вірна дружина і видатна українка Ганна Барвінок.

А також інший видатний українець, брат Ганни Барвінок Василь Білозерський.

На вході до меморіялу є напис на брамі.

Пантелеймон з дружиною біля будинку, що вони збудували в 50 метрах від родового будинку Білозерських. Тому Пантелеймон точно не був приймаком.

Неподалік "Ганниної пустині" я і заночував. Ніч була доволі холодна, але нам, волоцюгам і пройдисвітам, не звикати 😉

Брама ізсередини має правильні староруські мотиви.

А це відновлена за світлинами родова будівля Білозерських.

Стилізована клуня з тином на подвір'ї, як і було за часів Куліша.

Начиння в клуні.

А це вже я в хаті Кулішів.
На прохання мого друга Олега Костючини приїхав ранком директор заповідника Юрій Блоха, який провів змістовну екскурсію. За яку, до речі, категорично відмовився взяти кошти.

Так виглядала їдальня.

А це робочий кабінет мислителя і просвітителя.

Я доторкнувся до нашої історії.

Господарське начиння в хаті Кулішів.

А таким був початковий проєкт заповідника.

Господиня Ганна біля свого вже будинку.

Пам'ятник Кулішу оригінальний і цікавий.

У мене з ним є багато спільних рис. Маю на увазі не зовнішні, а ментальні, розумові.
Тому Куліш є дуже пошанований мною.

Далі я поїхав у Борзну і це є подвір'я музею маляра і майстра картин із соломи, бойчукіста Олександра Саєнка.

Оскільки картини майстра знімати не можна, то я зняв такі скульптури в саду.

А в цьому будинку останні роки мешкала Ганна Барвінок.

Відправився я далі у бік гетманських столиць. А це обід в лісі при дорозі.

Не міг не заїхати до села Пальчики, неподалік якого є могили всесвітньовідомого пасічника Петра Прокоповича і його послідовника.

Хто на знає, це саме він винайшов рамковий вулик.

Біля могил є дві такі стильні дерев'яні альтанки.

А ще біля села Пальчики є таке диво техніки.

Це вітряк і це його внутрішній механізм.

Він давно не працює, але вражає.

Велична і складна споруда.

А це зразки народної архітектури Пальчиків.

Нарешті я добрався до Батурина. Але оскільки вже вечоріло, часу все обдивитися замало, то я переїхав Сейм і подався глянути одним оком на т.зв. "Хутір Обирок".

Це цікавий об'єкт, тут є що глянути. Не так давно тут поселилися митці і тому тут все "кучеряво".

Хутірський КЛЮБ.

А тут спробуйте вгадати, що це.

Тут знімалися стрічки й проводилися фестивалі, від них залишилися будівлі з фресками.

Але із засновником цього поселення сталася трагедія і з тих пір мабуть розвиток цього проєкту припинився...

Такий ось кораблик в лісах України.

9

Вбиральня як витвір мистецтва )

І всередині теж стильно.

Люди тут живуть в гармонії з природою...

...стильно і цікаво, явно з дітьми.
Лише чомусь я не зміг докричатися до господарів...

А це народна архітектура цього хутору. Тут мабуть ще живуть автохтони.

Чи жили колись...

Заночувати я приїхав на берег Сейму.

Чудовий високий берег, чиста місцина. Вечір був теплий, то покупався в Сеймі.

Річка гарна і доволі швидка. Ледве вигріб до берега.

Сонячний ранок після вечірньої зливи.

Нарешті я в гетьманській столиці Батурині.
Тут є що подивитися!

Садові скульптури...

...в ознаменування різні 10708 року...

Як ми зараз знову переконалися, Орда не міняє своєї звірячої суті багато століть...

А це в саду біля "Будинку Кочубея".

Козацький двір.

Зняв лише через паркан, бо, на моє "щастя", сьогодні тривога тривала весь день і нікуди, ні в музеї, ні у фортецю потрапити було неможливо.
Чиновникам хліба не дай, а дай щось заборонити. Головне свої дупи прикрити на випадок гіпотетичного прильоту...

