Велопохід північно-західною Ченигівщиною. Серпень 11020-го

Одноосібна велосипедна мандрівка з Києва через Чернигів до кордону з Білоруссю і назад вдовж кордону - лісами, лугами й полями. 

На березі протоки Десни - Любича.

Дерев'яний будинок в с. Поліське, неподалік Остра. Однією із цілей даної мандрівки було ознайомлення з дерев'яною народною архітектурою.

Музей в Острі, у який мене так і не пустили, бо у них ще дрімучий "карантин". Коли в Києві, Чернигові музеї вже відкрилися, в Острі все ще короновакханалія...

До речі, в Острі над р. Остер зберігся фрагмент церкви, т. зв. "Юрієвої божниці" - хоч закладеної ще Володимиром Мономахом, однак відомої за ім'ям Юрія Довгорукого. Тут можна доторкнутися до автентичної давньоруської кладки, яка ніде не збереглася на лівобережжі Десни й Дніпра, навіть у княжому граді Переяславі.

Тут похований засновник чуваської поезії Михайло Сеспель.

Воскресенська церква в Острі. Цікаве виконання.

Далі перебираюся мостом на правий берег Десни.

Струнка церковка в с. Рудня.

А це вже село Морівськ над Десною, раніше город Моровійськ (Муровськ), звідки і є родом легендарний Ілля Муровець (Муромець). І зовсім він не з фіно-угорського племени "Мурома", як нам це втирали століттями загарбники - бо в ті часи про ту заліську Мурому ніхто й не чув.

Веселі скульптури від лісового господарства.

Хата в центрі Моровська.

Є вже вулиця імени земляка. Ще би пам'ятника хто збудував тут!

Внизу старе русло Десни поблизу Моровська

Нарешті я докрутив педалі до Чернигова. Могила Михайла Коцюбинського на Болдиній горі.

Вигляд з Болдиної горина на комплекс Антонієвих печер внизу. Того Антонія, котрий викопав печери спочатку на своїй батьківщині в Любечі (див. нижче), потім тут, а далі і в Києві.
Тема печерного житія мені мало цікава, однак краєвид тут пречудовий! І не дивно, що до Антонія тут були на горі язичницькі святилища.

Там же похований Опанас Маркович, перший чоловік Марка Вовчка, перу котрого, кажуть, і належать твори письменниці на українську тематику.

Там же Могила Гульбище. Х ст.

А це Чорна Могила, яка можливо й дала назву Чернигову.

Це все наші рідновірські святині!

Єлецький монастир. ХІ ст. між іншим. Заснований Святославом Ярославичем.
Колись, будучи студентом, я в цьому храмі в баскетбол грав - за Совдепії тут був спортзал.

Вполював лисицю на шапку ))

Могили біля Седнева, які малював свого часу Тарас Григорович.

А це вже село Хрипівка, передмістя Городні.

Воно відоме тим, що тут свого часу народився патріярх української незалежности Левко Лук'яненко.
Це саме те місце, де колись стояла хата, в якій і народився один з визначних сповідників РУНВіри.

Городня. Її символ - три гармати. Московити запустили казку, що їх ніби подарував місту Петро І, однак фахівці кажуть, що це неправда.

Краєзнавчий музей в садибі місцевого купця.

Пам'ятники хліборобам.

Народна архітектура. Хата в с. Полісся.

Село Сеньківка, біля якого сходяться землі України, Білоруси й Московії.

Хата в селі.

Ще одна.

І ще.

А це КПП на кордоні з Білоруссю і Московією. Вдалині т.зв. "Курган дружби" - по нашому буде "Могила дружби", що є правильніше і дуже символічно.
Як я не просився у прикордонників підійти до тієї Могили ближче, аби сфотографуватися - ні в яку! "Не положено" і все тут!

Далі я поїхав вздовж білоруського кордону, розбитими дорогами, польовими, луговими й лісовими. Часто був такий сипучий пісок, що йти неможливо було, а не те що тягнути за собою нав'ючений велосипед. 
Не повторюйте мій шлях! ))

Але хати все ж там є дуже гарні! Одна з них в селі Лемешівка.

Ночівля в лісі за Лемешівкою.

