Захід вам допоможе...

 

Ну що, чухраїнці, тепер трохи розібралися, що є ваш улюблений Захід? З усим його лібер-демократичним, гуманістичним і фемо-елгебетешним мейнстрімом?

Побачили вашу кохану Европу, якій ви готові були пантофлі облизувати, аби лише на вас увагу звернула? Ту Европу, яка не годна нічого вирішити без якогось там Орбана? Яка не сміє Пуйлові гроші взяти і віддати на війну - Україні, тій, яка, на хвилиночку, грудьми захищає цю ж Европу. Бо що ж про неї подумають, бізнес понад усе! Европу, яка боїться збити не те що шахеди над Польщею, а й нікчемні квадрокоптери біля своїх летовищ! Бо "как би чєво нє вишло".

А як вам подобаються США? Ті, які готові дружити з ким завгодно, з Рашкою, з Ином, та хоч із чортом лисим - але не з Україною. Та що там та Україна - вони фактично війну оголосили Европі й готові її згодувати "другу Владіміру"! Це тоді, коли самі є породженням Европи, є її вилупком! А тепер матір, коли вона ослабла й знікчемніла, готові віддати за рідкісноземи й інші пундики рашен гопнику на поталу!

А я це говорю вже чверть століття - що Захід хилиться до занепаду, до маразму, що не треба туди йти, що у нас свій шлях. Але хто я такий, коли з кожної праски ваші красномовні болванчики розказували вам, що треба йти в Европу, НАТО, й альтернативи тому походу немає...

Я міський божевільний і не більше, що там мене слухати, з цим зрозуміло. Але хоч тепер, коли кров'ю захлинаєтеся і коли під питанням саме існування Української держави, тепер хоч щось там у ваших головах складається докупи?

Про "Плівки Міндіча"

В останньому нашому шкандалі вселенського масштабу фігурує сума у 100 млн долярів. Може відкриється більша сума, може ця відчутно завищена, не знаю, але поки що так.

При тому, наскільки зрозумів, це не з держави витягнуто, а це все відкати від клієнтів.

Натомість хочу нагадати, що вартість одного "рафаля" складає десь 120 млн євро. Голого лише літака, бо з усим обвісом і всим іншим причандаллям він тягне значно за 200 млн. І таких літаків хочуть купити сотню! При тому, що завалити таку дорогущу цяцьку оркам зовсім не буде коштувати аж таких надзусиль.

Але нашим посполитим зараз вбили в мізки (і про це кажуть опитування!), що у нас проблема номер 1 зараз - це корупція. Ні, не війна, а саме корупція! Війну можна поки закинути на антресоль, або віддати Путіну-Трампу, хай вони то розгрібають, а у нас знову "плівки" і новий захопливий шкандаль. Так?

Звичайно, що пропаганда ворога ці пріоритети й настрої всими силами буде підтримувати й розганяти (і я це розумію, бо й сам би так робив). Допоможе в цій святій справі й сивочолий наш Святий Петро, бо давно з ним в одній упряжці працює проти України.

Ми всі (ну, майже) хочемо бути в Европі і всі, за законами юнацького максималізму, хочемо, аби корупції у нас не було зовсім. Як у тому раю, що єговісти нам у своїх агітках малюють. Але згадайте лишень, що в омріяній вами Европі зараз сидить за корупцію (!) колишній президент Саркозі. А що витворяв колишній канцлер Шредер, нагадати?

Ні, я не пропоную закрити очі на всю цю гниль на самій нашій горі - всі причетні мають бути схоплені з руку і, за законами війни, скарані на горло. Якщо сам Зе це кришував і мав з того зиск (і це буде доведено), то і його треба покарати - може також на горло. У що би нам потім не вилилися нові вибори, бо це буде бійня ще та... Але карати треба.

Все ж може давайте зараз трохи заспокоїмося, може давайте припинимо посипати голову попелом і роздряпувати рани, потішаючи Кремль і випромінюючи на Захід суцільну зневіру й всепропальство? Може таки дамо НАБУ спокійно в тому всьому розібратися і не будемо розгойдувати країну перед обличчям смертельної небезпеки, що нависає зі сходу?

Якщо у нас ще олії в голові трохи залишилося...

Мандрівка Гетманщиною. Подорожні записки.