Воскресенська церква - усипальниця гетмана Кирила Розумовського.

Величний ансамбль - пам'ятник п'яти Батуринським гетманам.

Пам'ятник на майдані Гетманської слави.

А це Батуринська фортеця, у яку потрапити зась...

Вигляд на фортецю з яру.

Рів фортечний.

Незрозуміла, але гарна композиція з каменів і квітів.

Новозбудована Покровське церква - нині храм ПЦУ.

Тут була садиба Мазепи.

Цю моморіяльну дошку встановили ще до того, як Батурин відновили.

Цей палац Розумовського я бачив ще під час реконструкції, тут тривали будівельні роботи і все виглядало надто непривабливо.

Зараз палацовий комплекс вражає.
Але на територію теж не потрапити...

Будівля Генерального суду, відома як Будинок Кочубея.

Ця плита нагадує про справи сердечні гетмана Мазепи. В дуплі дуба, що тут ріс, була поштова скринька, за допомогою якої він листувався з Мотрею Кочубеївною.

Петра Прокоповича в Батурині поважають.

Дорогою до Глухова я заїхав у Кролевець. І не пожалкував. Бо я лише знав, що це місто славиться своїми оригінальними рушниками і все. Виявилося, що це невелике місто не лише дбайливо ставиться до пам'ятників минувшини, а й творить нові!

Старий, заслужений трудівник полів.

Реконструйована дзвіннниця Преображенської церкви.

Унікальна яблуня-колонія.

Це яблуня, у якої гілки опускаються до землі і пускають коріння і дерево таким чином розростається вшир.

Таким чином ця яблуня зайняла 20 соток!

І скільки не пробували посадити зернята цієї яблуні, щ того нічого не виходить - дерево росте, як звичайне, а колонія розростається лише тут!

А це Сквер Захисників України.

Альтанка в сквері 

Сквер зовсім невеликий, але ошатний і оригінальний своїм металевим мереживом.

Тут увіковічнені всі наші герої від часів Руси аж до наших днів.

Велика дяка тим, хто зробив такий шедевр!

А це пам'ятник втраченому часові )

Кролевецька синагога.

Архітектура Кролевця публічна.

І архітектура народна.

Однак біля самого міста є село Червона Гірка. Майже вже зовсім покинуте і це контрастує з містом.
Зайшов у одне з обійсть - тут зовсім недавно жили люди. І добре ще, коли діти в Кролевці, а не скупчуються у мегаполісах, аби там вимерти. І це проблема, як Чернигівщини, так і Сумщини. Та мабуть днщо у меншій мірі і всієї України...

Дорогою на Глухів заїхав до джерела в лісі набрати води. Тут попи наставили купу різних каплиць і хрестів.
І мабуть від цього вода в джерелі протухла. Отаке )

Новою московською трасою їхати нудно і важко, тому я звернув на старий шлях, де й пообідав на узбіччі.

Тут люта бруківка ось така. Але їхати чомусь веселіше ))

На цьому шляху, не доїжджаючи Глухова, є велике село Полошки. З отакою величною церквою XVIII ст.

І я випадково дізнався, що тут є якийсь "парк Скоропадського". Місцеві до пуття нічого про це не знають.

Ця будівля біля парку пам'ятає гетмана Павла Скоропадського.

Я намагався в мережі щось знайти про Скоропадського в Полошках, але марно.
І лише вдома, перечитавши дитячі спогади гетмана, я довідався, що тут був другий маєток його діда Івана Скоропадського (перший у Тростянці). Але оскільки дід жив переважно у першому, де створив грандіозний дендропарк, то й Павло жив і бував переважно там, а тут лише проїздом.

Цей кедр теж посадив дід, який кохався у садово-парковій справі. Бо кілька кедрів є і в Тростянці.

Але ось я нарешті під'їжджаю до другої гетманської столиці.

