Мандрівка Гетманщиною. Подорожні записки.

Справа вже рухалася до осени, городні роботи в загальних рисах закінчено і я вирішив, що не гріх буде провітритися, щоби взимку не так було сумно сидіти на місці. Тим більше, що давно мріяв проїхатися старовинними столицями косацької України і загалом землею, яка була колись осердям Гетманщини.

Треба сказати, що наважитися на такі мандри стає з кожним роком все важче, бо там, де колись був моторчик, тепер геморой )

Але погоду синоптики обіцяли ще доволі теплу (вдень принаймні), тому я осідлав свого рогатого коня і виїхав у чергову мандрівку, яка розтягнулася на 6 днів і 5 ночей.

УВАГА! Світлини можна збільшити, натиснувши на них.

Найперше я заїхав у село Заньки. Яке знаходиться у якихось 8 км від моєї Черняхівки і в якому я, на мій сором, ніколи не був. Хоча і знав, що Марія Заньковецька-Адасівська саме із цього села.

Тепер я це зробив і ось я у музеї видатної акторки. Село зараз зовсім маленьке, а музей виявився досить гарним з багатими експонатами. До того ж цікаву екскурсію провела хранительниця музею, за що навідріз відмовилася брати кошти. Тому я кинув пожертву на Сили Оборони.

А так виглядав будинок, в якому народилася видатна акторка.

Він стояв на місці цієї будівлі і під нею ще зберігся автентичний підмурівок. Нині тут народознавчий відділ музею.

Далі я подався в село Дуболугівку. Воно цікаве тим, що тут доживав останні роки одіозний засновник одіозного "Білого братства" Юрій Кривоногів. Він тут ховався від світу і помер два місяці тому, тобто у липні. Його адепти забрали кудись його тіло.
А це православна церква в селі.

А ще тут збереглися цікаві хрести на цвинтарі.

З дубових колод. Так ховали ще в середині минулого століття і, очевидно, раніше.

Я поїхав старим московським шляхом (бо новою трасою їхати сумно і чомусь для мене виснажливо), яким востаннє повертався в Україну Батько Тарас.
Це стара будівля в селі Комарівка.

А такий вигляд має церква в Комарівці. 
Дерев'яну збудували в ХVII ст., а кам'яну звели в кінці XIX.

А це сусіднє село Берестовець. Воно справило гарне враження. Село для людей.

Проїхав село Оленівку і обабіч шляху, при повороті на хутір Мотронівку побачив такий пам'ятний знак.

На цьому хуторі і є легендарна "Ганнина пустинь", яка було однією з цілей моєї мандрівки.

Тут жив і був похований видатний наш мислитель Пантелеймон Куліш. За величчю особистости Пантелеймон можна зрівняти з Шевченком. Але коли Тарас був майстром емоційного впливу, то Пантелеймон був володарем глибокого розуму. З цієї причини всі українці знають Шевченка, але далеко не всі Куліша...

Він любив сидіти під цим кленом, від якого залишився, на жаль, лише пень...

І тут покоїться прах Куліша. Вважаю, що всі правильні українці мають сюди приїхати і теж поклонитися.

Поряд його вірна дружина і видатна українка Ганна Барвінок.

А також інший видатний українець, брат Ганни Барвінок Василь Білозерський.

На вході до меморіялу є напис на брамі.

Пантелеймон з дружиною біля будинку, що вони збудували в 50 метрах від родового будинку Білозерських. Тому Пантелеймон точно не був приймаком.

Неподалік "Ганниної пустині" я і заночував. Ніч була доволі холодна, але нам, волоцюгам і пройдисвітам, не звикати 😉

Брама ізсередини має правильні староруські мотиви.

А це відновлена за світлинами родова будівля Білозерських.

Стилізована клуня з тином на подвір'ї, як і було за часів Куліша.

Начиння в клуні.

А це вже я в хаті Кулішів.
На прохання мого друга Олега Костючини приїхав ранком директор заповідника Юрій Блоха, який провів змістовну екскурсію. За яку, до речі, категорично відмовився взяти кошти.

Так виглядала їдальня.

А це робочий кабінет мислителя і просвітителя.

Я доторкнувся до нашої історії.

Господарське начиння в хаті Кулішів.

А таким був початковий проєкт заповідника.

Господиня Ганна біля свого вже будинку.