Справа вже рухалася до осени, городні роботи в загальних рисах закінчено і я вирішив, що не гріх буде провітритися, щоби взимку не так було сумно сидіти на місці. Тим більше, що давно мріяв проїхатися старовинними столицями косацької України і загалом землею, яка була колись осердям Гетманщини.

Треба сказати, що наважитися на такі мандри стає з кожним роком все важче, бо там, де колись був моторчик, тепер геморой )

Але погоду синоптики обіцяли ще доволі теплу (вдень принаймні), тому я осідлав свого рогатого коня і виїхав у чергову мандрівку, яка розтягнулася на 6 днів і 5 ночей.

УВАГА! Світлини можна збільшити, натиснувши на них.

Найперше я заїхав у село Заньки. Яке знаходиться у якихось 8 км від моєї Черняхівки і в якому я, на мій сором, ніколи не був. Хоча і знав, що Марія Заньковецька-Адасівська саме із цього села.

Тепер я це зробив і ось я у музеї видатної акторки. Село зараз зовсім маленьке, а музей виявився досить гарним з багатими експонатами. До того ж цікаву екскурсію провела хранительниця музею, за що навідріз відмовилася брати кошти. Тому я кинув пожертву на Сили Оборони.

А так виглядав будинок, в якому народилася видатна акторка.

Він стояв на місці цієї будівлі і під нею ще зберігся автентичний підмурівок. Нині тут народознавчий відділ музею.

Далі я подався в село Дуболугівку. Воно цікаве тим, що тут доживав останні роки одіозний засновник одіозного "Білого братства" Юрій Кривоногів. Він тут ховався від світу і помер два місяці тому, тобто у липні. Його адепти забрали кудись його тіло.
А це православна церква в селі.

А ще тут збереглися цікаві хрести на цвинтарі.

З дубових колод. Так ховали ще в середині минулого століття і, очевидно, раніше.

Я поїхав старим московським шляхом (бо новою трасою їхати сумно і чомусь для мене виснажливо), яким востаннє повертався в Україну Батько Тарас.
Це стара будівля в селі Комарівка.

А такий вигляд має церква в Комарівці. 
Дерев'яну збудували в ХVII ст., а кам'яну звели в кінці XIX.

А це сусіднє село Берестовець. Воно справило гарне враження. Село для людей.

Проїхав село Оленівку і обабіч шляху, при повороті на хутір Мотронівку побачив такий пам'ятний знак.

На цьому хуторі і є легендарна "Ганнина пустинь", яка було однією з цілей моєї мандрівки.

Тут жив і був похований видатний наш мислитель Пантелеймон Куліш. За величчю особистости Пантелеймон можна зрівняти з Шевченком. Але коли Тарас був майстром емоційного впливу, то Пантелеймон був володарем глибокого розуму. З цієї причини всі українці знають Шевченка, але далеко не всі Куліша...

Він любив сидіти під цим кленом, від якого залишився, на жаль, лише пень...

І тут покоїться прах Куліша. Вважаю, що всі правильні українці мають сюди приїхати і теж поклонитися.

Поряд його вірна дружина і видатна українка Ганна Барвінок.

А також інший видатний українець, брат Ганни Барвінок Василь Білозерський.

На вході до меморіялу є напис на брамі.

Пантелеймон з дружиною біля будинку, що вони збудували в 50 метрах від родового будинку Білозерських. Тому Пантелеймон точно не був приймаком.

Неподалік "Ганниної пустині" я і заночував. Ніч була доволі холодна, але нам, волоцюгам і пройдисвітам, не звикати 😉

Брама ізсередини має правильні староруські мотиви.

А це відновлена за світлинами родова будівля Білозерських.

Стилізована клуня з тином на подвір'ї, як і було за часів Куліша.

Начиння в клуні.

А це вже я в хаті Кулішів.
На прохання мого друга Олега Костючини приїхав ранком директор заповідника Юрій Блоха, який провів змістовну екскурсію. За яку, до речі, категорично відмовився взяти кошти.

Так виглядала їдальня.

А це робочий кабінет мислителя і просвітителя.

Я доторкнувся до нашої історії.

Господарське начиння в хаті Кулішів.

А таким був початковий проєкт заповідника.

Господиня Ганна біля свого вже будинку.

Пам'ятник Кулішу оригінальний і цікавий.