Це Київська брама на в'їзді у Глухівську фортецю із заходу.

Спасо-Преображенська церква.

Монументальна Трьоханастасіївська церква, збудована братами Терещенками.

Водонапірна вежа в центрі як витвір мистецтва.

Велична і струнка Миколаївська церква, збудована в кінці XVII століття на тодішньому Радному майдані, де проголошували гетманів. Ця будівля вражає.

Пам'ятники Дмитру Бортнянському...

...і Максиму Березовському.

Обидва композитори тут народилося і отримали музичну освіту. 

В честь 300-річчя гетманської столиці.

Головний корпус Педагогічного університету виглядає на всі 100!

Інші громадські будівлі теж не відстають.

Все зроблено і відновлено по-людськи.

А це кому пам'ятник, вгадайте?

Не вгадали? Це пам'ятник Тарасу Григоровича. Скрізь він монументальний і старий, а тут молодий і такий близький.

Переночував на березі Павлівського ставу.

І продовжив оглядати місто.
Вознесенська церква на цвинтарі.

Оскільки Глухів знаходиться у якомусь десятку кілометрів від кордону з Ордою, то експозиції музеїв закриті. Очевидно, вони готові будь-якої миті до евакуації. Тому обмежився лише оглядом садових скульптур на подвір'ї...

Заслужена автівка вже на постаменті.

А це народна архітектура Глухова.

Вона теж вишукана.
Загалом, місто мені дуже сподобалося. Воно невелике, але чисте, доглянуте і ошатне, де є, що подивитися і де на кожному кроці дихаєш величною історією.
Зізнаюся, я такого не очікував і близько, тому всим раджу після війни його обов'язково відвідати.

Далі я відправився шляхом вздовж кордону (який, сподіваюся, не стане рокадним) у бік Путивля. Зі здивуванням виявив, що в цих краях є поклади каміння. А у селі Баничі є каменоломня, тобто кар'єр, де видобувають кварцити.
Нагорі біля кар'єру в лісі знайшов таку невідому споруду.

Далі я перетнув річку Клевень (у якій змив дорожній пил) - вона була колись (і частково залишається зараз) прикордонною.
І це вже Путивль. Тут атмосфера дещо інша. Місто більше чотирьох століть було під Московією і це наклало свій відбиток, як на мову тубільців, майже всуціль московську, так і на архітектуру храмів, де аж смердить Московщиною.

Тут два потужних монастиря. Це Святодухівський XVII ст. - з Хрестовоздвиженською надбрамною церквою на передньому плані.

А це Мовчанський, XVI ст., займає велику територію, все вилизано, бані горять золотом.
Ще є велика церква Миколи Козацького, у якій трохи проглядаються таки українські стилі.

Церковники (відомо якого патріярхату) тут мають величезний вплив, бо центральною фігурою міста зробили Іоанна (саме Іоанна, а не Івана!), князя Путивльського з Чернигівської гілки Рюриковичів, котрий не зміг захистити місто від монголів далекого 1239-го року. За це УПЦ (ФСБ) його визнала святим. І дала йому в руки величезного хреста.
Бо це ж князь ніби захищав їхнє християнство від язичників-монголів, аякже )

Натомість інші, нехристиянські, історичні будівлі в занепаді і скоро впадуть, як ця.

Це колишнє Ремісниче училище, виконане в розкішному архітектурному стилі. Воно занепадає, натомість для технікуму збудували окрему будівлю, вирішивши мабуть, що реставрувати буде дорожче...

А це башта із залишками стіни на вході до Городка. Тут була колись фортеця і це був центр Путивля.

Інший ракурс. Я так і не зрозумів, це залишки чи то фортеці, чи міських лазень.

Чи не єдине приємне місце Путивля - пам'ятник легендарній Ярославні із "Слова о полку...".

Він стоїть на тому місці, де були мури фортеці. Звідси, з висоти, відкривається вигляд на чарівну долину Сейму.