Хата в с. Андріївка.

Споруди незрозумілого для мене призначення. Це в селі.

А це в лісі вздовж дороги. Через 50 метрів.

А це будівля в центрі с. Ваганичі.

Там же хата.

Нарешті я добрався з пригодами до с. Олешня, де є знамениті Блакитні озера з прозорою водою. А також тут є садиба Софії Русової.

Вона звідси родом і тут її шанують.

Величезне Блакитне озеро. Тут нині цілий курорт. Вода просто неймовірна!

Відпочив я тут цілу добу. Чудове місце! Як на мене, краще, аніж море.

Є ще там невелике Станційне озеро.

А також досить велике Смарагдове. Ви бачите самі, чому його так назвали. Але цей колір зовсім не із-за водоростей, які заполонили Дніпро - вода чиста й прозора!

Після озер я знову відправився до кордону - у велике селище Добрянка, засноване колись старообрядцями. А це їхня церква.

Тут свого часу жив відомий бунтар Омелян.

Прикордонна річка Сож неподалік села Клубівка.

А це вже Дніпро біля с. Кам'янка. Вдалині видно білоруське містечко Лоїв.
Дніпро ще живий, вода швидка і чиста, не зіпсована гнилими болотами-водосховищами.

Село Кам'янка, на відміну від сусідніх, майже мертвих сіл, живе. Хоча тут і живуть переважно чернигівські й київські дачники. Садиби їхні якось зрідка розкидані в пісках між кучугурами.

А це вже селище Радуль на Дніпрі. Воно велике і тут можна любуватися майже кожною хатою, наскільки вони з любов'ю зроблені. 

Ще Радуль.

І ще.

А ще й двоповерхові є.

Але, нажаль, половина з цих унікальних хат, а може й більше, стоять пусткою. Страшна чума урбанізації... Люди як комахи летять на вогонь великого міста, аби, зрештою, там виродитися...

Стало спекотно і я рятуюся від спеки в озері Нерадча.

Далі на Любеч дороги як такої немає, однак є ґрунтова дорога дніпровськими лугами. Тут у мене повилітали шпиці, колесо перекосило, почало терти і я ледве доплентався до Любеча.

Це вже славний град Любеч, перша згадка про який датована 9882-м р. Д.  (882-м р. Хр.)
Пам'ятник Добрині Микитичу, котрий звідси родом - другому із легендарної трійці руських богатирів, батьківщину якого я нині відвідав.

Пам'ятник місцевій мешканці Малуші та її сину Володимиру.

А це князь Олег із малолітнім Ігорем - майбутнім батьком Святослава-Завойовника.

Спасо-Преображенський собор Любеча. В стилі класицизму.

Чернець Антоній, котрий накопав печер в різних містах, першу печеру вирив у своєму рідному Любечі.

Це вхід до ближніх печер, віднайдених зовсім нещодавно.

Вигляд звідси на дніпровські луги і сам Дніпро вдалині.

Краєвид зачаровує!

Це будівля вже часів Козаччини.

Вона нещодавно відновлена.

Зображення княжого замку на Замковій горі.

В честь першої згадки.

Замкова гора нині. Пам'ятник першому з'їздові руських князів, скликаному тут Мономахом у 10097 році Дажбожому (1097 р. Хр.).

Вигляд на Лису гору із гори Замкової. Між ними - узвіз у нижній Любеч.

А це вже вид на Замкову гору з Лисої.

Тут були язичницькі святилища і я на цьму місці промовив молитву до Дажбога.

А це урочище/гора Монастирище. Тут колись був монастир.

Збереглися такі давні могили.

Я прямо тут, на горі й зоночував, бо вже зовсім темніло, доки я оглянув увесь Любеч.

А це біля історичного музею Любеча, котрий безумовно треба було відвідати, але я за браком часу так і не відвідав...

Про історичні визначні місця Любеча і про сам цей древній град можна більш докладно познайомитися за посиланням.

Далі дорога на Славутич. А це рукав Дніпра - Крива Річка - неподалік селища Неданчичі.

Славутич справив приємне враження. Красиве і зручне для життя місто. А це місцевий храм, доволі оригінальний, хоч і в московському стилі.