У мене з ним є багато спільних рис. Маю на увазі не зовнішні, а ментальні, розумові.
Тому Куліш є дуже пошанований мною.

Далі я поїхав у Борзну і це є подвір'я музею маляра і майстра картин із соломи, бойчукіста Олександра Саєнка.

Оскільки картини майстра знімати не можна, то я зняв такі скульптури в саду.

А в цьому будинку останні роки мешкала Ганна Барвінок.

Відправився я далі у бік гетманських столиць. А це обід в лісі при дорозі.

Не міг не заїхати до села Пальчики, неподалік якого є могили всесвітньовідомого пасічника Петра Прокоповича і його послідовника.

Хто на знає, це саме він винайшов рамковий вулик.

Біля могил є дві такі стильні дерев'яні альтанки.

А ще біля села Пальчики є таке диво техніки.

Це вітряк і це його внутрішній механізм.

Він давно не працює, але вражає.

Велична і складна споруда.

А це зразки народної архітектури Пальчиків.

Нарешті я добрався до Батурина. Але оскільки вже вечоріло, часу все обдивитися замало, то я переїхав Сейм і подався глянути одним оком на т.зв. "Хутір Обирок".

Це цікавий об'єкт, тут є що глянути. Не так давно тут поселилися митці і тому тут все "кучеряво".

Хутірський КЛЮБ.

А тут спробуйте вгадати, що це.

Тут знімалися стрічки й проводилися фестивалі, від них залишилися будівлі з фресками.

Але із засновником цього поселення сталася трагедія і з тих пір мабуть розвиток цього проєкту припинився...

Такий ось кораблик в лісах України.

9

Вбиральня як витвір мистецтва )

І всередині теж стильно.

Люди тут живуть в гармонії з природою...

...стильно і цікаво, явно з дітьми.
Лише чомусь я не зміг докричатися до господарів...

А це народна архітектура цього хутору. Тут мабуть ще живуть автохтони.

Чи жили колись...

Заночувати я приїхав на берег Сейму.

Чудовий високий берег, чиста місцина. Вечір був теплий, то покупався в Сеймі.

Річка гарна і доволі швидка. Ледве вигріб до берега.

Сонячний ранок після вечірньої зливи.

Нарешті я в гетьманській столиці Батурині.
Тут є що подивитися!

Садові скульптури...

...в ознаменування різні 10708 року...

Як ми зараз знову переконалися, Орда не міняє своєї звірячої суті багато століть...

А це в саду біля "Будинку Кочубея".

Козацький двір.

Зняв лише через паркан, бо, на моє "щастя", сьогодні тривога тривала весь день і нікуди, ні в музеї, ні у фортецю потрапити було неможливо.
Чиновникам хліба не дай, а дай щось заборонити. Головне свої дупи прикрити на випадок гіпотетичного прильоту...

Воскресенська церква - усипальниця гетмана Кирила Розумовського.

Величний ансамбль - пам'ятник п'яти Батуринським гетманам.

Пам'ятник на майдані Гетманської слави.

А це Батуринська фортеця, у яку потрапити зась...

Вигляд на фортецю з яру.

Рів фортечний.

Незрозуміла, але гарна композиція з каменів і квітів.

Новозбудована Покровське церква - нині храм ПЦУ.

Тут була садиба Мазепи.

Цю моморіяльну дошку встановили ще до того, як Батурин відновили.

Цей палац Розумовського я бачив ще під час реконструкції, тут тривали будівельні роботи і все виглядало надто непривабливо.

Зараз палацовий комплекс вражає.
Але на територію теж не потрапити...

Будівля Генерального суду, відома як Будинок Кочубея.

Ця плита нагадує про справи сердечні гетмана Мазепи. В дуплі дуба, що тут ріс, була поштова скринька, за допомогою якої він листувався з Мотрею Кочубеївною.

Петра Прокоповича в Батурині поважають.

Дорогою до Глухова я заїхав у Кролевець. І не пожалкував. Бо я лише знав, що це місто славиться своїми оригінальними рушниками і все. Виявилося, що це невелике місто не лише дбайливо ставиться до пам'ятників минувшини, а й творить нові!

Старий, заслужений трудівник полів.

Реконструйована дзвіннниця Преображенської церкви.

Унікальна яблуня-колонія.

Це яблуня, у якої гілки опускаються до землі і пускають коріння і дерево таким чином розростається вшир.