Ну а ще знак в честь захисників Путивля.

Я спустився з гори в заплаву Сейму і нею поїхав у бік Бурині. Вдалині Путивль і Мовчанський монастир.

Кручі над долиною Сейму...

...виглядають мальовничо.

Переїхав Сейм понтонним мостом (бо капітальний стоїть зруйнований) і заїхав у містечко Буринь. Тут вже зовсім інша, українська атмосфера.
Зокрема, це церква ПЦУ.

В цих краях криниці будують в такому стилі. Гарно.

Тут скрізь відчувається близькість Московщини. Навкруги міст прориті протитанкові рови...

...з лініями колючого дроту та "зубів дракона" за ними.
А потім ідуть укріплення з дотів.
І це добре.

Нарешті я досяг фінішу свого маршруту - міста Конотоп. 
Церква в московському стилі...

Величний собор Різдва Богородиці ПЦУ вже у правильному, нашому стилі. Він збудований на честь 350-річчя Конотопської битви за президенства Ющенка. Біля нього меморіял загиблим за Україну.

Тарас Григорович в центральному парку.
Натомість вулиця Шевченка чомусь далеко не в центрі і в доволі занедбаному вигляді...

Мав туди заїхати знову, але часу вже не залишалося...

А це мабуть пам'ятник тому коню, що не міг подолати навколишні болота )

Водонапірна вежа, збудована інженером Шуховим. Чому би її не відреставрувати, щоби вона стала візитівкою міста?
Загалом, я від Конотопа чомусь чекав більшого. Річка Єзуч і ставки в доволі занедбаному стані, засмічені... Архітектура представлена, крім приватного сектору, майже виключно хрущовками...

Хоча народна архітектура доволі цікава.

Тут будинки майже всі з віконницями ("ставнями"), що не характерно загалом для України.

Вікна переважно гарно оздоблені.

Тут відчувається якийсь особливий Конотопський стиль.

------

На цьому мандрівку завершено.
Я поїхав до величного двірця станції "Конотоп", котрий в місті є мабуть найкращою будівлею, і електричкою відправився додому.

Але у ці місця обов'язково ще маю навідатися, аби проїхатися місцями, пов'язаними з гетманом Скоропадським. А це два села біля Путивля, де були маєтки батька та діда гетмана по матери, а також Гамаліївку біля Шостки, де похований його батько Петро Скоропадський.
А ще треба відвідати Вороніж - батьківщину Пантелеймона.

Мобілізація нині - питання #1

Я ненавиджу і ганьблю ухилянтів усих мастей і чорноротих самиць, які тримають таких під спідницею. Вони всі безумовно мають бути обмежені в громадянських правах. А особливо ті, які агресивно борються з мобілізацією як на вулиці, так і в соцмережах. Вони того ще не знають, але їх зневажатиме пізніше все суспільство і особливо їхні діти-внуки.

Але при тому я розумію, що в розгулі цих агресивних борцунів/борцух з мобілізацією винна найперше держава. Якби хтось у головному нашому офісі читав щось про психологію мас, зокрема, Ґюстава Лебона, той знав би, що натовп стає на диби і звіріє лише тоді, коли його намагаються зрозуміти і панькаються з ним. Коли ж з ним ведуть себе твердо і жорстоко, то плебс швидко гамується і займає своє місце. Цьому багато прикладів в новітній історії. На жаль, в українській історії можу згадати лише випадки, коли панькаються. Так, зокрема, було у 2014-му в Криму і на Донбасі, коли нерішучість і відверте загравання з деструктивними силами привело до того, що й маємо нині. Зараз те саме, схоже, повторюється з потакання антимобілізаційним силам.