Далі дорога на с. Дніпровське - літописне місто Навози. Його перейменували за часів Совдепії, бо назва у московитів викликала неприємні їм асоціяції.

А це його засновник.

Далі мій шлях проходив 16 км лісовою дорогою, переважно по піску, що для велосипедиста та ще з вантажем смерти подібно. Я був весь мокрий. І раптом чудо - джерело з холодною водою під величезним дубом!

Християни звичайно ж його "приватизували".

А я напився  і обмився холодною водою, що надало сили проїхати ще добрий шмат шляху.

До Києва ще було більше сотні кілометрів, у т. ч. сипучими пісками, а останні більше як 30 км довелося їхати зі спущеним колесом на ободі.

Та все ж мандрівка виявилася славною!

Хто відповість за короновакханалію?

Сектанти секти Святого Ковіду зубоскалять, що, мовляв, "усі стали вірусологами".

Так ось послухайте реального віруслога Надію Жолобак, що вона каже про вашу бздуру!

Дізнайтеся, що наші верховні мудачила, вводячи цей карантин, зовсім НЕ ЗАПИТУВАЛИ вірусологів!

Що МОЗ видає безграмотні листівки, які призначені лише ДЛЯ ЗАЛЯКУВАННЯ.

Що зміцненя імунітету - це краще будь-якої супер-пупер вакцини! Не кажучи вже про всі ці недолугі намордники і сидіння в скафандрі в погребі.

Але її не пускають ні на радіо, ні на телевізію, бо вона ж заважатиме журнашлюшкам на короткому повідку роздмухувати страх і істерію!

То коли всі ці ляшки і шмигалі будуть відповідати за свою злочинну авантюру, мета якої прикрити свою сраку, "как би чєво нє вишло", щоб перелякані журналюги не написали потім, що якась "бабушка померла від ковіду! Ужас! Ужас! Ужас!" і все?! 

І хай збанкрутують тисячі підприємців, хай хоч вся економіка України ґиґнеться - їм до лампочки! Головне, що виконують всі вказівки ВООЗ на 100% + додають іще своїх бздур, намагаючись бути святішими за папу Римського!

Тут ось іще:

В брехню підмішуємо правду і виходить нівроку!

Дегенеративна філософія, як на мене...

Але що ж ви хотіли, "психологіня", а іще "Шульман" - цілком передбачувано... Хоча й не найтупіша, коли чесно. Що і є ще небезпечнішим.

Можливо, що вона своїм розумом об'єктивно не може розгледіти цілком відверті прояви занепаду Заходу, про які філософи після Шпенґлера говорять вже сотню років і які на порядок прискорилися в останні роки, а, особливо, місяці. Це про те, що вона розказує, ніби "золотому мільярду" нічого не загрожує в осяжній перспективі. Загрожує, психологиньо, і цілком реально...

Але як можна ліпити про те, що наявна в Московії низька народжуваність - це зовсім не важливо для демографії, а важлива лише тривалість життя чоловіків? Невже не можна відкрити статистику рівня народжуваности там (а особливо в етнічних московитів) і порівняти її з необхідним рівнем народжуваности для простого відтворення населення?!

Я вдячний, що вона одна з небагатьох, котра озвучила наявність матріярхату. Але! Вона його завуалювала словом "побутовий". Тоді як він всеохоплюючий, бо держава йому повністю сприяє, продукуючи цілком сприятливі для матріярхату закони.

Але вершиною облуди є те, що, мовляв, народжуваности сприяють розлучення. Коротше, розлучайтеся більше і це підвищить рівень народжуваности! Без коментарів! У продукуванні цієї хитрої і підступної брехні "богообрані" неперевершені, треба віддати їм належне...

Коротше, частиною правди закамуфльована відверта дегенаритивна брехня, котра сприяє деградації суспільства і цим на порядок небезпечніша відвертої, тупої феміністської облуди.

Коли хто скаже, що це у них там, за "порєбріком", то я вас мушу розчарувати, що у нас приблизно так само, можливо у чомусь і краще на якісь відсотки. Але рівень усвідомлення цих проблем у нас на порядок нижчий, що зовсім забирає у нас шанси протистояти таким дегенеративним тенденціям...