Таким чином ця яблуня зайняла 20 соток!

І скільки не пробували посадити зернята цієї яблуні, щ того нічого не виходить - дерево росте, як звичайне, а колонія розростається лише тут!

А це Сквер Захисників України.

Альтанка в сквері 

Сквер зовсім невеликий, але ошатний і оригінальний своїм металевим мереживом.

Тут увіковічнені всі наші герої від часів Руси аж до наших днів.

Велика дяка тим, хто зробив такий шедевр!

А це пам'ятник втраченому часові )

Кролевецька синагога.

Архітектура Кролевця публічна.

І архітектура народна.

Однак біля самого міста є село Червона Гірка. Майже вже зовсім покинуте і це контрастує з містом.
Зайшов у одне з обійсть - тут зовсім недавно жили люди. І добре ще, коли діти в Кролевці, а не скупчуються у мегаполісах, аби там вимерти. І це проблема, як Чернигівщини, так і Сумщини. Та мабуть днщо у меншій мірі і всієї України...

Дорогою на Глухів заїхав до джерела в лісі набрати води. Тут попи наставили купу різних каплиць і хрестів.
І мабуть від цього вода в джерелі протухла. Отаке )

Новою московською трасою їхати нудно і важко, тому я звернув на старий шлях, де й пообідав на узбіччі.

Тут люта бруківка ось така. Але їхати чомусь веселіше ))

На цьому шляху, не доїжджаючи Глухова, є велике село Полошки. З отакою величною церквою XVIII ст.

І я випадково дізнався, що тут є якийсь "парк Скоропадського". Місцеві до пуття нічого про це не знають.

Ця будівля біля парку пам'ятає гетмана Павла Скоропадського.

Я намагався в мережі щось знайти про Скоропадського в Полошках, але марно.
І лише вдома, перечитавши дитячі спогади гетмана, я довідався, що тут був другий маєток його діда Івана Скоропадського (перший у Тростянці). Але оскільки дід жив переважно у першому, де створив грандіозний дендропарк, то й Павло жив і бував переважно там, а тут лише проїздом.

Цей кедр теж посадив дід, який кохався у садово-парковій справі. Бо кілька кедрів є і в Тростянці.

Але ось я нарешті під'їжджаю до другої гетманської столиці.

Це Київська брама на в'їзді у Глухівську фортецю із заходу.

Спасо-Преображенська церква.

Монументальна Трьоханастасіївська церква, збудована братами Терещенками.

Водонапірна вежа в центрі як витвір мистецтва.

Велична і струнка Миколаївська церква, збудована в кінці XVII століття на тодішньому Радному майдані, де проголошували гетманів. Ця будівля вражає.

Пам'ятники Дмитру Бортнянському...

...і Максиму Березовському.

Обидва композитори тут народилося і отримали музичну освіту. 

В честь 300-річчя гетманської столиці.

Головний корпус Педагогічного університету виглядає на всі 100!

Інші громадські будівлі теж не відстають.

Все зроблено і відновлено по-людськи.

А це кому пам'ятник, вгадайте?

Не вгадали? Це пам'ятник Тарасу Григоровича. Скрізь він монументальний і старий, а тут молодий і такий близький.

Переночував на березі Павлівського ставу.

І продовжив оглядати місто.
Вознесенська церква на цвинтарі.

Оскільки Глухів знаходиться у якомусь десятку кілометрів від кордону з Ордою, то експозиції музеїв закриті. Очевидно, вони готові будь-якої миті до евакуації. Тому обмежився лише оглядом садових скульптур на подвір'ї...

Заслужена автівка вже на постаменті.

А це народна архітектура Глухова.

Вона теж вишукана.
Загалом, місто мені дуже сподобалося. Воно невелике, але чисте, доглянуте і ошатне, де є, що подивитися і де на кожному кроці дихаєш величною історією.
Зізнаюся, я такого не очікував і близько, тому всим раджу після війни його обов'язково відвідати.

Далі я відправився шляхом вздовж кордону (який, сподіваюся, не стане рокадним) у бік Путивля. Зі здивуванням виявив, що в цих краях є поклади каміння. А у селі Баничі є каменоломня, тобто кар'єр, де видобувають кварцити.
Нагорі біля кар'єру в лісі знайшов таку невідому споруду.