Так ось, колишній нардеп Ігор Луценко, який на війні вже довгі роки, назвав у нас найголовнішим ухилянтом нашу дуже вже демократичну державу. Вона весь тягар мобілізації тупо звалила на ЗСУ, зокрема, на ТЦК, і продовжує клеїти дурня, сподіваючись, що крива якось вивезе. ТЦК, як уміє, косо-криво, часом передаючи куті меду, але людей мобілізує і рятує державу від загарбання її Ордою.
Як проводиться мобілізація в Ізраїлі? Там просто приносять повістку (у тому числі й жінкам!) і коли ти не явився в їхнє ТЦК, то присядь будь-ласка на пів року в буцегарню, подумай. Коли відсидиш, то милости просимо до війська.

Не ТЦК має ловити на вулицях, а вся державна машина має цим займатися: поліція, прокуратура, суди, всі структури!
Те ж саме і з дезертирами (яких лагідно обзивають "сезечешниками"). Всі мають знати, що за ухиляння і дезертирство буде неухильно буцегарня і втрата майна. А інакше ніяк!

І так, термін мобілізації має бути обмеженим, бо бути у війську "до перемоги" або до 60 років - це ні в які ворота

Але наша шибко демократична недодержава боїться сили, боїться таких твердих заходів. Бо вони буцімто будуть непопулярні, бо думає, що плебс не проголосує за них на наступних виборах. Бо цій потолочі з хлопським розумом значно важливіше бути весь час десь нагорі, щось очолювати (і не так вже важливо, в державі Україна чи Кієвской області Путінрайху).

І вони уяви зеленої не мають, що ПЛЕБС ЛЮБИТЬ ЛИШЕ СИЛУ, що він обожнює лише сильну владу, але завжди зневажатиме демократичних засранців в коротких штанцях, які намагаються всим вгодити і всим зробити харашо. І що він голосуватиме саме за тих, хто плебс триматиме жорстко в кулаці.

Крім цієї найнагальнішої нині теми ще багато практичних ідей тут підкидає Ігор Луценко, зокрема, про участь цивільних в обороні, про Приватні військові компанії тощо.

Чи слухають/читають подібне наші державні йолопи? Питання риторичне...

Інтерв'ю з Ігорем Луценком

Про керування державою

 Двоє яскравих типажів. Пуйло і Трамп. 

Один гебіст, тобто кшатрий, інший барига, тобто вайш'я. Перший чудово розуміє другого, дурачить і довгі місяці водить за носа. Другий ніяк не годен зрозуміти, як це перший може відмовитися від такого вигідного "діла", а вперто стоїть на своєму і хоче воювати.

Це зайвий раз доводить, що коли державою керує барига, вайш'я, представник нижчої варни, держава посиплеться. Бо це не його функція за визначенням.

Бо кібернетики добре знають: вища система може зрозуміти і керувати нижчою, натомість нижча нізащо не зрозуміє вищу.

При демократії плебс переважно саме й обирає вайш'їв, бо ті мають гроші і, відповідно, можливість оболванити плебс через ЗМІ.

До речі, у нас теж такий один рветься знову до влади...

Система породжує портнових

У зв'язку з ліквідацією Портнова виникають деякі думки.

Виявляється, що цей типок був всемогутнім у нашій правничій системі, а особливо в судовій. І не лише за часів Януковича, а й до самої своєї загибелі. І тоді, коли жив на Заході, і тоді, коли на території Пуйла мешкав. Всі наші судді виконували його волю, а ЗМІ боялися про нього писати, бо через суд покарає. І навіть санкції на нього накласти ніяк не виходило.

Він вигравав практично будь-який суд, бо чудово орієнтувався в законодавстві. Якщо ви думаєте, що лише в українському, то ніт. І в московському, і в австрійському, і в іспанському. Бо закон як дишло не лише у нас. Матьорий адвокат приховає невигідний закон, натомість розкопає цілком вигідний. Бо парламентарі, котрі швидко змінюються, штампують ті закони, як цеглу й особливо не заморочуються, що один закон діяметрально суперечить прийнятому за минулого скликання. А може й за цього навіть.