Пам'ятник Кулішу оригінальний і цікавий.

У мене з ним є багато спільних рис. Маю на увазі не зовнішні, а ментальні, розумові.
Тому Куліш є дуже пошанований мною.

Далі я поїхав у Борзну і це є подвір'я музею маляра і майстра картин із соломи, бойчукіста Олександра Саєнка.

Оскільки картини майстра знімати не можна, то я зняв такі скульптури в саду.

А в цьому будинку останні роки мешкала Ганна Барвінок.

Відправився я далі у бік гетманських столиць. А це обід в лісі при дорозі.

Не міг не заїхати до села Пальчики, неподалік якого є могили всесвітньовідомого пасічника Петра Прокоповича і його послідовника.

Хто на знає, це саме він винайшов рамковий вулик.

Біля могил є дві такі стильні дерев'яні альтанки.

А ще біля села Пальчики є таке диво техніки.

Це вітряк і це його внутрішній механізм.

Він давно не працює, але вражає.

Велична і складна споруда.

А це зразки народної архітектури Пальчиків.

Нарешті я добрався до Батурина. Але оскільки вже вечоріло, часу все обдивитися замало, то я переїхав Сейм і подався глянути одним оком на т.зв. "Хутір Обирок".

Це цікавий об'єкт, тут є що глянути. Не так давно тут поселилися митці і тому тут все "кучеряво".

Хутірський КЛЮБ.

А тут спробуйте вгадати, що це.

Тут знімалися стрічки й проводилися фестивалі, від них залишилися будівлі з фресками.

Але із засновником цього поселення сталася трагедія і з тих пір мабуть розвиток цього проєкту припинився...

Такий ось кораблик в лісах України.

9

Вбиральня як витвір мистецтва )

І всередині теж стильно.

Люди тут живуть в гармонії з природою...

...стильно і цікаво, явно з дітьми.
Лише чомусь я не зміг докричатися до господарів...

А це народна архітектура цього хутору. Тут мабуть ще живуть автохтони.

Чи жили колись...

Заночувати я приїхав на берег Сейму.

Чудовий високий берег, чиста місцина. Вечір був теплий, то покупався в Сеймі.

Річка гарна і доволі швидка. Ледве вигріб до берега.

Сонячний ранок після вечірньої зливи.

Нарешті я в гетьманській столиці Батурині.
Тут є що подивитися!

Садові скульптури...

...в ознаменування різні 10708 року...

Як ми зараз знову переконалися, Орда не міняє своєї звірячої суті багато століть...

А це в саду біля "Будинку Кочубея".

Козацький двір.

Зняв лише через паркан, бо, на моє "щастя", сьогодні тривога тривала весь день і нікуди, ні в музеї, ні у фортецю потрапити було неможливо.
Чиновникам хліба не дай, а дай щось заборонити. Головне свої дупи прикрити на випадок гіпотетичного прильоту...

Воскресенська церква - усипальниця гетмана Кирила Розумовського.

Величний ансамбль - пам'ятник п'яти Батуринським гетманам.

Пам'ятник на майдані Гетманської слави.

А це Батуринська фортеця, у яку потрапити зась...

Вигляд на фортецю з яру.

Рів фортечний.

Незрозуміла, але гарна композиція з каменів і квітів.

Новозбудована Покровське церква - нині храм ПЦУ.

Тут була садиба Мазепи.

Цю моморіяльну дошку встановили ще до того, як Батурин відновили.

Цей палац Розумовського я бачив ще під час реконструкції, тут тривали будівельні роботи і все виглядало надто непривабливо.

Зараз палацовий комплекс вражає.
Але на територію теж не потрапити...

Будівля Генерального суду, відома як Будинок Кочубея.

Ця плита нагадує про справи сердечні гетмана Мазепи. В дуплі дуба, що тут ріс, була поштова скринька, за допомогою якої він листувався з Мотрею Кочубеївною.

Петра Прокоповича в Батурині поважають.

Дорогою до Глухова я заїхав у Кролевець. І не пожалкував. Бо я лише знав, що це місто славиться своїми оригінальними рушниками і все. Виявилося, що це невелике місто не лише дбайливо ставиться до пам'ятників минувшини, а й творить нові!

Старий, заслужений трудівник полів.

Реконструйована дзвіннниця Преображенської церкви.

Унікальна яблуня-колонія.