Далі я перетнув річку Клевень (у якій змив дорожній пил) - вона була колись (і частково залишається зараз) прикордонною.
І це вже Путивль. Тут атмосфера дещо інша. Місто більше чотирьох століть було під Московією і це наклало свій відбиток, як на мову тубільців, майже всуціль московську, так і на архітектуру храмів, де аж смердить Московщиною.

Тут два потужних монастиря. Це Святодухівський XVII ст. - з Хрестовоздвиженською надбрамною церквою на передньому плані.

А це Мовчанський, XVI ст., займає велику територію, все вилизано, бані горять золотом.
Ще є велика церква Миколи Козацького, у якій трохи проглядаються таки українські стилі.

Церковники (відомо якого патріярхату) тут мають величезний вплив, бо центральною фігурою міста зробили Іоанна (саме Іоанна, а не Івана!), князя Путивльського з Чернигівської гілки Рюриковичів, котрий не зміг захистити місто від монголів далекого 1239-го року. За це УПЦ (ФСБ) його визнала святим. І дала йому в руки величезного хреста.
Бо це ж князь ніби захищав їхнє християнство від язичників-монголів, аякже )

Натомість інші, нехристиянські, історичні будівлі в занепаді і скоро впадуть, як ця.

Це колишнє Ремісниче училище, виконане в розкішному архітектурному стилі. Воно занепадає, натомість для технікуму збудували окрему будівлю, вирішивши мабуть, що реставрувати буде дорожче...

А це башта із залишками стіни на вході до Городка. Тут була колись фортеця і це був центр Путивля.

Інший ракурс. Я так і не зрозумів, це залишки чи то фортеці, чи міських лазень.

Чи не єдине приємне місце Путивля - пам'ятник легендарній Ярославні із "Слова о полку...".

Він стоїть на тому місці, де були мури фортеці. Звідси, з висоти, відкривається вигляд на чарівну долину Сейму.

Ну а ще знак в честь захисників Путивля.

Я спустився з гори в заплаву Сейму і нею поїхав у бік Бурині. Вдалині Путивль і Мовчанський монастир.

Кручі над долиною Сейму...

...виглядають мальовничо.

Переїхав Сейм понтонним мостом (бо капітальний стоїть зруйнований) і заїхав у містечко Буринь. Тут вже зовсім інша, українська атмосфера.
Зокрема, це церква ПЦУ.

В цих краях криниці будують в такому стилі. Гарно.

Тут скрізь відчувається близькість Московщини. Навкруги міст прориті протитанкові рови...

...з лініями колючого дроту та "зубів дракона" за ними.
А потім ідуть укріплення з дотів.
І це добре.

Нарешті я досяг фінішу свого маршруту - міста Конотоп. 
Церква в московському стилі...

Величний собор Різдва Богородиці ПЦУ вже у правильному, нашому стилі. Він збудований на честь 350-річчя Конотопської битви за президенства Ющенка. Біля нього меморіял загиблим за Україну.

Тарас Григорович в центральному парку.
Натомість вулиця Шевченка чомусь далеко не в центрі і в доволі занедбаному вигляді...

Мав туди заїхати знову, але часу вже не залишалося...

А це мабуть пам'ятник тому коню, що не міг подолати навколишні болота )

Водонапірна вежа, збудована інженером Шуховим. Чому би її не відреставрувати, щоби вона стала візитівкою міста?
Загалом, я від Конотопа чомусь чекав більшого. Річка Єзуч і ставки в доволі занедбаному стані, засмічені... Архітектура представлена, крім приватного сектору, майже виключно хрущовками...

Хоча народна архітектура доволі цікава.

Тут будинки майже всі з віконницями ("ставнями"), що не характерно загалом для України.

Вікна переважно гарно оздоблені.

Тут відчувається якийсь особливий Конотопський стиль.

------

На цьому мандрівку завершено.
Я поїхав до величного двірця станції "Конотоп", котрий в місті є мабуть найкращою будівлею, і електричкою відправився додому.

Але у ці місця обов'язково ще маю навідатися, аби проїхатися місцями, пов'язаними з гетманом Скоропадським. А це два села біля Путивля, де були маєтки батька та діда гетмана по матери, а також Гамаліївку біля Шостки, де похований його батько Петро Скоропадський.
А ще треба відвідати Вороніж - батьківщину Пантелеймона.