Тому водити суддю за носа - справа чести для таких, як цей Портнов. Цим ремеслом він заробляв собі шалені статки. Але очевидно, що став вважати себе надлюдиною і геть втратив гальма. За що й поплатився. Не в правничій площині поплатився, а в іншій. Бо мабуть не підозрював, що й так буває.

Як на мене, це присуд т.зв. "верховенству права" й демократичній системі загалом, коли такі цинічні покидьки тримають в кишені всю судову систему країни і роблять у ній, що хочуть...

ХТО ВБИВАЄ НАШИХ ДІТЕЙ?

У зв'язку з терором Орди в Кривому Розі хочу підсвітити і такий несподіваний, як може здатися комусь, ракурс.

Так, надзвичайне обурення терактом викликало саме те, що половина із загиблих є діти. І це цілком здорова реакція українців, бо діти є нашим майбутнім. Бо коли не за майбутнє, то за що ми тоді воюємо?

Але чому я зовсім не бачу, ні в ці дні, ні в жодні інші, ніякого обурення українців з приводу процвітання у нас абортів? Того дня забрали у нас 9 дітей, а хто знає, скільки того дня було зроблено абортів? Точно менше, ніж 9? Зроблено добровільно, самими українцями при допомозі добрих наших ескулапів, котрі за ваші гроші ладні вам хоч серце вирізати. Пуйло тут зовсім не при ділах, зверніть увагу!

А знаєте, яка у нас народжуваність? 0,9 дитини на одну жінку. При необхідних, щоб лише не вимирати, 2,2!

Вам розкажуть, що "не хочемо плодити злидні", що так "у всьому цивілізованому світі", що це нормально та іншу маячню. Що вони, бідолаги, "ледве зводять кінці з кінцями", що "таке важке життя"... Хоча коли копнеш глибше цих професійних плакальників, то побачиш, як холодильник у них підлогу вгинає, а єдиній своїй дитинці вони чи не сраку пундики заштовхують... І собачок-котиків тічку тримати вдома кошти мають, і двічі на день вигулювати їх є час і натхнення...

А ви знаєте, що у Григорія, батька нашого Тараса було 6 дітей? Вони точно жирували? Точно споживали стільки, як наші сучасні оспівувачі "злиденного життя"? Зате один з них став Шевченком. Бо кількість у якість виростає - і це закон життя.

А знаєте, що у батька Олександра Довженка народилося 14 дітей? А що до повноліття з них дожили лише двоє, знаєте? Мабуть померли від переїдання, скажуть плакальники наші однодітні... Так ось один з них, хто вижив, став Довженком. А ким стала ваша єдина квіточка?

Ви скажете "ето другоє", бо у вашій свідомості ці речі ніяк не пов'язуються. Сумно, що "другоє", хоча це все про те саме - про наше майбутнє.

Українці, ваші мізки вщерть засрані лівацько-ліберастичною і феміністичною дегенеративною пропагандою. І тому ви вимрете за кілька поколінь, а цю землю успадкують цигани! Саме вони будуть потім боротися з "понаєхавшими" сюди неграми та іншими афганцями за "їхню землю", а українці тоді вже відпочиватимуть від "важкого життя" на цвинтарі.

Ви це здатні усвідомити хоч трохи?

Пуйло так, убиває наших дітей. Але у себе він проштовхує програму народжуваности. Правильну програму, коли дивитися з його дзвінниці! Не знаю, чи вийде у нього, як задумав, але вимирання принаймні загальмується. 

Але ви, "мудрі українці", смієтеся з нього і з його програми. Бо ви, премудрі, ладні робити все навпаки і виродитися в нуль, аби не робити, як москалі.

Із себе ви смієтеся, "справжні европейці" цивілізовані...

Відвідування Байкового цвинтара

 

Найперше до Лесі

Відвідали Байків цвинтар і могили славетних наших Предків. Корисно і пізнавально провели час. Але весь цвинтар обійти за день неможливо, тому треба ще не раз сюди прийти.