Це яблуня, у якої гілки опускаються до землі і пускають коріння і дерево таким чином розростається вшир.

Таким чином ця яблуня зайняла 20 соток!

І скільки не пробували посадити зернята цієї яблуні, щ того нічого не виходить - дерево росте, як звичайне, а колонія розростається лише тут!

А це Сквер Захисників України.

Альтанка в сквері 

Сквер зовсім невеликий, але ошатний і оригінальний своїм металевим мереживом.

Тут увіковічнені всі наші герої від часів Руси аж до наших днів.

Велика дяка тим, хто зробив такий шедевр!

А це пам'ятник втраченому часові )

Кролевецька синагога.

Архітектура Кролевця публічна.

І архітектура народна.

Однак біля самого міста є село Червона Гірка. Майже вже зовсім покинуте і це контрастує з містом.
Зайшов у одне з обійсть - тут зовсім недавно жили люди. І добре ще, коли діти в Кролевці, а не скупчуються у мегаполісах, аби там вимерти. І це проблема, як Чернигівщини, так і Сумщини. Та мабуть днщо у меншій мірі і всієї України...

Дорогою на Глухів заїхав до джерела в лісі набрати води. Тут попи наставили купу різних каплиць і хрестів.
І мабуть від цього вода в джерелі протухла. Отаке )

Новою московською трасою їхати нудно і важко, тому я звернув на старий шлях, де й пообідав на узбіччі.

Тут люта бруківка ось така. Але їхати чомусь веселіше ))

На цьому шляху, не доїжджаючи Глухова, є велике село Полошки. З отакою величною церквою XVIII ст.

І я випадково дізнався, що тут є якийсь "парк Скоропадського". Місцеві до пуття нічого про це не знають.

Ця будівля біля парку пам'ятає гетмана Павла Скоропадського.

Я намагався в мережі щось знайти про Скоропадського в Полошках, але марно.
І лише вдома, перечитавши дитячі спогади гетмана, я довідався, що тут був другий маєток його діда Івана Скоропадського (перший у Тростянці). Але оскільки дід жив переважно у першому, де створив грандіозний дендропарк, то й Павло жив і бував переважно там, а тут лише проїздом.

Цей кедр теж посадив дід, який кохався у садово-парковій справі. Бо кілька кедрів є і в Тростянці.

Але ось я нарешті під'їжджаю до другої гетманської столиці.

Це Київська брама на в'їзді у Глухівську фортецю із заходу.

Спасо-Преображенська церква.

Монументальна Трьоханастасіївська церква, збудована братами Терещенками.

Водонапірна вежа в центрі як витвір мистецтва.

Велична і струнка Миколаївська церква, збудована в кінці XVII століття на тодішньому Радному майдані, де проголошували гетманів. Ця будівля вражає.

Пам'ятники Дмитру Бортнянському...

...і Максиму Березовському.

Обидва композитори тут народилося і отримали музичну освіту. 

В честь 300-річчя гетманської столиці.

Головний корпус Педагогічного університету виглядає на всі 100!

Інші громадські будівлі теж не відстають.

Все зроблено і відновлено по-людськи.

А це кому пам'ятник, вгадайте?

Не вгадали? Це пам'ятник Тарасу Григоровича. Скрізь він монументальний і старий, а тут молодий і такий близький.

Переночував на березі Павлівського ставу.

І продовжив оглядати місто.
Вознесенська церква на цвинтарі.

Оскільки Глухів знаходиться у якомусь десятку кілометрів від кордону з Ордою, то експозиції музеїв закриті. Очевидно, вони готові будь-якої миті до евакуації. Тому обмежився лише оглядом садових скульптур на подвір'ї...

Заслужена автівка вже на постаменті.

А це народна архітектура Глухова.

Вона теж вишукана.
Загалом, місто мені дуже сподобалося. Воно невелике, але чисте, доглянуте і ошатне, де є, що подивитися і де на кожному кроці дихаєш величною історією.
Зізнаюся, я такого не очікував і близько, тому всим раджу після війни його обов'язково відвідати.

Далі я відправився шляхом вздовж кордону (який, сподіваюся, не стане рокадним) у бік Путивля. Зі здивуванням виявив, що в цих краях є поклади каміння. А у селі Баничі є каменоломня, тобто кар'єр, де видобувають кварцити.
Нагорі біля кар'єру в лісі знайшов таку невідому споруду.

Далі я перетнув річку Клевень (у якій змив дорожній пил) - вона була колись (і частково залишається зараз) прикордонною.
І це вже Путивль. Тут атмосфера дещо інша. Місто більше чотирьох століть було під Московією і це наклало свій відбиток, як на мову тубільців, майже всуціль московську, так і на архітектуру храмів, де аж смердить Московщиною.

Тут два потужних монастиря. Це Святодухівський XVII ст. - з Хрестовоздвиженською надбрамною церквою на передньому плані.

А це Мовчанський, XVI ст., займає велику територію, все вилизано, бані горять золотом.
Ще є велика церква Миколи Козацького, у якій трохи проглядаються таки українські стилі.

Церковники (відомо якого патріярхату) тут мають величезний вплив, бо центральною фігурою міста зробили Іоанна (саме Іоанна, а не Івана!), князя Путивльського з Чернигівської гілки Рюриковичів, котрий не зміг захистити місто від монголів далекого 1239-го року. За це УПЦ (ФСБ) його визнала святим. І дала йому в руки величезного хреста.
Бо це ж князь ніби захищав їхнє християнство від язичників-монголів, аякже )

Натомість інші, нехристиянські, історичні будівлі в занепаді і скоро впадуть, як ця.

Це колишнє Ремісниче училище, виконане в розкішному архітектурному стилі. Воно занепадає, натомість для технікуму збудували окрему будівлю, вирішивши мабуть, що реставрувати буде дорожче...

А це башта із залишками стіни на вході до Городка. Тут була колись фортеця і це був центр Путивля.

Інший ракурс. Я так і не зрозумів, це залишки чи то фортеці, чи міських лазень.

Чи не єдине приємне місце Путивля - пам'ятник легендарній Ярославні із "Слова о полку...".

Він стоїть на тому місці, де були мури фортеці. Звідси, з висоти, відкривається вигляд на чарівну долину Сейму.

Ну а ще знак в честь захисників Путивля.

Я спустився з гори в заплаву Сейму і нею поїхав у бік Бурині. Вдалині Путивль і Мовчанський монастир.

Кручі над долиною Сейму...

...виглядають мальовничо.

Переїхав Сейм понтонним мостом (бо капітальний стоїть зруйнований) і заїхав у містечко Буринь. Тут вже зовсім інша, українська атмосфера.
Зокрема, це церква ПЦУ.

В цих краях криниці будують в такому стилі. Гарно.

Тут скрізь відчувається близькість Московщини. Навкруги міст прориті протитанкові рови...

...з лініями колючого дроту та "зубів дракона" за ними.
А потім ідуть укріплення з дотів.
І це добре.

Нарешті я досяг фінішу свого маршруту - міста Конотоп. 
Церква в московському стилі...

Величний собор Різдва Богородиці ПЦУ вже у правильному, нашому стилі. Він збудований на честь 350-річчя Конотопської битви за президенства Ющенка. Біля нього меморіял загиблим за Україну.

Тарас Григорович в центральному парку.
Натомість вулиця Шевченка чомусь далеко не в центрі і в доволі занедбаному вигляді...

Мав туди заїхати знову, але часу вже не залишалося...

А це мабуть пам'ятник тому коню, що не міг подолати навколишні болота )

Водонапірна вежа, збудована інженером Шуховим. Чому би її не відреставрувати, щоби вона стала візитівкою міста?
Загалом, я від Конотопа чомусь чекав більшого. Річка Єзуч і ставки в доволі занедбаному стані, засмічені... Архітектура представлена, крім приватного сектору, майже виключно хрущовками...

Хоча народна архітектура доволі цікава.

Тут будинки майже всі з віконницями ("ставнями"), що не характерно загалом для України.

Вікна переважно гарно оздоблені.

Тут відчувається якийсь особливий Конотопський стиль.

------

На цьому мандрівку завершено.
Я поїхав до величного двірця станції "Конотоп", котрий в місті є мабуть найкращою будівлею, і електричкою відправився додому.

Але у ці місця обов'язково ще маю навідатися, аби проїхатися місцями, пов'язаними з гетманом Скоропадським. А це два села біля Путивля, де були маєтки батька та діда гетмана по матери, а також Гамаліївку біля Шостки, де похований його батько Петро Скоропадський.
А ще треба відвідати Вороніж - батьківщину Пантелеймона.