Родова усипальниця графа Вітте. Монументальна річ Городецького

Анатолій Лупиніс

Микола Мозговий

Батько українського націоналізму

Корифеї

Таки зима буде!

Нарешті!

Коли геть потягнуло весною, у нас вдарили морози і випав сніг!

Не скористатися такою нагодою закінченому лижнику було би гріх і я зробив нівроку таку прогулянку урочищем Луки біля мого села (це пояснення тим, хто запитує, чому Яромисл є "Прилуцький" ).

 
Снігу геть мало, але краще так, аніж ніяк! Кістки розім'яв по повній програмі )

 
Бо думав уже обрядово спалити свої лижі - а коли ні, то ще відкладемо цей обряд!

Краси вам!

Попри мороз, сонце вже досить високо і свіжий сніг вдень люто підлипає!

О, з цієї гірки я в дитинстві вчився гірськолижної техніки!

Спускався з гірки прямо в Остер. Там доволі крутенько, але душа вимагала гострих відчуттів )

Сонце на захід

Всі тепер відпочивають і гріються.

Чи не час трохи диверсифікувати?

 

В світлі останніх подій Дмитро Корчинський пропонує розвернутися від США до Китаю.

Мене теж така думка періодично турбує, однак я її до цього часу не оприлюднював. Ні, я давно говорив, що нам треба вести не виключно і тупо прозахідну, а більш збалансовану зовнішню політику і більше співпрацювати як з Китаєм, так і з "глобальним півднем".

Про радикальний розворот я говорити поки не наважуюсь, оскільки все ж сподіваюся, що те затемнення розуму, яке навіяли на Трампа ці всі такери карлсони разом з параноїками МАҐА, таки пройде. Бо в Штатах же достатньо як адекватних республіканців, так і "глибинна держава", яка зараз хоч і застигла у ступорі від витівок Доні, та все ж завжди мала потужний вплив на будь-якого президента.

Як би там не сталося, було би непогано Зе злітати в Пекін і про щось там пошептатися із Сі. Це точно нам не завадить, але справить ефект холодного душу на Трампа і скоріше приведе його до тями.

А коли не справить, то далі вже діяти за ситуацією. Можливо й спробувати зробити Пекін нашим партнером.

А чому ні?

Такий ось Трам-пам-пам

 

Ні, Трамп, звичайно, є цинічним баригою і це замаскувати неможливо.

Проте майже все, що говорив його віце Венс у Мюнхені, є здоровим і правильним. А з точки зору Америки і Заходу - так точно правильним.

Не можу знати (та й ніхто не знає, навіть сам Дональд!), як закінчиться нинішня миротворча катавасія для України. І якщо вона закінчиться для нас надто погано, то скажіть, невже лише Трамп і його "молода команда" буде у цьому винна?

А це може не Україна завжди танцювала під дудку світових глобалістів, ліваків і американських демократів? Поносячи при цьому майже тотально у своїх ЗМІ Трампа і всі більш-менш здорові сили. Це не Україна після Майдану запровадила гей-паради і всіляко проштовхувала ідєйкі елгебете, фемінізму і багатокультурности в мистецтві, в медія, в кіні?.. Я все чекав, а коли ж нарешті наш черговий президент стане раком перед якимсь високопоставленим европейським гомом лише за те, що той назве його "тожеевропейцем"...

Це не наш президент відмовився допомогти з розслідуванням художеств у нас "Бурізми" і Гантера Байдена, що сильно посприяло Джозефу Байдену на виборах?

Це не Зе відмовив в інтерв'ю Такеру Карлсону, який має величезний вплив на американських республіканців, після чого той закусив вудила і почав нести про Україну люту маячню?

А це не Україна продовжує тримати у Вашинґтоні послицею цю продемократичну фемо-лівацьку потороч, незважаючи на неодноразові натяки звідти, що її там не хочуть бачити?

Тому тепер залишається лише молитися, що нас із-за океану помилують, чи сподіватися, що у нової команди виявиться дівоча пам'ять...